Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: орган опіки і піклування адміністрації Заводського району м. Дніпродзержинська, орган опіки і піклування адміністрації Дніпровського району м. Дніпродзержинська,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області, в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2016 року у складі суддів: Красвітної Т. П., Котушенко С. П., Романюк М. М.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи: Орган опіки та піклування адміністрації Заводського району м. Дніпродзержинська, Орган опіки та піклування адміністрації Дніпровського району м. Дніпродзержинська, про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки над дитиною та стягнення аліментів.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач ОСОБА_2 має неповнолітню доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Реєстрація народження ОСОБА_3 проведена відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у відповідності до статті 135 СК України, про що у книзі записів актів громадянського стану про народження 10 червня 2004 року зроблено відповідний запис № 401. Біологічним батьком ОСОБА_3 є син позивачки ОСОБА_4, який до народження дитини проживав з відповідачкою однією сім'єю без реєстрації шлюбу. ОСОБА_3 є біологічною онукою позивача. З 2008 року відповідач мешкає окремо від своєї малолітньої дитини, жодного з покладених законом обов'язків мати не виконує, нехтує вихованням доньки, взагалі не піклується про неї, не цікавиться її здоров'ям, не приймає участі у її духовному розвитку, всебічному вихованню, матеріальному утриманні, хоча має за станом здоров'я на це можливість. Всі зароблені кошти тратить на особисті потреби. На неодноразові звернення позивачки до відповідача про необхідність прийняття участі у виховані та утриманні дитини, відповідачка не реагує. Безпосереднім вихователем малолітньої ОСОБА_3 є позивачка ОСОБА_1, яка повністю забезпечує онуку, купує їй одяг та взуття, забезпечує продуктами харчування, матеріалами для її розвитку, іграшками, тощо. Для розвитку дитини позивачка прикладає всі свої зусилля та можливості. Малолітня ОСОБА_3 з 2008 року виховується у її сім'ї, де також проживає біологічний батько дитини ОСОБА_4 Проживають вони у трьохкімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1, яка належить останньому на праві приватної власності. Зареєстрована малолітня ОСОБА_3 за місцем реєстрації своєї матері за адресою: АДРЕСА_2. Також зазначила, що позивачем створені для дитини всі необхідні умови для здорового та всебічного розвитку, вона постійно цікавиться життям онуки, її успіхами, піклується про її виховання та навчання, підтримує постійний зв'язок із навчальним закладом, відвідує батьківські збори, в зв'язку з чим проявляється особиста прихильність онуки до неї. З метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини, позивач вважає за необхідне вирішити питання в судовому порядку про позбавлення відповідача батьківських прав. Вона має бажання бути опікуном над своєю онукою, також має можливість матеріально утримувати її, так як отримує щомісячно пенсію за віком. Стан її здоров'я також дозволяє їй виконувати обов'язки опікуна над малолітньою онукою. Вона не перебуває на обліку та на лікуванні у психоневрологічному, наркологічному диспансері, не вживає спиртні напої, не притягувалась до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, її інтереси не суперечать інтересам онуки ОСОБА_3.

Посилаючись з урахуванням уточнень на зазначене, позивач просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, відносно її малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1; встановити опіку над малолітньою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1; призначити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, опікуном над малолітньою ОСОБА_3; стягнути з відповідача аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 до її повноліття, в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу відповідача щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку; стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 730 грн, витрати на правову допомогу в сумі 4 тис. грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 лютого 2016 року в складі судді Решетник Т. О. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач періодично вживає заходи для спілкування та побачень з дочкою ОСОБА_5, проте має певні труднощі щодо утримання та виховання дитини у зв'язку з матеріальним становищем, відсутністю власного житла, знаходженням на її утриманні іншої неповнолітньої дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка хворіє та потребує відповідного лікування, тому відсутні беззаперечні підстави для позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позову в цій частині. Оскільки позовні вимоги щодо встановлення опіки та призначення позивача опікуном над малолітньою ОСОБА_3, стягнення із відповідача аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_3 є похідними від вимог щодо позбавлення відповідача батьківських прав, у задоволенні цих вимог суд також відмовив.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2016 року скасовано рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 лютого 2016 року в частині відмови у встановленні опіки, призначення опікуна та стягнення аліментів.

Ухвалено в цій частині нове рішення, яким встановлено опіку над малолітньою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Призначено опікуном ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини всіх видів доходів відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25 червня 2015 року та до досягнення дитиною повноліття.

