Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного

цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Київської області від 13 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Кулішенка Ю. М., Яворського М. Я., Фінагєєва В. О.,

17 липня 2015 року

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування житлом.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що на підставі договору дарування від 12 квітня 1995 року їй та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить по 1/2 частині двокімнатної квартири загальною площею 52,2 кв. м. (житловою площею 30,4 кв. м), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зазначена квартира складається з двох ізольованих жилих кімнат площами 19 кв. м. та 11,4 кв. м. З 27 серпня 1995 року по 2011 рік в спірній квартирі проживала ОСОБА_3 разом із своєю сім'єю, а з 2011 року в ній проживає син відповідача - ОСОБА_5 Відповідач разом зі своїм чоловіком ОСОБА_6 проживають в належному їх сину на праві власності житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. Крім того, відповідачу на праві власності належить домоволодіння загальною площею 109,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4. Водночас, позивач разом із своїм чоловіком та синами з їх сім'ями проживають в одному будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5. Провести реальний поділ спірної квартири неможливо, а добровільно встановити порядок користування житлом сторони не можуть. Враховуючи викладене, позивач просила встановити порядок користування вищевказаною квартирою, а саме - виділити їй житлову кімнату площею 19 кв. м. разом з балконом, а відповідачу - кімнату площею 11,4 кв. м., залишивши у спільному користуванні кухню, санвузол, коридор та вбудовану шафу.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 12 квітня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що запропонований позивачем порядок користування спірною квартирою передбачає надання їй у користування кімнати більшої площі та ще й з балконом, хоча частки сторін є рівними. При цьому положеннями статей 358, 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено два взаємовиключних способи захисту прав співвласників спільного майна, один з яких - надання співвласнику у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, а другий - право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Позивач скористалася своїм правом на отримання компенсації вартості її частки квартири і судом стягнуто з відповідача таку компенсацію та припинено право власності позивача на її частку.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 13 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Встановлено порядок користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Виділено в користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 19 кв. м. з балконом. Виділено в користування ОСОБА_3 житлову кімнату площею 11 кв. м. Залишено у спільному користуванні кухню, санвузол, коридор та вбудовану шафу. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 794 грн 81 коп.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідач добровільно рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 грудня 2014 року, яким з неї стягнуто на користь позивача грошову компенсацію вартості 1/2 частини спірної квартири, не виконала, виконавчий лист перебуває на примусовому виконанні у відділі державної виконавчої служби Макарівського районного управління юстиції. У зв'язку з цим право власності ОСОБА_1 на належну їй частину квартири не припинилося, як і право користування нею. Виділені в користування приміщення можуть бути не ізольовані, не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно. Установлення співвласниками порядку користування квартирою з виділенням конкретних приміщень у натурі не припиняє право спільної часткової власності, тому що такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них.

26 жовтня 2016 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Київської області та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував у повній мірі, що позивач вже використала інший спосіб захисту свого права як співвласник спірного майна, а саме - право отримати грошову компенсацію вартості 1/2 частини квартири. При врегулюванні відносин між співвласниками майна рішення суду не може підмінити собою домовленості між ними. У частині третій статті 358 ЦК України, яку суд апеляційної інстанції не застосував, визначено право кожного співвласника на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. В разі неможливості надати це майно співвласник має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Застосування такого порядку користування квартирою, який був визначений апеляційним судом, суперечить положенням вищезазначеної статті, оскільки ставить відповідача у вкрай несправедливе становище. ОСОБА_3 весь час утримувала, ремонтувала, покращувала стан спірної квартири, яка є єдиним її житлом, а їй надана у володіння та користування кімната меншої площі без балкону, що не відповідає часткам у праві власності. Вважає, що суд першої інстанції правильно виходив з неможливості застосовування одразу двох взаємовиключних способів здійснення права спільної власності, а саме - стягувати грошову компенсацію за частку у спільному майні та встановлювати порядок користування цим майном.

7 листопада 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження у вказаній справі.

