Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Немирівлатінвест",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Вінницької області у складі колегії суддів: Зайцева А. Ю., Луценка В. В., Панасюка О. С., від 20 липня 2016 року,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом, який було уточнено, до товариства з обмеженою відповідальністю "Немирівлатінвест" (далі - ТОВ "Немирівлатінвест") про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 18 березня 2008 року між нею та ТОВ "Немирівлатінвест" було укладено договір оренди належної їй на праві власності земельної ділянки площею 3,8371 га, державну реєстрацію якого було здійснено лише 18 жовтня 2010 року. Примірник вказаного договору оренди земельної ділянки вона не отримувала, а тому була позбавлена можливості ознайомитися з його умовами. Вказувала, що до моменту реєстрації зазначеного договору були внесені зміни до законодавства, а саме до статті 15 Закону України "Про оренду землі" щодо включення до договору оренди землі такої істотної умови, як умова передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Проте така істотна умова договором від 18 березня 2008 року не була передбачена, що є порушенням діючого законодавства. Крім того, належну їй земельну ділянку вона передала в оренду сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Прогрес" (далі - СТОВ "Прогрес"), уклавши із ним 26 березня 2006 року договір оренди строком дії на п'ять років. Таким чином на момент укладання спірного договору оренди з ТОВ "Немирівлатінвест" діяв попередній договір оренди належної їй земельної ділянки з СТОВ "Прогрес", який не розірваний та є чинним.

У зв'язку з наведеним ОСОБА_3 просила суд визнати укладений 18 березня 2008 року між нею та ТОВ "Немирівлатінвест" договір оренди земельної ділянки недійсним.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 10 лютого 2016 року у складі судді Алєксєєнка А. М. позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано договір оренди земельної ділянки від 18 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ "Немирівлатінвест", зареєстрований 18 жовтня 2010 року, недійсним.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на момент укладання спірного договору оренди земельної ділянки з відповідачем був чинним договір оренди від 26 березня 2006 року, укладений ОСОБА_3 з СТОВ "Прогрес", а, отже, відбулася зміна істотних умов договору без згоди сторони, що є підставою для визнання його недійсним (частина друга статті 215 ЦК).

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 20 липня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "Немирівлатінвест" задоволено. Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 10 лютого 2016 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що на момент укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 18 березня 2008 року між ОСОБА_3 та ТОВ "Немирівлатінвест" і його державної реєстрації 18 жовтня 2010 року, вказана земельна ділянка не використовувалась на правах оренди іншою особо, оскільки згідно Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею договір оренди землі, укладений між позивачем та попереднім орендарем - СТОВ "Прогрес, був розірваний, про що здійснено реєстрацію. Крім того, діючим законодавством на момент укладення спірного договору оренди земельної ділянки (18 березня 2008 року) такої обов'язкової істотної умови, як передача у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, не вимагалося, оскільки вимоги щодо внесення такої умови до договорів оренди земельних ділянок були внесені до Закону України "Про оренду землі" (161-14) лише 16 вересня 2008 року. При цьому відсутність такої істотної умови у договорі оренди жодними чином не порушує права позивача, а згідно статті 3 ЦПК України (2004 року) суд захищає лише порушені, невизнанні або оспорюванні права.

29 серпня 2016 року ОСОБА_3подала до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував її доводів про те, що у спірному договорі оренди земельної ділянки відсутня обов'язкова істотна умова як передача у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, передбачена статтею 15 Закону України "Про оренду землі", отже державний реєстратор повинен був відмовити у реєстрації цього договору як того, що не відповідає діючому законодавству. Крім того, належну їй земельну ділянку вона передала в оренду СТОВ "Прогрес", уклавши із ним 26 березня 2006 року договір оренди строком дії на п'ять років, і угоди про дострокове розірвання цього договору вона не укладала.

29 вересня 2016 року ТОВ "Немирівлатінвест" подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначало, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, а позов позивачки - безпідставним. Відсутність істотних умов договору на момент реєстрації договору оренди земельної ділянки, волевиявлення на укладання якого власник земельної ділянки виявив у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, не є підставою для визнання договору недійсним у порядку, визначеному частиною третьою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК України. Доводи позивачки про те, що вона не укладала угоду про розірвання договору оренди земельної ділянки із попереднім орендарем - СТОВ "Прогрес" також не знайшли свого підтвердження, так як у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, міститься запис про розірвання договору оренди земельної ділянки, який укладений 26 березня 2006 року між позивачем та СТОВ "Прогрес". Правомірність та підстави реєстрації розірвання цього договору оренди ніким не оспорені та є чинними.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

18 січня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін.

Судом установлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 3,8371 га, розташованої на території Обіденської сільської ради Немирівського району Вінницької області на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 21 грудня 2005 року.

26 березня 2006 року між ОСОБА_3 та СТОВ "Прогрес" укладено договір оренди земельної ділянки, строком дії п'ять років, зареєстрований Немирівським районним відділом Вінницької регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" (далі - ДП "Центр ДЗК") 1 лютого 2008 року.

18 березня 2008 року між ОСОБА_3 та ТОВ "Немирівлатінвест" укладено договір оренди земельної ділянки НОМЕР_1, зареєстрований ДП "Центр ДЗК" 18 жовтня 2010 року.

Судом також установлено, що у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі під № 98 міститься запис про те, що укладений між ОСОБА_3 та СТОВ "Прогрес" договір оренди земельної ділянки від 26 березня 2006 року розірваний.Інформація про підстави розірвання вказаного договору у відділі Держгеокадастру у Немирівському районні Вінницької області відсутні (а. с. 67, 164, 165).

Угода про розірвання договору оренди земельної ділянки не оспорена, а згідно зі статтею 204 ЦК України правочини є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

У пред'явленому позові ОСОБА_3 не навела вимог закону, яких не додержано сторонами при укладанні оспорюваного правочину.

У зв'язку з цим апеляційний суд дійшов до вірного висновку про те, що позивачка не довела свої вимоги про те, що на момент укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 18 березня 2008 року між нею та ТОВ "Немирівлатінвест" та його реєстрації ДП "Центр ДЗК" 18 жовтня 2010 року, належна їй земельна ділянка використовувалась на правах оренди іншою особою, а саме СТОВ "Прогрес", так як зареєстровано розірвання цього договору уповноваженим на це органом. Дії цього органу також не оскаржені. Тому жодних юридично значущих перешкод при укладанні спірного договору оренди земельної ділянки від 18 березня 2008 року не було, позивачкою їх не доведено.

Крім того, колегія суддів звертає увагу й на те, що оспорений ОСОБА_3 договір оренди земельної ділянки укладено 18 березня 2008 року, зареєстровано 18 жовтня 2010 року, а позов пред'явлено лише у червні 2015 року. Весь цей час договір належним чином виконувався і претензій щодо цього ОСОБА_3 не пред'являла.

Посилання ОСОБА_3 на не відповідність укладеного договору вимогам діючого законодавства, так як у ньому відсутня така істотна умова, як передача у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки також не заслуговують на увагу, оскільки вимоги щодо внесення такої умови до договорів оренди земельних ділянок були внесені до Закону України "Про оренду землі" (161-14) лише 16 вересня 2008 року, а договір з ТОВ "Немирівлатінвест" було укладено 18 березня 2008 року. При цьому відсутність такої істотної умови у договорі оренди жодними чином не порушує права позивача, а згідно статті 3 ЦПК України (2004 року) суд захищає лише порушені, невизнанні або оспорюванні права.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року № 6-643цс16.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 20 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.