Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - Міністерство оборони України,

представник відповідача - Леонов Вадим Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 6 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - МОУ) про відшкодування моральної шкоди. На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав про те, що в період з 10 травня 1987 року по 11серпня 1988 рік він проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан. У 1988 році при виконанні службових обов'язків у Демократичній Республіці Афганістан у результаті підриву на міні він отримав множинні осколкові поранення голови, лівої руки, лівої ноги (ЗЧМТ, контузія головного мозку), хворобу Боткіна, наслідком яких стали рубці на шкірі, що підтверджено витягом від 25 вересня 2014 року № 2873, що призвело до погіршення стану здоров'я - у 2005 році переніс ішемічний інсульт, хворіє на хронічний гепатит. У зв'язку з цим порушено його нормальний життєвий стан, він позбавлений можливості реалізувати свої нормальні життєві функції, навички та бажання, не має можливості працювати, відчуває себе втраченим для родини, оскільки не може матеріально забезпечувати її на достатньому рівні. За результатами огляду висновком медико-соціальної експертної комісії йому була встановлена ІІІ група інвалідності, що пов'язано з виконанням ним обов'язків військової служби при перебуванні у країні, в якій велися бойові дії. Значна частина пенсії, яку він отримує, витрачається на придбання ліків та на оздоровлення, постійні медичні огляди, санаторне лікування. Оцінюючи завдану йому моральну шкоду, враховуючи тривалість і глибину своїх душевних страждань, чисельні негативні наслідки для нього, а також значне погіршення стану здоров'я, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 100 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 відповідач зазначав про те, що позивачем не доведено, якими діями або бездіяльністю МОУ йому спричинена моральна шкода. Військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія законів "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України (254к/96-ВР) та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Позивач знав, що військова служба пов'язана із захистом Вітчизни, тому військовослужбовцям надаються визначені законом пільги. Ha правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов'язок з її відшкодування не поширюється, в тому числі й на ті випадки, коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних страждань від раніше вчинених неправомірних дій.

Рішенням Заводського районного суду міста Запоріжжя від 16 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з МОУ на користь ОСОБА_1 30 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати у справі.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із положень статей 23, 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), встановивши наявність правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки сам факт поранення, одержаного в період проходження військової служби, та наслідки такого поранення, а також інші захворювання, що пов'язані з виконанням позивачем обов'язків військової служби під час перебування у країнах, в яких велися бойові дії, спричинили позивачу втрати немайнового характеру у вигляді психологічного дискомфорту, душевних страждань.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 6 грудня 2017 року рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 16 грудня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування такої шкоди, однак на час проходження позивачем військової служби не діяв Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , прийнятий 20 грудня 1991 року, та ЦК України (435-15) в редакції 2003 року. Законодавство, чинне на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я, не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована доводами, наведеними у позовній заяві, а також тим, що, на його думку, рішення апеляційного суду не відповідає нормам чинного законодавства.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судове рішення відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що з 10 травня 1987 року по 11 серпня 1988 року ОСОБА_1 проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан у складі діючої армії в період бойових дій (а. с. 9).

У 1988 році при виконанні службового обов'язку в Демократичній Республіці Афганістан позивач отримав контузію головного мозку та численні осколкові поранення голови, лівої руки, лівої ноги, хворобу Боткіна, наслідком яких стали рубці на шкірі у зазначених анатомічних ділянках, що в подальшому призвело до розвитку післятравматичної та дисциркуляторної енцефалопатії ІІІ стадії з вираженим церебростенічним синдромом, вестибулоатактичним синдромом, з пірамідною недостатністю, вегето-судинною дисфункцією, з частими судиними кризами змішаного характеру, стійкої цефалгії, мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю, післятравматичного церебрального арахноїдиту з вираженим лікворогіпертензивним синдромом, центральною вестибурною дисфункцією ІІІ стадії (а. с. 13).

Висновком медико-соціальної (експертної) комісії від 5 травня 2015 року ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності в зв'язку з хворобою, пов'язаною з проходженням військової служби (а. с. 10, 11).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (статті 23, 1167 ЦК України).

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Ураховуючи наведене, висновок суду апеляційної інстанції про те, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди, є обґрунтованим.

Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я (1987-1988 роки), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Виходячи з викладеного, застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм права, які на час їх виникнення не були чинними, є помилковим.

Апеляційним судом обґрунтовано зазначено про те, що

військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія законів України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) користуються усіма правами і свободами людини і громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України (254к/96-ВР) та законах України.

Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, в результаті чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, отриманого до 1989 року, не спростовують висновків апеляційного суду, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Ці доводи не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК Українина стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускаються.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статями 409, 410, 416 ЦПК України,Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 6 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.