треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції в Запорізькій області, орендне підприємство "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації",

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_6,

представники особи, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Пільщик Л. В., Сапун О. А., Савченко О. В. від 20 липня 2016 року,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Запорізької міської ради, треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції в Запорізькій області, орендне підприємство "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі - ОП "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації") про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер її батько ОСОБА_9, що підтверджується свідоцтвом про смерть. Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді трьохкімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка належала спадкодавцеві на час смерті.

Вона є дочкою та єдиною спадкоємицею першої черги за законом після смерті батька, але правовстановлюючі документи на квартиру у неї відсутні, відновити їх у зв'язку зі смертю власника неможливо. Постановою приватного нотаріуса ОСОБА_5 від 24 липня 2013 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлого ОСОБА_9 внаслідок відсутності правовстановлюючого документу на квартиру. Ураховуючи викладене, вона просить суд визнати за нею право власності на вказану квартиру в порядку спадкування за законом після смерті її батька.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя в складі судді Піх Ю. Р. від 5 грудня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за позивачем право власності на квартиру № АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, виходив із того, що ОСОБА_2 є дочкою померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_9 і на підставі статей 1216, 1218 ЦК України після його смерті вона успадкувала зазначену квартиру.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 20 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_2, звертаючись до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом на вказану квартиру, не надала належних й допустимих доказів на підтвердження того, що ця квартира належала ОСОБА_9 на час його смерті. Суд, визнавши право власності на квартиру в порядку спадкування за ОСОБА_2, не звернув увагу на те, що на час ухвалення рішення право власності на спірну квартиру оформлено на іншу особу, вона юридично та фактично знаходиться у власності ОСОБА_6, який не був залучений до участі у справі судом першої інстанції, а Запорізька міська рада не перебувала з позивачем у правовідносинах щодо здійснення нею прав на спадкування майна, адже квартира не була у власності територіальної громади.

У серпні 2016 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не вирішував питання про права та обов'язки ОСОБА_6 та на підставі належних і допустимих доказів у справі дійшов висновку, що спірна квартира належала спадкодавцеві на час його смерті, а позивач прийняла спадщину після смерті її батька. При цьому позивач обрала належний спосіб захисту порушеного права - визнання права власності на спірне майно в порядку спадкування за законом.

У жовтні 2016 року ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначив, що суд першої інстанції не перевірив чи спірна квартира належала ОСОБА_9 на момент його смерті. При цьому позивач протягом тривалого часу не цікавилась зазначеною квартирою, яка на час розгляду та вирішення справи судом першої інстанції вже належала ОСОБА_6 на праві власності. У зв'язку з викладеним ОСОБА_6 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційної інстанцій - без змін.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

17 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції встановив, що в рішенні Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 січня 2006 року, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_9 придбав спірну квартиру 19 липня 1995 року, що підтверджується договором купівлі-продажу, зареєстрованим універсальною біржею "Хортиця". Право власності на квартиру ОСОБА_9 зареєстрував належним чином. Указаним рішенням визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 10липня 1995 року між ОСОБА_9 і ОСОБА_10

ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Згідно з матеріалами спадкової справи ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем за законом.

У встановлений законом шестимісячний строк ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини, зокрема, трьохкімнатної квартири № АДРЕСА_1.

Постановоюприватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 відмовлено ОСОБА_11 у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом на вказану квартиру у зв'язку з відсутністю вспадкоємиці правовстановлюючого документа на вказану квартиру.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на час ухвалення рішення судом першої інстанції право власності на спірну квартиру зареєстроване на ім'я ОСОБА_6 27 червня 2013 року на підставі договору купівлі-продажу. До цього право власності на вказану квартиру було зареєстровано на ім'я ОСОБА_12, який набув його на підставі договору купівлі-продажу від 14 лютого 2013 року. Відповідно до договору купівлі-продажу від 14 лютого 2013 року ОСОБА_13 придбав квартиру в ОСОБА_14, за яким, як зазначено в договорі, 17 липня 1997 року право власності на квартиру було зареєстровано ОП "Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації".

Запорізька міська рада, здійснюючи управління майном спільної власності територіальної громади міста, не перебувала з позивачем у правовідносинах щодо здійснення нею прав на спадкування майна, оскільки спадщина не визнавалася відумерлою і квартира не перейшла у власність територіальної громади.

У статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина 2 вказаної статті).

Відповідно до частини першої статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України (435-15) до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, такий захист здійснюється у спосіб, передбачений у частині другій статті 16 ЦК України (435-15) .

Згідно з положеннями ЦК України (435-15) особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідного договору недійсним (статті 215-235 цього Кодексу), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 330, 387, 388 цього Кодексу).

Таким чином, суд апеляційної інстанції, відкриваючи провадження за апеляційною скаргою власника спірної квартири, дійшов обґрунтованого висновку, що Запорізька міська рада є неналежним відповідачем у справі, оскільки право власності на спірну квартиру на час розгляду та вирішення справи судом першої інстанції належало ОСОБА_6 Тому позивач обрала неправильний спосіб захисту свого права, яке вона вважає порушеним.

Отже, доводи касаційної скарги вказаного висновку суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, рішення суду апеляційної інстанції, яке просить скасувати ОСОБА_2, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України (1618-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.