розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 11 квітня 2017 року у складі суддів: Гринчука Р. С., Грох Л. М., Костенка А. М.,

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про усунення ОСОБА_5 від права на спадкування після смерті її сина ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 2012 року ОСОБА_6 та відповідачка перебували у зареєстрованому шлюбі.

Ураховуючи те, що її син за життя хворів, був інвалідом і потребував сторонньої допомоги, від надання якої ОСОБА_5 ухилялася, позивачка просила позов задовольнити.

У квітні 2016 року ОСОБА_5 подала до суду зустрічну позовну заяву про усунення ОСОБА_4 від права на спадкування після смерті її сина ОСОБА_6, посилаючись на те, що відповідачка за життя померлого не піклувалася про його стан здоров'я та не надавала йому фінансової допомоги.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 січня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Усунуто ОСОБА_5 від права на спадкування за законом спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 11 квітня 2017 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 січня 2017 року скасовано в частині задоволення позову ОСОБА_4 та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_4 у задоволенні позову.

У травні 2017 року ОСОБА_4 подала до суду касаційної інстанції касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При ухваленні оскаржуваного рішення судом не було враховано, що за життя її померлий син і ОСОБА_5 разом не проживали, спільного господарства не вели, шлюб існував лише юридично, а не фактично.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її із суду першої інстанції.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) ) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) справа № 686/1604/16-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_6 за життя потребував постійного стороннього догляду в зв'язку з травмою хребта, однак його дружина ОСОБА_5 ухилялася від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, місцевий суд виходив із недоведеності позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_4 та ухвалюючи у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, вірно застосувавши положення статей 1224, 1261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), надавши належну правову оцінку поданим сторонами, з дотриманням норм процесуального права, обґрунтовано виходив із недоведеності факту умисного ухилення ОСОБА_5 від виконання обов'язку по утриманню спадкодавця. Крім того, апеляційний суд погодився і з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для усунення матері ОСОБА_4 від права на спадкування після смерті її сина ОСОБА_6

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду.

Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Частиною п'ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) роз'яснено, що правило абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України (2947-14) (далі - СК України (2947-14) ). Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.

Правило частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України (2947-14) не були зобов'язані утримувати спадкодавця.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Судами встановлено, що в 1984 році ОСОБА_6 отримав важку травму хребта, був інвалідом І групи.

Із 2011 року і до самої смерті ОСОБА_6 потребував постійного стороннього догляду, піклування та допомоги, не міг самостійно забезпечити умови свого життя, оскільки був не спроможний самостійно пересуватися.

ОСОБА_5 з 2012 року перебувала у зареєстрованому шлюбі зі спадкодавцем, періодично надавала йому допомогу.

Факт окремого проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 протягом всього періоду перебування у зареєстрованому шлюбі не дає підстав для висновку про свідоме ухилення її від виконання своїх обов'язків по догляду за хворим чоловіком.

Таким чином, апеляційний суд, правильно встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, із урахуванням встановлених обставин справи дійшов обґрунтованого висновку про відмову ОСОБА_4 у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржене рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Відповідно до частини третьої стаття 401 ЦПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.