Після неодноразового уточнення позовних вимог у його обґрунтування зазначила, що 7 жовтня 2006 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем. За час шлюбу за спільні кошти сторонами було набуто майно, яке у добровільному порядку поділити неможливо (Т. 1, а. с. 98), у зв'язку з чим просила: визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5; розділити між сторонами набуте в період шлюбу за спільні кошти майно, виділивши їй кавоварку ТМ "KrupsNescafeDolceGusto" вартістю 800 грн, всього виділити їй майна на суму 800 грн та визнати за нею право власності на вказане майно; виділити відповідачу квартиру АДРЕСА_1 вартістю 1 629 400 грн; шафу - купе (спальня), фото № 1-4 фототаблиці № 2, вартістю 7 600,00 грн; шафу- купе (коридор), фото № 5-6 фототаблиці № 2, вартістю 3 800,00 грн; шафу (ванна кімната), фото № 7-9 фототаблиці № 2, вартістю 2 850,00 грн; кухонні меблі, фото № 10-14 фототаблиці № 2, вартістю 23 400,00 грн; ліжко з матрацом, фото № 15-18 фототаблиці № 2, вартістю 6 600,00 грн; кутовий диван ТМ "Best" марки "Барон", фото № 19-24 фототаблиці № 2, вартістю 7 920,00 грн; телевізор ТМ "Samsung", фото № 25-26 фототаблиці № 2, вартістю 5 850 грн; кондиціонер ТМ "Mitsubishi", фото № 27 фототаблиці № 2, вартістю 9 137, 20 грн; холодильник ТМ "Whirpool", фото № 28 фототаблиці № 2, вартістю 6 000,00 грн; пральну машину ТМ "HotpointAriston", фото № 29-32 фототаблиці № 2, вартістю 2 500,00 грн; плиту ТМ "Gorenjе", фото № 33-35 фототаблиці № 2, вартістю 4 100,00 грн; витяжку ТМ "Cata", фото № 36-37 фототаблиці № 2, вартістю 1 400,00 грн; холодильник-морозильник ТМ "Indesit", фото № 38-39 фототаблиці № 2, вартістю 2 200,00 грн; люстру (спальня), фото № 40 фототаблиці № 2, вартістю 1 350,00 грн; люстру (зал), фото № 41 фототаблиці № 2, вартістю 3600,00 грн; люстру (коридор), фото 43 фототаблиці № 2, вартістю 1 350,00 грн; люстра, фото № 42 фототаблиці № 2, вартістю 1 350,00 грн; штори (зал), фото № 44 фототаблиці № 2, вартістю 1 700,00 грн та визнати за ОСОБА_5 право власності на вказане майно на суму 1 722 107 грн 20 коп.

Крім того, позивач просила стягнути з ОСОБА_5 різницю у вартості спільного майна на суму 860 653 грн 60 коп. та вирішити питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на майно, у якому просив припинити право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4, шляхом присудження їй грошової компенсації за 1/2 частки зазначеної квартири та визнати за ним право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, стягнути з ОСОБА_4 125 000 грн боргового зобов'язання, яке виникло внаслідок придбання майна для потреб сім'ї та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Зустрічні позовні вимоги мотивовано тим, що для потреб сім'ї 1 жовтня 2010 року ОСОБА_5 отримав у позику кошти у розмірі 250 000 грн. На ці кошти для сім'ї він придбав меблі, інші речі, а також здійснив ремонт квартири. Оскільки майно було придбано для потреб сім'ї, то боргові зобов'язання несуть обидва з подружжя (Т. 1, а. с. 19).

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 11 травня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено повністю.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Розділено набуте сторонами в період шлюбу за спільні кошти майно, виділивши ОСОБА_4 кавоварку ТМ "KrupsNescafeDolceGusto" вартістю 800 грн, всього виділено їй майна на суму 800 грн та визнано за нею право власності на вказане майно.

Стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 різницю у вартості спільного майна на суму 860 653, 60 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Виділено ОСОБА_5: квартиру № АДРЕСА_1, вартістю 1 629 400 грн; шафу купе (спальня), фото № 1-4 фототаблиці № 2, вартістю 7 600 грн; шафу купе (коридор), фото № 5-6 фототаблиці № 2, вартістю 3 800 грн; шафу (ванна кімната), фото № 7-9 фототаблиці № 2, вартістю 2 850 грн; кухонні меблі, фото № 10-14 фототаблиці № 2, вартістю 23 400 грн; ліжко з матрацом, фото № 15-18 фототаблиці № 2, вартістю 6 600 грн; кутовий диван ТМ "Best" марки "Барон", фото № 19-24 фототаблиці № 2, вартістю 7 920 грн; телевізор ТМ "Samsung", фото № 25-26 фототаблиці № 2, вартістю 5 850,00 грн; кондиціонер ТМ "Mitsubishi", фото № 27 фототаблиці № 2, вартістю 9137 грн 20 грн; холодильник ТМ "Whirpool", фото № 28 фототаблиці № 2, вартістю 6 000 грн; пральну машину ТМ "HotpointAriston", фото № 29-32 фототаблиці № 2, вартістю 2 500 грн; плиту ТМ "Gorenjе", фото № 33-35 фототаблиці № 2, вартістю 4 100 грн; витяжку ТМ "Cata", фото № 36-37 фототаблиці № 2, вартістю 1 400 грн; холодильник-морозильник ТМ "Indesit", фото № 38-39 фототаблиці № 2, вартістю 2 200 грн; люстру (спальня), фото № 40 фототаблиці № 2, вартістю 1 350 грн; люстру (зал), фото № 41 фототаблиці № 2, вартістю 3 600 грн; люстру (коридор), фото 43 фототаблиці № 2, вартістю 1 350 грн; люстру, фото № 42 фототаблиці № 2, вартістю 1 350 грн; штори (зал), фото № 44фототаблиці № 2, вартістю 1 700 грн, а всього побутове майно на суму 1 722 107 грн 20 коп, визнавши за ОСОБА_5 право власності на вказане майно.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_4 125 000 грн боргового зобов'язання, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів того, що грошові кошти, взяті в борг ОСОБА_5 в ОСОБА_6, були витрачені саме на придбання відповідачем ОСОБА_5 спірного майна.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 22 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 11 травня 2016 року залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції переглядалося апеляційним судом у частині відмови у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 125 000 грн боргового зобов'язання.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_5 не надано належних доказів на підтвердження того, що кошти, отримані у борг від ОСОБА_6, були використані саме на придбання спільного сумісного майна подружжя, тобто на сімейні потреби.