Допущено до негайного виконання рішення в частині стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в розмірі суми платежу за один місяць.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 511 грн 56 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 2 тис. грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 243 грн 60 коп.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду в частині вимог про позбавлення батьківських прав мотивовано тим, що вирішуючи спір в указаній частині, суд першої інстанції правильно встановив відсутність беззаперечних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ураховуючи обставини, що встановлені судом першої інстанції та не спростовані учасниками справи.

Рішення апеляційного суду в частині вимог про встановлення опіки та призначення позивача опікуном над малолітньою ОСОБА_3 і стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_3 мотивовано тим, що згідно статті 243 СК України опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування, у зв'язку із чим місцевий суд безпідставно не взяв до уваги встановлений у справі факт постійного проживання понад шість років малолітньої з позивачем ОСОБА_1, що визнано учасниками справи та підтверджується належними та допустимими доказами, а також показами допитаних судом свідків. Опіка (піклування) над неповнолітніми дітьми може бути встановлена, зокрема у випадку, якщо батьки понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи або підкинули (залишили) дитину (пункт 2.2 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 N34/166/131/88). Перелік підстав призначення опікуна над малолітньою дитиною, визначений СК України (2947-14) , ЦК України (435-15) , Законами України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" (2342-15) , "Про охорону дитинства" (2402-14) не є вичерпним, а тому, врахувавши інтереси дитини, встановлені у справі обставини та положення Правил опіки та піклування, колегія дійшла висновку, що малолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, понад шість місяців не проживає разом з матір'ю ОСОБА_2, яка у необхідному обсязі не бере участі у вихованні дитини, що дає підстави для задоволення позовної вимоги про встановлення над малолітньою ОСОБА_3 опіки. Оскільки судом апеляційної інстанції установлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, відповідає вимогам щодо кандидатів в опікуни, включена до Єдиного банку даних потенційних опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, опитана місцевим судом малолітня ОСОБА_3 висловила бажання про призначення її опікуном саме ОСОБА_1, а відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційного суду не заперечувала щодо призначення опікуном ОСОБА_5 саме ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість задоволення позову в цій частині.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заступник прокурора Дніпропетровської області, в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підстави касаційного оскарження судових рішень обґрунтовано тим, що при вирішенні даної справи судом апеляційної інстанції не застосовано положень статті 58 ЦК України та статті 243 СК України, згідно з якими опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування.Малолітня ОСОБА_3 має матір і не може вважатися дитиною, позбавленою батьківського піклування, тому відносно неї не може бути встановлено опіку. Крім того, позивач ОСОБА_1 не визнана у встановленому законом порядку бабусею дитини, оскільки її син ОСОБА_4 не встановив своє батьківство відносно малолітньої ОСОБА_3, у зв'язку із чим позивач не мала права на звернення до суду в інтересах дитини.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

11 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зі слів матері батьком дитини записаний ОСОБА_7

ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 разом зі своїм батьком ОСОБА_8 (квартиронаймач), та своїми двома доньками: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Установлено, що малолітня ОСОБА_3 понад шість років проживає разом з позивачем ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1. Указана квартира належить на праві власності ОСОБА_4

Згідно акту обстеження умов проживання від 18 червня 2015 року, малолітня ОСОБА_3 проживає в трикімнатній квартирі АДРЕСА_1, в якій наявні меблі, газопостачання, електропостачання, водопостачання. В квартирі прибрано, але житло потребує косметичного ремонту, квартира обладнана меблями та побутовою технікою. У позивача з дитиною окрема кімната з меблями та усім необхідним. В наявності одяг, шкільне приладдя, продукти харчування. Малолітня ОСОБА_3 проживає разом з ОСОБА_1, а також ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 Умови для нормального зростання та виховання дівчинки створені.

Згідно характеристики, виданої КЗ СЗШ № 6 м. Дніпродзержинська на ім'я ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, учениці 5 класу, - учениця має хороший фізичний і розумовий розвиток. Зі слів бабусі ОСОБА_1 учениця проживає з нею з 4 років за адресою АДРЕСА_1. Бабуся постійно цікавиться шкільним життям дитини, виділяє кошти на харчування, слідкує за зовнішнім виглядом. Приходить до школи за вимогою класного керівника, постійно відвідує батьківські збори, телефонує. Мати до школи не з'являється, не цікавиться життям доньки, нехтує її вихованням, фінансової допомоги не надає.

