Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., ПогрібногоС. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_4,

відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 8 грудня 2015 року, ухвалене у складі судді Гуревського В. К., та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 2 серпня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Короткова В. Д., Заїкіна А. П., Калараш А. А.,

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") про захист прав споживача та стягнення коштів.

В обґрунтування вимог посилалася на те, що 1 серпня 2012 року між нею та ПАТ КБ "Приватбанк" укладено договір про строковий депозитний вклад "Стандарт" № НОМЕР_2 строком на один рік, сума вкладу 33 000 грн, з нарахуванням 17 процентів річних на накопичувальний депозитний рахунок "Скарбничка" - договір № НОМЕР_3 з процентною депозитною ставкою у розмірі 17% річних. Після закінчення строку депозиту договори продовжені ще на один рік на підставі пунктів 3, 4 договорів з 1 серпня 2013 року до 1 серпня 2014 року. Крім того, у ПАТ КБ "Приватбанк" позивачем відкрито рахунок "Універсал", на якому знаходилось 76 грн 31 коп.

З 16 березня 2014 року банк неправомірно заблокував її рахунки, як і всі рахунки, відкриті на території Автономної Республіки Крим, не повертає вклади та не нараховує проценти на депозити. Строк дії договорів "Стандарт" та "Скарбничка" закінчився 1 серпня 2014 року.

У зв'язку з цим позивач просила стягнути з банку на її користь: суму з рахунку "Універсал" у розмірі 76 грн 31 коп.; депозитний вклад "Стандарт" № НОМЕР_2 у розмірі 33 504 грн 49 коп.; депозитний вклад "Скарбничка" № НОМЕР_3 за період з 1 серпня 2012 року до 16 березня 2014 року у розмірі 9 486 грн 72 коп.; проценти за вкладом "Стандарт" № НОМЕР_2 за період з 16 березня 2014 року до 1 серпня 2014 року у розмірі 2 150 грн 98 коп.; проценти за вкладом "Стандарт" № НОМЕР_2 за період з 1 серпня 2014 року до 7 вересня 2015 рокуу розмірі 8 875 грн 33 коп.; проценти за вкладом "Скарбничка" № НОМЕР_3 за період з 16 березня 2014 року до 1 серпня 2014 року у розмірі 613 грн 98 коп.; проценти за вкладом "Скарбничка" № НОМЕР_3 за період з 1 серпня 2014 року до 7 вересня 2015 року у розмірі 2 095 грн 33 коп.; три проценти річних у розмірі 1 894 грн 97 коп.; інфляційні втрати у розмірі 23 816 грн 28 коп. та 5 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 8 грудня 2015 року вказані вимоги ОСОБА_4 задоволені частково. Стягнуто з ПАТ КБ "Приватбанк" на користь позивача 82 514 грн 39 коп., у іншій частині позову відмовлено. Також стягнуто з банку в дохід держави судовий збір у розмірі 825 грн 14 коп.

Суд першої інстанції виходив із зобов'язання банку виконати умови укладених сторонами договорів та повернути позивачеві вклади з нарахованими процентами.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 2 серпня 2016 року апеляційну скаргу банку залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції, відхиливши доводи апеляційної скарги про недоведеність позовних вимог.

У серпні 2016 року ПАТ КБ "Приватбанк"звернулося з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статті 1059 ЦК України, пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичним та фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) , пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди в порушення вимог статей 60, 64 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи, не врахували, що позивачем не доведено належними доказами свої вимоги, зокрема надано суду лише копії договорів та не надано доказів внесення грошових коштів на депозитний рахунок та їх наявності на рахунку.

Заявник вказує, що вклад було оформлено в іноземній валюті - доларах США, тому відповідно до положень статей 524, 533, 625 ЦК України суди не мали підстав задовольняти вимоги про стягнення трьох процентів річних.

