Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), ВисоцькоїВ. С., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Троковицька сільська рада, ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 20 вересня 2016 року у складі судді Васильчука С. Ф. та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 21 листопада 2016 року у складі суддів: Микитюк О. Ю., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Троковицької сільської ради про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, дід позивача та після його смерті спадщину прийняла ОСОБА_7, дружина померлого.

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та після її смерті спадщину прийняла ОСОБА_8 (тітка позивача, донька його бабусі) шляхом фактичного прийняття спадщини, оскільки на день смерті бабусі вона була зареєстрована у спадковому будинку. Цей факт встановлений рішенням Володимир-Волинського районного суду Житомирської області від 27 липня 2011 року.

ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_3. Право власності на спадкове майно у вигляді житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, не оформила.

ОСОБА_8 14 вересня 2009 року склала заповіт та все своє майно заповіла позивачу ОСОБА_4

Нотаріус відмовив ОСОБА_4 у вчиненні нотаріальної дії з тих підстав, що за спадкодавцем не зареєстроване спадкове майно, а саме будинок за адресою: АДРЕСА_1.

У серпні 2012 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Троковицької сільської ради, ОСОБА_4 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, встановлення факту володіння житловим будинком, визнання за ним права власності на житловий будинок та визнання заповіту ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 недійсним.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_7

На час її смерті позивач постійно проживав з нею, від спадщини не відмовився офіційно.

ОСОБА_5 вважає, що він фактично прийняв спадщину, однак нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва.

Просив визнати заповіт ОСОБА_8, складений на користь ОСОБА_4, недійсним з тих обставин, що мати не могла скласти такий заповіт та його підписати і не мала права заповідати це майно позивачу, оскільки єдиним власником майна є ОСОБА_5

Ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 6 грудня 2012 року позовні заяви об'єднані в одне провадження.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 20 вересня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено повністю.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на житловий будинок, розташований у АДРЕСА_1 як за спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3.

У задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено за безпідставністю.

Рішення мотивовано тим, що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 не оформила за життя право власності на спадкове майно після смерті чоловіка, а її дочка ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, у свою чергу успадкувала будинок, однак також не встигла оформити спадкове майно. Позивач ОСОБА_4 прийняв спадщину на будинок на підставі заповіту, однак не отримав свідоцтво про право на спадщину у зв'язку з відсутністю реєстрації права власності за спадкодавцем. Судом не встановлено факту постійного проживання ОСОБА_5 разом з померлою ОСОБА_7, а також немає належних доказів недійсності заповіту.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 21 листопада 2016 року рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 20 вересня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи, надав належну оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позову ОСОБА_5 та обґрунтованість позову ОСОБА_4

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення його позову та відмову у задоволенні позову ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не прийняли до уваги покази свідків, які підтвердили факт проживання ОСОБА_5 з матір'ю, організацію ним її похорон, а також того, що ОСОБА_8 не була зареєстрована у будинку його матері на день її смерті.

У січні 2017 року ОСОБА_4 подав до суду заперечення на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення є законними і обґрунтованим, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

10 січня 2018 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У судовому порядку право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК) та є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України). Стаття 1234 ЦК України встановлює право на заповіт. Водночас жодні положення закону не зобов'язують особу складати заповіт. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261- 1265 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності, та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) .

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності.

Прийняття спадщини спадкоємцем, який звертається з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, має встановлюватись належними доказами: копіями документів із спадкової справи, якщо така справа заводилася нотаріусом, довідками з житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

У разі відсутності документів, що підтверджують право власності спадкодавця на житловий будинок, або відсутності державної реєстрації права власності необхідно з'ясувати причини відсутності правовстановлюючих документів, державної реєстрації права власності або документів на забудову.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 та його дружина ОСОБА_7 побудували будинок на АДРЕСА_1.

Після смерті чоловіка ОСОБА_7 успадкувала частину будинку, яка належала чоловікові і стала єдиним власником майна.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла. Право власності на будинок у порядку спадкування не зареєструвала. У погосподарській книзі вона зазначена як член колгоспного двору. На момент її смерті у вказаному будинку також була зареєстрована її донька ОСОБА_8, яка прийняла спадщину після смерті матері.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 померла, право власності на будинок у порядку спадкування не зареєструвала.

14 вересня 2009 року ОСОБА_8 склала заповіт на користь позивача ОСОБА_4, який прийняв спадщину, однак отримати свідоцтво на право власності не зміг з тих підстав, що майно не зареєстроване за спадкодавцем.

За змістом норм статей 1268- 1269 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того, чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, та від особливостей правового статусу спадкоємця як малолітньої, неповнолітньої, недієздатної особи або ж особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Зазначені особи вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків їхньої відмови від спадщини.

У випадках, коли спадкоємці постійно проживали разом зі спадкодавцем, проте зареєстровані за іншою адресою, судам слід враховувати, що місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Заяви про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини підлягають задоволенню судом, якщо у паспорті спадкоємця немає відмітки про місце реєстрації особи.

Не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги щодо постійного проживання ОСОБА_5 із спадкодавцем на час відкриття спадщини, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 не проживав постійно зі спадкодавцем та на момент смерті матері не був зареєстрований у спірному будинку.

ОСОБА_5 на момент смерті ОСОБА_7 був зареєстрований у м. Житомирі, а з 15 березня по 21 вересня 2006 року перебував у слідчому ізоляторі.

Рішенням Володимир-Волинського районного суду Житомирської області від 27 липня 2011 року, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_5 не проживав разом з батьками у спірному будинку.

Також висновком експерта від 30 травня 2016 року № 1/1052 встановлено, що частково вільні зразки почерку заповідачки співпадають з підписом на заповіті.

Суди, враховуючи обставини, за яких були вчинені підписи на певних документах, надали перевагу тим підписам, які були вчинені заповідачкою при житті в присутності певних посадових осіб, зокрема: особисті пояснення заповідачки в прокуратурі, заява за місцем роботи про надання відпустки, прийняття на посаду, які найвірогідніше складалися та підписувалися у присутності кадровика чи бухгалтера підприємства, договір дарування, який підписувався у присутності нотаріуса.

Підписи на інших документах, зокрема, повістки, колективні заяви, інші заяви, які не збігаються з підписом у заповіті, не відповідають вищенаведеним вимогам.

Доводи скарги про те, що ОСОБА_8 не була зареєстрована у будинку матері на день її смерті, спростовуються рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 27 липня 2011 року, яким встановлено факт постійного проживання ОСОБА_8 разом зі своєю матір'ю ОСОБА_7 на АДРЕСА_1.

Встановивши, що спадкодавець не оформила за життя право власності на спадкове майно, а позивач ОСОБА_4 прийняв спадщину на будинок на підставі заповіту, однак не отримав свідоцтво про право на спадщину у зв'язку з відсутністю реєстрації права власності за спадкодавцем, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про визнання права власності на житловий будинок за спадкоємцем.

Також суди дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_5 не підтвердив факт його постійного проживання разом з матір'ю ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 на час її смерті, і підстав для задоволення його позову немає.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, які оскаржуються, - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 20 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 21 листопада 2016 року залишити без змін.