Згідно висновку від 08 травня 2015 року, складеного старшим о/у СКМСД Дніпровського РВ майору міліції Євтушенко К. В. за матеріалами ЖЄОЗПВКП № 3390 від 29 квітня 2015 року, встановлено, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_13, поданої 29 квітня 2015 року до канцелярії чергової частини Дніпровського РВ, щодо вжиття відповідних заходів впливу до його колишньої невістки ОСОБА_2, яка протягом останнього часу не виконує свої батьківські обов'язки відносно неповнолітньої доньки - ОСОБА_3, встановлено, що обставинами, які об'єктивно підтверджують вищезазначений факт, є залишення ОСОБА_2 своєї доньки під нагляд та виховання її біологічному батьку - ОСОБА_4 08 травня 2015 року співробітниками СКМСД Дніпровського РВ з ОСОБА_2 було проведено профілактичну бесіду про недопущення в подальшому подібного ставлення до доньки, а також з вищевказаного приводу відносно неї було складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною другою статті 184 КУпАП.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Дніпровської районної у м. Дніпродзержинську ради № 6-11/534 від 19 жовтня 2015 року, ОСОБА_2 протягом 2000 - 2009 років проживала однією сім'єю з ОСОБА_4 без оформлення шлюбних відносин за адресою: м. Дніпродзержинськ, АДРЕСА_1, яка належить останньому на праві приватної власності. ІНФОРМАЦІЯ_4 року у них народилася дочка - ОСОБА_6, по відношенню до якої ОСОБА_4 визнав своє батьківство. ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася друга дитина - ОСОБА_3, по відношенню до якої відомості про батька записані відповідно до частини першої статті 135 СК України. З пояснення ОСОБА_2, ОСОБА_4 не визнав батьківство стосовно ОСОБА_3, але ОСОБА_2 і ОСОБА_4 продовжували спільно проживати до 2009 року та спільно виховувати дітей. Малолітня, позивачка та біологічний батько дитини, мешкають спільно у трикімнатній квартирі, яка належить останньому на праві приватної власності. Як пояснила ОСОБА_2, після припинення спільного проживання, була домовленість, що старша дочка залишається мешкати разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_2, без стягнення з батька аліментів, а молодша - мешкати разом з батьком. ОСОБА_2, ніколи не відсторонювалася від виконання своїх батьківських обов'язків, має з донькою ОСОБА_3 доброзичливі відносини, постійно спілкується, цікавиться її інтересами та потребами. ОСОБА_2 працює з 2003 року на ПАТ "Дніпровагонмаш", отримує заробітну плату (у липні 2015 року - 2287 грн 66 коп., у серпні 2015 року - 1997 грн 97 коп.), на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, за місцем роботи та місцем проживання характеризує позитивно. Враховуючи те, що позбавлення батьківських прав є надзвичайним заходом сімейно-правової відповідальності батьків, узявши до уваги рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, орган опіки та піклування - виконавчий комітет Дніпровської районної ради вважав недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, у відношенні малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно побутової характеристики на ОСОБА_1, виданої 11 червня 2015 року виконуючим обов'язки начальника дільниці №3 КЖЕП "Оріон" ОСОБА_14, за час проживання по АДРЕСА_1 скарг від сусідів та мешканців будинку №6 на ОСОБА_1 на дільницю № 3 не надходило.

ОСОБА_1 знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська та отримує пенсію за віком у розмірі 1069 грн 05 коп. щомісячно.

Згідно висновку про стан здоров'я особи від 25 червня 2015 року, виданого "Центром первинної медико-санітарної допомоги №3" лікарської амбулаторії загальної практики-сімейної медицини № 1, ОСОБА_1 здорова, опікуном бути придатна.

Відповідно довідки Тренінгового центру Дніпропетровського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді №163/2015 від 18 грудня 2015 року про проходження курсу підготовки кандидатів в опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, виданої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, вона пройшла курс підготовки кандидатів в опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі і рекомендована для включення до Єдиного банку даних потенційних опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів.

У висновку адміністрації Заводського району м. Дніпродзержинська №9-11/11 від 20 січня 2016 року про можливість ОСОБА_1 встановити опіку над дитиною зазначено, що син заявниці ОСОБА_4 є біологічним батьком малолітньої ОСОБА_3, з матір'ю якої вони мешкали цивільним шлюбом. З 2008 року батьки самоусунулися від виконання своїх батьківських обов'язків, залишивши дитину на виховання біологічній бабусі - ОСОБА_1 Орган опіки та піклування вважав доцільним встановлення опіки над малолітньою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з боку ОСОБА_1, у разі позитивного вирішення Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська питання позбавлення матері дитини батьківських прав.