13 грудня 2016 року позивач ОСОБА_1 подала до суду заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначила про законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанцій і просила відмовити у задоволенні касаційної скарги у зв'язку з її безпідставністю. Відповідач добровільно не виконала рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 грудня 2014 року, яким з ОСОБА_3 стягнуто на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини спірної квартири, а тому її право на володіння та користування квартирою не припинилося. Відповідач неодноразово заявляла, що не заперечує проти спільного користування квартирою, однак чинить їй перешкоди у цьому.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

30 січня 2018 року справу № 370/1822/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законних і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що на підставі договору дарування від 12 квітня 1995 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 належить на праві спільної часткової власності по 1/2 частині двокімнатної квартири загальною площею 52,2 кв. м. (житловою площею 30,4 кв. м), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Квартира складається з двох ізольованих жилих кімнат площами 19 кв. м. та 11,4 кв. м., кухні, санвузла, коридора та вбудованої шафи.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Висновком експерта Київської незалежної судово-експертної установи від 6 жовтня 2014 року № 0960 встановлено, що згідно з діючими вимогами нормативних документів галузі будівництва поділ спірної квартири єнеможливим.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 29 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації вартості частки квартири позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 246 019 грн грошової компенсації вартості 1/2 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Припинено право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину цієї квартири з дня отримання грошової компенсації.

ОСОБА_3 добровільно не виконала рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 грудня 2014 року, виконавчий лист перебуває на примусовому виконанні у відділі державної виконавчої служби Макарівського районного управління юстиції. Станом на день ухвалення оскаржуваного у даній справі рішення апеляційного суду відповідачем сплачено на користь позивача лише 15 255 грн 3 коп.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, встановивши на підставі доказів, яким було надано належну оцінку, той факт, що право власності позивача на 1/2 частини спірної квартири не припинено у зв'язку з неотриманням грошової компенсації, дійшов обґрунтованого висновку, що вона не втратила свого права володіння та користування цим житлом.

Наведеним спростовується висновок суду першої інстанції про припинення права власності позивача на її частку у квартирі, як і висновок про те, що до отримання матеріальної компенсації за частку у спільному майні, яка визначена рішенням суду, виключається можливість використання співвласником іншого способу захисту своїх прав, а саме - встановлення порядку користування спільним майном.

Тому апеляційним судом обґрунтовано скасовано рішення суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм матеріального права, що потягнуло за собою неправильне вирішення справи.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. Зокрема при встановленні порядку користування будинком кожному із співвласників передається в користування конкретна частина будинку, виходячи із його частки в праві спільної власності на будинок. Разом з тим виділені у користування приміщення можуть бути і неізольовані і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

Встановлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень в натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 3 квітня 2013 року у справі № 6-79цс14.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні спірною квартирою з приводу чого ОСОБА_1 зверталася за захистом свого права до уповноважених на це органів.

За змістом статті 358 ЦК України первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна слід враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, необхідно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15.

Встановивши порядок користування сторонами спірною квартирою та виділивши позивачу кімнату більшої площі разом з балконом, вхід до якого приєднаний саме до цієї кімнати, апеляційний суд врахував, що в даному випадку неможливо забезпечити точну відповідність реальних часток співвласників їх ідеальним часткам, і що відповідач та члени її сім'ї тривалий час користувалися усією спірною квартирою, а позивач була позбавлена такої можливості.

Крім того, при виконанні відповідачем рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 грудня 2014 року та сплаті нею грошової компенсації за частку позивача у спірній квартирі, право спільної часткової власності ОСОБА_1 на цю квартиру припиниться, що матиме своїм наслідком залишення усієї квартири, в тому числі виділеної позивачу кімнати, у володінні та користуванні ОСОБА_3

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач весь час утримувала, ремонтувала, покращувала стан спірної квартири, яка є єдиним її житлом, не заслуговують на увагу, оскільки не мають правового значення для вирішення справи і не підтверджені доказами.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову є обґрунтованим та узгоджується з матеріалами справи, при встановленні фактичних обставин судом не було порушено норми цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 13 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.