Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2014 року Український консорціум "Екосорб" (далі - УК "Екосорб") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи: фізична особа-підприємець ОСОБА_8, ОСОБА_9, про відшкодування збитків.

Позовна заява мотивована тим, що між сторонами у справі був укладений договір поруки, відповідно до умов якого позивач поручився перед відповідачем за виконання умов договору позики ОСОБА_9 Крім того, між сторонами був укладений договір іпотеки, згідно з яким в забезпечення виконання зобов'язання позивач передав в іпотеку відповідачу належне йому нежитлове приміщення магазину з підвалом, загальною площею 481, 70 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1. У лютому 2012 року позивачем було проведено оцінку предмета іпотеки, відповідно до якої зазначене нежитлове приміщення було оцінене в 4 033 528 грн. У червні 2012 року позивач отримав лист, у якому зазначалося, що відповідач відчужив предмет іпотеки за ціною 1 238 450 грн, тобто різниця між ціною продажу та оцінкою предмета іпотеки становить 2 795 078 грн. Оскільки, відповідач не повідомив позивача про намір продажу та продав предмет іпотеки за низькою ціною, позивач вважає, що йому було нанесено збитки на суму 2 795 078 грн, які просив відшкодувати з відповідача на свою користь.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Піхур О. В. від 2 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 2 вересня 2014 року, у задоволенні позову УК "Екосорб" відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позичальник зобов'язання перед відповідачем у строк, визначений у договорі позики, не виконав, позивач як поручитель належним чином був повідомлений про стан заборгованості, проте письмового повідомлення про намір викупу предмета іпотеки відповідачу не направляв.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року ухвалу апеляційного суду м. Києва від 2 вересня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року апеляційну скаргу представника УК "Екосорб" задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 2 червня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову УК "Екосорб".

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь УК "Екосорб" 863 056 грн у рахунок відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідач, продаючи предмет іпотеки, всупереч вимог частини першої статті 38 Закону України "Про іпотеку", письмово не повідомив за 30 днів до укладення такого договору іпотекодавця про свій намір укласти цей договір, а тому він повинен нести відповідальність перед іпотекодавцем за відшкодування завданих збитків.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що, продаючи визначене предметом іпотеки нерухоме майно, відповідач дотримався вимог Закону України "Про іпотеку" (898-15) , попередив позивача про його продаж майже за два роки до укладення договору купівлі-продажу, а зміст вимоги вказує про намір укласти такий договір, тому підстав для задоволення позову у суду апеляційної інстанції не було.

Відзив на касаційну скаргу від учасників справи не надійшов.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 8 квітня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 укладено договір позики, за умовами якого останній отримав від ОСОБА_5 1 188 630 грн, що за курсом НБУ на день укладення цього договору становило еквівалент 150 тис. доларів США. Строк дії договору встановлений до 8 травня 2010 року.

З метою забезпечення виконання умов договору позики, 8 квітня 2010 року між УК "Екосорб" та ОСОБА_5 укладено договір поруки, відповідно до якого позивач зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань ОСОБА_9, що виникли за договором позики.

Крім того, на забезпечення умов договору позики 8 квітня 2010 року між ОСОБА_5 та УК "Екосорб" укладено договір іпотеки, предметом якого є належне позивачу на праві власності нежитлове приміщення магазину з підвалом, загальною площею 481,70 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Розділом V договору іпотеки передбачені підстави звернення стягнення на предмет іпотеки і порядок звернення стягнення.

Відповідно до пункту 5.2.3 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з пунктом 5.2.4 договору іпотеки за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя, зокрема, продаж іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку", за ціною, що буде встановлена відповідно до висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджується сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності. При цьому сторони домовились, що кандидатура суб'єкта оціночної діяльності визначається іпотекодержателем. Для реалізації іпотекодержателем права звернути стягнення на предмет іпотеки, керуючись статтями 237- 239 ЦК України, доручає іпотекодержателю отримувати витяги з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо предмета іпотеки, довідки-характеристики БТІ, довідки про сплату будь-яких платежів, пов'язаних з користуванням предметом іпотеки, а також представляти інтереси іпотекодавця в усіх державних органах місцевого самоврядування, бюро технічної інвентаризації, установах, організаціях та підприємствах незалежно від форми їх власності, у відносинах з будь-якими фізичними та юридичними особами (незалежно від їх форм власності) з питань, пов'язаних із предметом іпотеки, підписувати відповідні заяви та запити, а також отримувати будь-які документи відносно предмета іпотеки.