Також заявник посилається на те, що відповідно до пункту п'ятого постанови Правління Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260 (v0260500-14) "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" банки, в тому числі й ПАТ КБ "Приватбанк", зобов'язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя", та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України. Рішенням Центрального банку Російської Федерації № РН-33/І від 21 квітня 2014 року діяльність відокремлених структурних підрозділів банку на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя припинено. Окупаційна влада з травня 2014 року здійснила конфіскацію частини майнового комплексу банку, що використовувався у діяльності відокремленого структурного підрозділу - філії "Кримське регіональне управління ПАТ КБ "Приватбанк"". Автономна некомерційна організація "Фонд захисту вкладників" придбала права вимоги за вкладами та зобов'язалася здійснювати компенсаційні виплати, у тому числі вкладникам філії "Кримське регіональне управління ПАТ КБ "Приватбанк"". Відповідно до частини шостої статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

На підставі викладеного заявник вважає, що зобов'язання за договорами депозитного вкладу, укладеними працівниками філії "Кримське регіональне управління ПАТ КБ "Приватбанк"", має виконувати Автономна некомерційна організація "Фонд захисту вкладників" за рахунок майна банку, яке знаходиться на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Доводів щодо незаконності судових рішень в частині вирішення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди касаційна скарга не містить.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 8 грудня 2015 року.

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких просить її залишити без задоволення, посилаючись на законність ухвалених по справі рішень. Позивач зазначає, що її вимоги підтвердженні оригіналами договорів і квитанції про внесення готівки на рахунок та електронною ощадною книжкою, які оглянуті судом. Також вказує, що посилання банку на те, що зобов'язання за договорами мають бути виконані іншою особою у зв'язку з окупацією Автономної Республіки Крим, є необґрунтованими, оскільки договори укладалися з юридичною особою - ПАТ КБ "Приватбанк", яка продовжує свою діяльність на території України і повинна відповідати за своїми зобов'язаннями відповідно до чинного законодавства України усім своїм майном.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту шостого розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Стаття 1059 ЦК України визначає, що договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Згідно зі статтею 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.

За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.

Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу.

Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що 1 серпня 2012 року ОСОБА_4 (до реєстрації шлюбу ОСОБА_4) у місті Джанкой Автономної Республіки Крим уклала з ПАТ КБ "Приватбанк" договір банківського вкладу "Стандарт" № НОМЕР_2 строком на 366 днів до 1 серпня 2013 року включно, сума вкладу 33 000 грн, з нарахуванням 17 процентів річних на накопичувальний депозитний рахунок "Скарбничка" № НОМЕР_3 з процентною ставкою 17% річних.

Відповідно до пунктів 3, 4 договорів якщо після закінчення строку вкладу клієнт на заявив банку про відмову від продовження строку вкладу, вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта до банку. При продовженні строку вкладу розрахунок процентів на кожний новий строк вкладу здійснюється за процентною ставкою, що діє в банку для продовжуваних вкладів даного найменування та строку на день закінчення попереднього строку вкладу без укладення додаткових угод.

Після спливу встановленого договорами строку вклади продовжені на один рік, тобто з 1 серпня 2013 року до 1 серпня 2014 року.

Згідно з інформацією на офіційному сайті ПАТ КБ "Приватбанк" процентна ставка за депозитом "Стандарт" строком 12 місяців становить 24% річних, за депозитом "Скарбничка" - 20% річних.

Крім того, у ПАТ КБ "Приватбанк" позивачем відкритий рахунок "Універсал", на якому обліковується сума у розмірі 76 грн 31 коп.

З 16 березня 2014 року ПАТ КБ "Приватбанк" заблокував рахунки позивача, як і всі рахунки, відкриті на території Автономної Республіки Крим, та з цього часу не нараховує проценти на депозити.

Позивач неодноразово зверталася до ПАТ КБ "Приватбанк" з проханням повернути вклад та нараховані проценти, проте банк гроші не повернув, посилаючись на окупацію території Автономної Республіки Крим, яка унеможливила роботу банківської системи в цьому регіоні.

ПАТ КБ "Приватбанк" запропонував позивачу реструктуризацію вкладу на п'ять років, яку не можна вважати задоволенням вимог вкладника, оскільки умови реструктуризації передбачають можливість користуватися лише процентами за вкладом у розмірі 9,5% річних, проте вкладник зобов'язаний на п'ять років відмовитися від права користуватися своїми коштами та від права розірвати договір банківського вкладу.

З довідки № 1000549480 від 9 травня 2014 року, виданої ПАТ КБ "ПриватБанк", суди встановили, що позивач має у ПАТ КБ "Приватбанк" три рахунки на загальну суму 43 067 грн 52 коп.: рахунок "Універсал" з сумою 76 грн 31 коп.; депозитний рахунок "Стандарт" з сумою 33 504 грн 49 коп.; депозитний рахунок "Накопичувальний" з сумою 9 486 грн 72 коп.

