Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради Донецької області,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради Донецької області на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області у складі судді Міхєєвої І. М. від 26 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області у складі колегії суддів: Принцевської В. П., Биліни Т. І., Лопатіної М. Ю., від 29 листопада 2017 року

У червні 2017 року Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради Донецької області (далі - УСЗН Лівобережного району Маріупольської МР Донецької області, УСЗН) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення надмірно виплачених коштів щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 перебуває на обліку в УСЗН, як одержувач адресної щомісячної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за місцем її фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1, та у період з 21 січня 2016 року по 20 травня 2016 року отримувала вказану допомогу у загальному розмірі 2 652 грн. У володінні ОСОБА_4 перебуває квартира АДРЕСА_2, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження у повному обсязі.

Зокрема, зазначав, що відповідно до пункту 20 розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року 1275-р (1275-2015-р) "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" деякі райони міста Маріуполь визначено як населені пункти, де здійснювалася антитерористична операція. Однак розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085-р (1085-2014-р) та від 2 грудня 2015 року № 1276-р (1276-2015-р) були затверджені переліки населених пунктів, на території яких органи державної влади не виконують свої зобов'язання та населених пунктів розташованих на лінії зіткнення, в яких місто Маріуполь Донецької області не зазначено. Відповідачка відмовляється добровільно повернути суму переплаченої на її користь матеріальної допомоги.

З урахуванням зазначеного позивач, посилаючись на статті 16, 1166 ЦК України, просив стягнути з ОСОБА_4 надмірно виплачені грошові кошти у розмірі 2 625 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 жовтня 2017 року у задоволенні позову УСЗН Лівобережного району Маріупольської МР Донецької області відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, застосувавши положення статей 1, 5 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", статей 1, 4, 10, 11 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", пунктів 2, 5, 6 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 505 (505-2014-п) (у редакції на момент виникнення спірних відносин; далі - Порядок № 505), виходив із недоведеності факту подачі відповідачем документів з недостовірними відомостями щодо відсутності у неї у власності житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення. Призначена УСЗН матеріальна допомога сплачувалась ОСОБА_4 правомірно.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 29 листопада 2017 року апеляційну скаргу УСЗН Лівобережного району Маріупольської МР Донецької області відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що адресна матеріальна допомога нараховувалась ОСОБА_4 як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до вимог чинного законодавства. Місто Маріуполь, на території якого розташована належна ОСОБА_4 квартира, не було виключено з переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року, УСЗН Лівобережного району Маріупольської МР Донецької області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 2014 року № 1085 (1085-2014-р) (у редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1276-р (1276-2015-р) ) місто Маріуполь не входило до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади не здійснюють свої повноваження та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення. Оскільки відповідач має у власності житлове приміщення, яке розташоване на підконтрольній території України, вона не мала права на отримання грошової допомоги.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 (405/2014) .

Період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 (405/2014) та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України (пункт 1 статті 1 цього ж Закону).

14 квітня 2014 року відповідно до Указу в.о. Президента України, Голови Верховної Ради України Т.О.В. від 14 квітня 2014 року № 405/2014 (405/2014) "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" на території України розпочато проведення антитерористичної операції.

Згідно з наказом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а, Донецька і Луганська області визначені районами проведення антитерористичної операції з 7 квітня 2014 року.

Відповідно до пункту 5 статті 11 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", Кабінету Міністрів України доручено затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року " 405/2014 (405/2014) , у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

30 жовтня 2014 року розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р (1053-2014-р) , затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до якого, м. Маріуполь включено до вказаного переліку.

2 грудня 2015 року розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р (1275-2015-р) , знову затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до якого, м. Маріуполь також включено до вказаного переліку.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6 Порядку № 505 (505-2014-п) , у редакції, що діяла до 3 червня 2017 року, грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто з членів сім'ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення.

Установивши, що місто Маріуполь, на території якого розташована належна ОСОБА_4 квартира, не було виключено з переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_4 надмірно виплачених грошових коштів, оскільки адресна матеріальна допомога нараховувалась відповідачці як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до вимог чинного законодавства.

Доводи позивача про те, що відповідач має у власності житлове приміщення, яке розташоване на підконтрольній території України, а тому вона не мала права на отримання грошової допомоги, є необґрунтованими, оскільки це твердження не має правового значення для вирішення даної справи. Зі змісту абзацу 1 пункту 6 Порядку № 505 (505-2014-п) (в редакції, яка діяла на час здійснення виплат відповідачу) вбачається, що підставою не виплати та не призначення грошової допомоги є факт наявності у будь-кого з членів сім'ї житла, що не розташовано на тимчасово окупованій території України, на лінії зіткнення і в районах проведення антитерористичної операції.

Оскільки ОСОБА_4 має у власності тільки житлове приміщення, що знаходиться в населеному пункті, де проводилась антитерористична операція, вона мала право на підставі Порядку № 505 (505-2014-п) , у спірний період з 21 січня по 20 травня 2016 року отримувати грошову допомогу.

При цьому, слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2017 року № 370 (370-2017-п) абзац 2 пункту 6 Порядку № 505 (505-2014-п) було викладено в новій редакції, згідно з якою грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто із членів сім'ї має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану. Однак вказана редакція Порядку № 505 не була чинною у період виплати відповідачу грошової допомоги, тому факт перебування у власності ОСОБА_4 квартири, що знаходиться на території України, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, не впливав на законність призначення відповідачу допомоги з 21 січня по 20 травня 2016 року.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради Донецької області залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 29 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.