розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 6 жовтня 2015 року у складі судді: Камінського С. Е. та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2016 року у складі суддів: Куштана Б. П., Кожух О. А., Мацунича М. В.,

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21 листопада 2016 року справу № 303/604/15-ц відкрито касаційне провадження.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) ) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) справа № 303/604/15-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя. На обґрунтування позову посилалась на те, що вона з 18 вересня 1999 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, який було розірвано рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 липня 2012 року.

За час перебування у шлюбі ними придбано квартиру АДРЕСА_1, яка зареєстрована на ім'я відповідача, а також автомобіль марки "Opel Astra G", 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, який також зареєстровано за відповідачем.

Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають з нею та перебувають на її утриманні. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 вересня 2012 року з відповідача стягнуто аліменти на дітей у розмірі 400 грн щомісячно на кожну дитину до досягнення ними повноліття.

Вважала, що це є підставою для відступу від рівності часток у спільному майні подружжя, у зв'язку із чим просила:

- визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль марки "Opel Astra G", 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1;

- поділити вказане майно, визнавши за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2, а за відповідачем - на автомобіль марки "Opel Astra G", 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1.

У червні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом. При цьому посилався на те, що 28 квітня 2005 року між ним та акціонерним товариством "Кредобанк" (далі - АТ "Кредобанк") було укладено кредитний договір на суму 11 200 доларів США для придбання спірної квартири. З березня 2012 року він виконував зобов'язання за кредитним договором за рахунок особистих коштів і сплатив суму в розмірі 179 590 грн 05 коп. Вважав, що кредитний договір укладено в інтересах сім'ї, оскільки за його рахунок придбано квартиру, а тому цей кредит є спільним боргом подружжя. Просив визнати кредит в сумі 11 200,00 доларів США, отриманий згідно з кредитним договором між ним та АТ "Кредобанк" від 29 квітня 2005 року, спільним боргом подружжя та стягнути з ОСОБА_4 на його користь 1/2 частину сплачених коштів.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 жовтня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано об'єктом права спільної сумісної власності подружжя квартиру АДРЕСА_3 та автомобіль марки "Opel Astra G", 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1.

Поділено майно, що є у спільній сумісній власності подружжя, шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_3, а за ОСОБА_5 - права власності на автомобіль марки "Opel Astra G", 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2.

Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано кредит у сумі 11 200 доларів США, отриманий ОСОБА_5 згідно з кредитним договором № 495/05/1-16-2005, укладеним між ОСОБА_5 і АТ "КредитБанк" 29 квітня 2005 року, таким, що використаний в інтересах сім'ї, та є спільним боргом ОСОБА_8 та ОСОБА_4 Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 грошові кошти за сплаченим кредитом у розмірі 40 069 грн 67 коп.

Суд першої інстанції при задоволенні первісного позову вважав, що спірна квартира була набута сторонами у період шлюбу, а тому є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Проте з урахуванням того, що ОСОБА_4 проживає у цій квартирі разом з неповнолітніми дітьми, а ОСОБА_5 має місце проживання у будинку своїх батьків, а також те, що між сторонами існують неприязні відносини, які породжують конфліктні ситуації у присутності дітей, що унеможливлює поділ вказаної квартири і окреме проживання у ній сторін, зробив висновок про можливість відступити від засади рівності часток подружжя та визнати за ОСОБА_4 право власності на квартиру, а за ОСОБА_5 - на автомобіль.

При задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 суд виходив з того, що кредит був використаний в інтересах сім'ї, оскільки за його рахунок придбано спірну квартиру, а тому є спільним боргом ОСОБА_5 та ОСОБА_4, у зв'язку із чим наявні підстави для стягнення з ОСОБА_4 грошових коштів за сплаченим кредитом у сумі 40 069 грн 67 коп. Суд першої інстанції з урахуванням кредитного боргу поділив спірне майно шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на квартиру, а за ОСОБА_5 - на автомобіль.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2016 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 жовтня 2015 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_4 про поділ майна подружжя скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення, яким визначено ідеальну частку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_3 по 1/2 кожному. Припинено право ОСОБА_4 на 1/2 частки у спільній власності подружжя на автомобіль марки "Opel Astra G", 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості 1/2 частки на автомобіль у розмірі 34 078 грн 50 коп., яка внесена на депозитний рахунок апеляційного суду Закарпатської області ОСОБА_5 згідно з квитанцією № 15138110 від 17 лютого 2016 року, шляхом списання (перерахування) цієї суми з депозитного рахунку апеляційного суду Закарпатської області № 37319094018289 на користь ОСОБА_4

Апеляційний суд, при скасуванні рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову виходив з того, що відсутні правові підстави для відступлення від засади рівності часток подружжя, у зв'язку із цим зробив висновок, що частки подружжя є рівними.

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу у якій просить скасувати рішення Мукачівського міськрайонного суду від 06 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2016 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував положення статей 70 та 71 Сімейного кодексу України (далі - СК). Окрім цього апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки вимоги щодо припинення частки ОСОБА_4 на автомобіль та поділу спірної квартири на рівні ідеальні частки по 1/2 кожному не заявлялись у суді першої інстанції.

У лютому 2016 року ОСОБА_5 подав заперечення на касаційну скаргу і вказує на те, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, та підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги з наступних підстав.

Згідно частини третьої статті 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_5 сплачує аліменти на підставі рішення суду, яке набрало законної сили і ОСОБА_4 в апеляційному порядку не оскаржене. ОСОБА_4 не пред'являла позов і про збільшення розміру аліментів. Тому обґрунтованим є висновок апеляційного суду про недоведеність вимог щодо відступу від рівності часток у праві спільної сумісної власності подружжя, з підстав передбачених частиною третьою статті 70 СК України.

Під час апеляційного розгляду справи сторони по справі досягнули згоди та домовились про те, що вартість спірного майна подружжя складає: квартири - 619 792 грн, автомобіля - 68 157 грн., подавши про це відповідне клопотання, яке підтвердили в судовому засіданні. ОСОБА_4 погодилась і надала свою згоду на отримання грошової компенсації вартості 1/2 частки на спірний автомобіль у розмірі 34 078 грн 50 коп., яка внесена на депозитний рахунок апеляційного суду Закарпатської області ОСОБА_5 згідно з квитанцією № 15138110 від 17 лютого 2016 року.

Встановивши майно, яке було придбано подружжям за час шлюбу та за спільні кошти, суд апеляційної інстанцій зробив правильний висновок про належність його ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності та наявності підстав, передбачених статями 70, 71 СК, для його поділу.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені рішення ухвалено без додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, на підставі статей 70, 71 СК, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Оскільки оскаржені судові рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.