Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство "БМ Банк"

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 15 січня 2016 року у складі судді Казюка О. О. та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 14 квітня 2016 року у складі суддів: Чупікової В. В., Бреславського О. Г., Яремка В. В.,

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "БМ Банк" (далі - ПАТ "БМ Банк") про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору.

Позовна заява мотивована тим, що 10 жовтня 2008 року між ним та ПАТ "БМ Банк" було укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав, а відповідач отримав кредит в сумі 55 тис. швейцарський франків зі сплатою 10,99 % річних, з терміном погашення до 9 жовтня 2018 року.

Посилався на те, що всі документи оформлені на отримання кредиту у швейцарських франках, однак поточний рахунок в іноземній валюті для позичальника не відкривався, валюта готівкою ним не видавалася. Кредит був виданий у гривневому еквіваленті, в сумі 2 39 793 грн 84 коп.

З урахуванням викладеного вважає, що вказаний кредитний договір суперечить вимогам статей 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", статей 4, 10, 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та порушує його права, як споживача, тому просив визнати вказаний договір недійсним.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 15 січня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки про порушення свого права міг і повинен був дізнатися в момент укладання кредитного договору 10 жовтня 2008 року. Отримавши кредит у гривнях, відповідач міг і повинен був передбачити ризики валютного кредитування, оскільки таке застереження передбачено пунктом 3.4. зазначеного договору. Крім того, позивач отримав графік погашення кредиту з помісячною розбивкою до 2018 року із зазначенням основної суми погашення кредиту та відсотків за користування кредитом. Тобто уважно ознайомившись з текстом договору, графіком погашення кредиту, позивач міг і повинен був дізнатися, що його право порушено.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 14 квітня 2016 року рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 15 січня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним з підстав пропуску строку на звернення до суду без поважної причини.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, ОСОБА_4, просить скасувати рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 15 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 14 квітня 2016 року й ухвалити у справі нове рішення по суті позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції, залишеним без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності, помилково зроблено висновки про те, що саме в момент укладання кредитного договору - 10 жовтня 2008 року позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак саме з цієї дати почався перебіг строку позовної давності.

ОСОБА_4 вважає, що зазначені висновки є безпідставними та спростовуються роз'ясненням наданим у пункті 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , а саме: перебіг строку позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зазначає, що він не міг під час підписання договору знати про порушення свого права, як споживача, а довідався про це лише після пред'явлення банком до нього позову та після звернення до фахівця в галузі права у січні 2015 року.

16 травня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

29 серпня 2016 року ПАТ "БМ Банк" подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26 січня 2018 року вказана справа разом із матеріалами касаційного провадження передана до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 жовтня 2008 року між ОСОБА_4 та ПАТ "БМ Банк" було укладено кредитний договір № 26/40/101008, відповідно до якого банк надав, а відповідач отримав кредит в сумі 55000 швейцарських франків зі щомісячним строком погашення кредиту, сплатою 10,99 відсотків річних, з терміном погашення до 9 жовтня 2018 року (а. с. 11).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Вона обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.

Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що про порушення свого права позивач міг і повинен був дізнатися саме в момент укладання кредитного договору 10 жовтня 2008 року, оскільки ознайомився з його умовами та підписав договір без зауважень, а тому суд правильно визначив початок перебігу строку позовної давності з дня укладення договору, а не з того моменту коли банк до нього звернувся з позовом.

Крім того, позивач отримав графік погашення кредиту з помісячною розбивкою до 9 жовтня 2018 року із зазначенням основної суми погашення кредиту та відсотків за користування кредитом.

Тобто, уважно ознайомившись з текстом договору, графіком погашення кредиту, позивач міг і повинен був дізнатися, що його право порушено, оскільки кредит отримав не у швейцарських франках, як зазначено в договорі, а в національній валюті - гривні в еквіваленті до швейцарських франків по офіційному курсу НБУ станом на 10 жовтня 2008 року.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 15 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 14 квітня 2016 року залишити без змін.