Частково задовольняючи позов (стягуючи на користь позивача вказану суму коштів на рахунках, проценти на банківський вклад, три проценти річних та інфляційні втрати), суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що банк в порушення умов договорів та чинного законодавства після закінчення строку вкладу та не зважаючи на вимоги позивача про повернення вкладу і нарахованих процентів, продовжує користуватися коштами позивача та не нараховує проценти.

Суд дійшов висновку, що за двома депозитами, які належать позивачу, мають бути нараховані проценти у розмірі 17% річних за період з 16 березня 2014 року до 1 серпня 2014 року, проценти у розмірі 24% річних за період з 1 серпня 2014 року до 7 вересня 2015 року за вкладом "Стандарт" та проценти у розмірі 20% річних за період з 1 серпня 2014 року до 7 вересня 2015 року за вкладом "Скарбничка".

Сума процентів за вкладом "Стандарт" за період з 16 березня 2014 року до 1 серпня 2014 року складає 2 150 грн 98 коп.; за вкладом "Скарбничка" за вказаний період - 613 грн 98 коп.

Сума процентів за вкладом "Стандарт" за період 1 серпня 2014 року до 7 вересня 2015 року складає 8 875 грн 33 коп.; за вкладом "Скарбничка" за вказаний період - 2 095 грн 33 коп.

Також суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з банку на користь позивача відповідно до статті 625 ЦК України трьох процентів річних за період з 16 березня 2014 року до 7 вересня 2015 року у розмірі 1 894 грн 97 коп. та інфляційних втрат за період з квітня 2014 року до липня 2015 року у розмірі 23 816 грн 28 коп.

Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач належними доказами не довела заподіяння їй моральної шкоди.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та додатково зазначив, що укладення договорів та внесення вкладів позивачем підтверджується договорами, електронною ощадною книжкою, чеком про внесення коштів у сумі 33 000 грн, оригінали яких оглянуті апеляційним судом у засіданні.

Касаційний суд дійшов висновку, що суд першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили рішення про часткове задоволення позову з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної без задоволення, а судових рішень без змін.

Посилання заявника на порушення судами статті 1059 ЦК України, вимог статей 60, 64 ЦПК України, зокрема ухвалення рішення про стягнення вкладів та процентів за відсутності доказів укладення договорів банківського вкладу та доказів внесення грошових коштів на депозитні рахунки, є необґрунтованими, оскільки в ухвалі апеляційного суду Одеської області від 2 серпня 2016 року зазначено про огляд у судовому засіданні оригіналів договорів банківського вкладу, чеку про внесення коштів на суму 33 000 грн та електронної ощадної книжки, що підтверджено журналом судового засідання, зауважень до змісту якого відповідач не подавав.

Суд касаційної інстанції зауважує, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Посилання заявника на неправильне застосування судами статей 524, 533, 625 ЦК України у зв'язку з тим, що вклад було прийнято в доларах США, є безпідставним, оскільки судами на підставі укладених договорів встановлено, що вклад внесено у гривнях.

Необґрунтованим є і твердження заявника про те, що позивач повинна звертатися за отриманням коштів за договорами банківського вкладу, які укладені з філією "Кримське регіональне управління ПАТ КБ "Приватбанк"", до створеної на території Автономної Республіки Крим автономної некомерційної організації "Фонд захисту вкладників", так як не ґрунтуються на вимогах закону і суперечать принципам зобов'язального права.

Відповідно до статті 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії не є юридичними особами.

Стаття 96 ЦК України встановлює, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Договори банківського вкладу укладені позивачем з юридичною особою - ПАТ КБ "Приватбанк", яка повинна виконати свої зобов'язання відповідно до умов таких договорів та положень чинного законодавства України.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, так як судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального закону та відповідають завданню цивільного судочинства.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.

Так як заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 8 грудня 2015 року залишено без змін, суд касаційної інстанції поновлює його виконання.

Керуючись статтями 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" залишити без задоволення, а заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 8 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 2 серпня 2016 року без змін.

Поновити виконання заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 8 грудня 2015 року.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.