Згідно частин першої та п'ятої статті 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє їх від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до статей 3, 155 СК України, дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли з ними не проживає. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Статтею 164 СК України передбачений вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав. Батько або мати можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він, вона: 1) не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Відповідно до статті 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають, зокрема, один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина.

Пунктами 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (v0003700-07) судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківський прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Згідно статті 243 СК України, опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК України (435-15) .

Згідно з правилами частин третьої та четвертої статті 60 ЦК України суд встановлює опіку над малолітньою особою (піклування над неповнолітньою особою), якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна (піклувальника) за поданням органу опіки та піклування.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" та статті 1 Закону України "Про охорону дитинства", з відповідними змінами та доповненнями, діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов'язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також діти, розлучені із сім'єю, підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов'язків з причин, які неможливо з'ясувати у зв'язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в зоні проведення антитерористичної операції, та безпритульні діти.

Згідно з положеннями пункту 2.2 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року за N34/166/131/88, опіку (піклування) може бути встановлено і при житті батьків неповнолітніх дітей зокрема у випадках, коли батьки понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи або підкинули (залишили) дитину, і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ.

У відповідності до частини першої статті 244 СК України, опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа.

Згідно частини четвертої статті 63 ЦК України, опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного.

Судами установлено, що опитана місцевим судом малолітня ОСОБА_3 висловила бажання про призначення її опікуном саме ОСОБА_1

Судом апеляційної інстанції також установлено, що відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційного суду не заперечувала щодо призначення опікуном ОСОБА_5 саме ОСОБА_1

Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з положеннями частин третьої та четвертої статті 60 ЦК України, якщо судом над дитиною встановлюється опіка чи піклування, то аліменти необхідно стягувати на користь особи, що призначається опікуном або піклувальником.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки таке позбавлення є крайньою мірою відповідальності батьків та не буде відповідати інтересам дитини, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився із висновками суду першої інстанції про відмову у позові ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітньої доньки ОСОБА_3

Крім того, установивши, що понад шість років відповідач ОСОБА_2 не проживає разом зі своєю дитиною та без поважних причин не бере участі в її вихованні та утриманні, залишила дитину на виховання ОСОБА_1, з якою весь час проживає малолітня ОСОБА_3, а ОСОБА_1 відповідає вимогам щодо кандидатів в опікуни і включена до Єдиного банку даних потенційних опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині встановлення опіки позивача щодо малолітньої ОСОБА_3 та стягнення з відповідача аліментів на її утримання. При цьому, апеляційним судом вірно враховано, що малолітня ОСОБА_3 висловила бажання про призначення її опікуном ОСОБА_1, проти чого не заперечувала відповідач ОСОБА_2

Доводи касаційної скарги про те, що при вирішенні даної справи судом апеляційної інстанції не застосовано положень статті 58 ЦК України та статті 243 СК України спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення, матеріалами справи та обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції.

Положення статті 243 СК України, які відповідають положенням статті 58 ЦК, згідно з якимиопіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування, при ухваленні оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції враховано у їх взаємозв'язку, зокрема, із положеннями пункту 2.2 Правил опіки та піклування, які передбачають підстави встановлення опіки при житті батьків неповнолітніх дітей у випадку, коли батьки понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, залишили дитину.

Указані обставини встановлені судом апеляційної інстанції за наслідками повного та всебічного дослідження обставин справи, які перевірені доказами, та оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку.

Положення пункту 2.2 Правил опіки та піклування про те, що указані обставини мають бути підтверджені відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ, які у справі відсутні, не є достатньою підставою для скасування оскарженого судового рішення, оскільки указані положення закону не обмежують встановлення необхідних обставин шляхом передбаченої процесуальним законом судової процедури захисту прав та інтересів неповнолітньої ОСОБА_3, яка у справі дотримана.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не мала права на звернення до суду в інтересах дитини також не містять підстав для скасування рішення апеляційного суду, оскільки за правилами статті 165 СК України особа, в сім'ї якої проживає дитина,має право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав.

Згідно частини другої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Судом апеляційної інстанції виконано вимоги частини другої статті 171 СК України та враховано бажання малолітньої ОСОБА_3 про призначення її опікуном ОСОБА_1, проти чого не заперечувала і мати дитини ОСОБА_2

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 141, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

Касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області, в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, відхилити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.