розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова у складі судді Бабкової Т. В. від 27 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області у складі суддів: Пономаренко Ю. А., Костенко Т. М., Шевченко Н. Ф., від 27 вересня 2016 року.

Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") подало до суду позовну заяву до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивував тим, що 24 квітня 2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 10 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач свої зобов'язання по вказаному договору виконав. Відповідач своє зобов'язання за кредитним договором не виконував належним чином, внаслідок чого, станом на 30 червня 2015 року виникла прострочена заборгованість у розмірі 18 178 грн 66 грн.

Таким чином, просив суд стягнути з відповідача кредитну заборгованість у розмірі 18 178 грн 66 грн.

Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 24 квітня 2013 року № б/н у розмірі 16 836 грн 82 коп.; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не виконав умови кредитного договору, а тому з нього слід стягнути суму боргу, процентів та пені; щодо відмови у задоволенні позову про стягнення штрафу, суд виходив з недопустимості накладення подвійної відповідальності за одне і те ж саме порушення, оскільки стягнення пені і є відповідальністю за прострочення відповідачем своїх зобов'язань зі сплати кредиту.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 27 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку, тому рішення суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства і підстав для його скасування немає.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Зазначає, що судами не доведено факту укладення між сторонами кредитного договору та вказує на те, що банк не ознайомив його з умовами кредитування.

Правом на подачу відзиву (заперечень) на касаційну скаргу учасники справи не скористалися.

12 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України наслідком порушення позичальником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Задовольняючи частково позовні вимоги суди виходили з того, що ОСОБА_3 отримав кредитні кошти на картковий рахунок та використовував їх на свій розсуд, однак в порушення вимог статті 1054 ЦК України та пункту 1.1.5.32 і пункту 1.1.5.25 Умов та правил надання банківських послуг не сплачував визначені кредитним договором платежі за користування кредитними коштами, а тому стягнули з відповідача суму основного боргу, проценти, а також пеню за користування кредитом, оскільки зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Посилання відповідача на те, що анкета-заявка про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг не є кредитним договором та доводи щодо відсутності доказів укладення спірного кредитного договору спростовуються матеріалами справи з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції ухвалено заочне рішення, яким позов банку задоволено частково. У травні 2016 року ОСОБА_3 через представника звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення. У вказаній заяві відповідач заперечував проти позову, вважаючи недоведеною кредитну заборгованість у вказаному розмірі. При цьому, ОСОБА_3 посилався на те, що ним частково здійснювалося погашення кредиту. Також відповідач вказував про можливість застосування строку позовної давності в частині стягнення штрафних санкцій.

Таким чином, погашаючи частково заборгованість за спірним кредитом та порушуючи питання про застосування строку позовної давності ОСОБА_3 фактично підтвердив своїми діями укладення кредитного договору.

Доводи касаційної скарги щодо неповідомлення його про розгляд справи у суді першої інстанції та ухвалення заочного рішення спростовуються судовою повісткою апеляційного суду Харківської області, яку вручено ОСОБА_3 14 вересня 2016 року (а. с. 100), про розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Отже відповідач знав про розгляд справи в апеляційному суді, однак не скористався своїм правом надати докази в суді апеляційної інстанції, не з'явившись у судове засідання 27 вересня 2016 року.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів, що згідно зі статтею 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили характер правовідносин між сторонами у справі та обґрунтовано застосували норми статей 525, 526, 530, 1054 ЦК України, що регулюють спірні правовідносини, а тому наявні підстави для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Враховуючи, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а скаргу без задоволення, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Позивачем не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 та пунктом 4 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 вересня 2016 року залишити без змін.