У липні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 125 000 грн боргового зобов'язання, яке виникло внаслідок придбання майна для сім'ї, просить скасувати ухвалені у справі рішення судів у цій частині, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, виділення квартири та майна, яке знаходиться в ній, ОСОБА_5 та визнання за ним права власності, стягнення з нього на користь ОСОБА_4 різниці у вартості на квартиру та інше майно у касаційному порядку не оскаржуються.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_5 1 жовтня 2010 року було отримано позику у розмірі 250 000 грн для потреб сім'ї, за ці кошти було придбано меблі, побутову техніку та проведено ремонт у квартирі.

Відповідно до статей 61, 65, 70 СК України при поділі майна подружжя враховуються борги подружжя, які виникли в інтересах сім'ї. Такий правовий висновок було викладено у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі 6-486цс16.

Суди взяли до уваги висновки апеляційного суду Полтавської області у справі № 553/699/13-ц за первісним позовом про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом про визнання договору позики недійсним, встановлення нікчемності правочину, відшкодування моральної шкоди.

Проте, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що 10 жовтня 2014 року ухвалою апеляційного суду Полтавської області у справі № 553/699/13-ц роз'яснено рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 вересня 2014 року в частині визнання неправомірним висновку місцевого суду про використання позичених коштів в інтересах сім'ї. Висновки колегії суддів зводилися до того, що питання про використання позичених коштів в інтересах сім'ї згідно частини четвертої статті 65 СК України повинно з'ясовуватися у справі про поділ майна подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4, яка перебуває на розгляді в суді першої інстанції, а не у справі за позовом про стягнення позики, в якій такий висновок районного суду є передчасним. Вказана ухвала суду апеляційної інстанції проігнорована судами першої та апеляційної інстанцій, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення в частині відмови стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за договором позики.

У вересні 2016 року ОСОБА_4 направила до суду заперечення на касаційну скаргу, зазначивши, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність доказів щодо використання боргових грошових коштів на потреби сім'ї, оскільки усі надані ОСОБА_5 докази були належним чином оцінені судами та обґрунтовано встановлено, що вони не підтверджують доводів ОСОБА_5

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2017 року зазначену справу призначено до розгляду.

10 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 7 жовтня 2006 року сторони зареєстрували шлюб у Центральному відділі реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, актовий запис № 1769.

За час шлюбу на спільні кошти сторони придбали майно, яке є предметом поділу в зазначеній справі.

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

За таких обставин, за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя та яке використане саме в інтересах сім'ї.

З аналізу зазначених положень закону для правильного вирішення справи в частині позову про стягнення з одного з подружжя коштів за борговим зобов'язанням необхідно встановити, чи використане майно, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, в інтересах сім'ї, а не на власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що судами, при вирішенні питання про стягнення з дружини боргового зобов'язання, проігноровано ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 16 жовтня 2014 року про роз'яснення рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 вересня 2014 року в частині визнання неправомірним висновку місцевого суду про використання позичених коштів в інтересах сім'ї, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У рішенні апеляційного суду Полтавської області від 18 вересня 2014 року, яке набрало законної сили, у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним, про встановлення нікчемності правочину, відшкодування моральної шкоди, зазначено, що питання щодо використання позичених коштів в інтересах сім'ї згідно частини четвертої статті 65 СК України повинно з'ясовуватися (перевірятися доказами) у справі про поділ майна подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4, а не у справі за позовом ОСОБА_6 про стягнення позики, в якій такий висновок районного суду є передчасним.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 16 жовтня 2014 року не встановлено обставин, на які посилається ОСОБА_5 у касаційній скарзі.

Встановивши обставини справи та дослідивши докази у справі, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, що ОСОБА_5 належних доказів на підтвердження того, що кошти, отримані за договором позики у ОСОБА_6, були ним використані саме на придбання спільного сумісного майна подружжя, тобто на потреби сім'ї, не надано, що необхідно довести відповідно до частини четвертої статті 65 СК України.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги ОСОБА_5 не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили характер правовідносин між сторонами у справі та обґрунтовано застосували положення частини четвертої статті 65 СК України, що регулюють спірні правовідносини, а тому наявні підстави для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.