16 травня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, що є предметом іпотеки.

Відповідно до пункту 3.2 цього договору продаж майна було здійснено за угодою сторін за ціною 1 238 450 грн, що еквівалентно 155 тис. доларів США.

Звертаючись до суду із позовом, УК "Екосорб" вказував, що ОСОБА_5 не попередив його про намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки, який було вчинено за ціною, яка суттєво відрізняється від звичайної ціни на вказане майно.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

За змістом частини першої статті 38 Закону, якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

10 травня 2010 року ОСОБА_5 на адресу УК "Екосорб" надіслав вимогу про погашення заборгованості за договором позики протягом

30 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги та вказав, що у випадку невиконання або несвоєчасного виконання своїх зобов'язань боржником перед позикодавцем позивач як поручитель зобов'язаний розрахуватися з кредитором згідно з пунктом 5.1.1 договору поруки від 8 квітня 2010 року.

Вказана вимога адресована УК "Екосорб" як поручителю, а не як іпотекодавцю.

Крім того, ця вимога не містить конкретної інформації щодо наміру продати майно, дати укладення цього договору і ціни продажу, та надіслана за два роки до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки.

Оцінивши надані сторонами докази, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що надіслана позивачу від відповідача вказана вимога щодо сплати заборгованості за договором позики не є повідомленням іпотекодавця про намір іпотекодержателя укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки, у зв'язку з чим останній повинен нести відповідальність перед іпотекодавцем за відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини шостої статті 38 Закону ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

З метою встановлення відповідності ціни продажу предмета іпотеки звичайній ціні на цей вид майна та наявності заподіяння збитків іпотекодавцю унаслідок продажу іпотекодержателем предмета іпотеки 16 травня 2012 року за ціною 1 238 450 грн, ухвалою апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року було призначено судову оціночно-будівельну експертизу.

Відповідно до висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 31 травня 2016 року ринкова вартість нежитлових приміщень магазину, загальною площею 481,70 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, станом та в цінах на дату оцінки (на момент продажу - 16 травня 2012 року) складала 2 101 506 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивачем не були дотримані вимоги статті 38 Закону щодо повідомлення іпотекодавця про продаж іпотечного майна, внаслідок чого відповідач повинен нести відповідальність перед іпотекодавцем за відшкодування завданих збитків, які виразилися у невідповідності ціни продажу предмета іпотеки звичайній ціні на цей вид майна на дату його укладення, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Висновки і мотиви, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року, з яких було скасовано попередню ухвалу суду апеляційної інстанції, були враховані судом при розгляді цієї справи відповідно до частини четвертої статті 338 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи).

При цьому суд не перевіряв у рахунок якого розміру заборгованості був реалізований предмет іпотеки, як розподілялись кошти від його продажу, оскільки таких позовних вимог ОСОБА_5 як кредитор та іпотекодержатель не заявляв, а суди відповідно до статей 10, 303 ЦПК 2004 року розглядають справу в межах заявлених позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач надсилав 10 травня 2010 року повідомлення про намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки позичальнику ОСОБА_9, який є директором УК "Екосорб", що свідчить про те, що позивач був належним чином сповіщений про такий продаж, є необґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що за змістом вимоги посилання відповідача на те, що у випадку непогашення суми заборгованості він буде змушений діяти згідно з пунктом 5.2.4 договору іпотеки, не є повідомленням про намір укласти договір, а є повідомленням про можливість виникнення такого наміру у разі невиконання вимоги.

Крім того, ОСОБА_9 вказана вимога направлялась як фізичній особі-боржнику за договором позики із вимогою сплатити заборгованість, і, не направлялася останньому як директору УК "Екосорб" та іпотекодавцю (а. с. 84, т. 2).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.