розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Київського районного суду м. Полтави у складі судді Самсонової О. А. від 16 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області у складі колегії суддів Гальонкіна С. А., Кузнєцової О. Ю., Хіль Л. М. від 21 вересня 2016 року,

У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 14 340, 19 грн.

На обґрунтування своїх вимог позивач стверджував, що 02 листопада 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 10 000, 00 грн на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27, 60 % річних з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором станом на 31 березня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 14 340, 19 грн, яка складається з: 7 759, 57 грн - заборгованість за кредитом; 4 914, 88 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 506, 68 грн - заборгованість зі сплати пені та комісії за несвоєчасність виконання зобов'язань; 500, 00 грн - штраф (фіксована частина) та 659, 06 грн - штраф (процентна складова). З огляду на викладені обставини позивач просив задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції під час постановлення рішення обґрунтовував його тим, що на момент звернення ПАТ КБ "ПриватБанк" із вказаним позовом заборгованість за кредитним договором перед банком у відповідача була відсутня, а суму в 8 085, 00 грн ОСОБА_3 не використовувала як кредитні кошти. Про це відповідач повідомила банк - про несанкціоноване зняття з її картки грошових коштів, просила скасувати вчинену транзакцію.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 21 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції обґрунтовувалася тим, що судом першої інстанції під час розгляду справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права, оскільки позивачем не доведено, що ОСОБА_3 своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до відомостей кредитної картки, її особового рахунку, акаунту та мобільного додатка "Приват24", незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка б давала змогу ініціювати платіжні операції з її карти без її відома.

ПАТ КБ "ПриватБанк" 13 жовтня 2016 року подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, постановити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" обґрунтовується посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема тим, що суди допустили однобічність та неповноту судового розгляду, висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи. Заявник зазначає на те, що відповідачем не доведено того, що вона не здійснювала переказу грошових коштів у розмірі 8 085, 00 грн та цю операцію здійснено поза її волею. Відповідно до чинного законодавства на банк не може бути покладена відповідальність за банківську операцію зі зняття готівкових коштів не користувачем карткового рахунку, яка супроводжувалася коректним/правильним вводом ПІН-коду та/або іншої ідентифікуючої інформації про клієнта, без втрати електронного платіжного засобу та повідомлення банку про таку операцію після зняття грошових коштів. Також заявник зазначає, що кримінальне провадження порушено за фактом незаконного заволодіння грошовими коштами, а не за фактом незаконного заволодіння, використання платіжної картки чи інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 посилається на те, що вона у той же день після несанкціонованого перерахування грошових коштів у розмірі 8 085, 00 грн звернулася на "гарячу лінію" ПАТ КБ "ПриватБанк" телефоном із заявою про блокування карти, а також подала заяву про незгоду з проведеними транзакціями і вимогою про повернення неправомірно списаних з її рахунку грошових коштів. Після цього вона письмово повідомила позивача про скасування вчиненої транзакції та проведення розслідування зазначених обставин, на що позивачем не надано відповіді.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження, ухвалою від 06 вересня 2017 року цивільну справу за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набрав чинності 15 грудня 2017 року) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження 11 січня 2018 року передано до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновки, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до якої під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року №1618-IV, чинного на момент постановлення оскаржуваних судових рішень), відповідно до якої рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 02 листопада 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала від банку кредит у сумі 10 000, 00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27, 60 % на рік на суму заборгованості за кредитом. Банк оформив відповідачу кредитну картку і здійснював обслуговування її платіжних операцій із використанням цієї платіжної картки. Відповідно до договору відповідач зобов'язувалася повертати кредитні кошти відповідно до Умов та правил надання банківських послуг. ПАТ КБ "ПриватБанк" зобов'язання за кредитним договором виконувало.

Згідно з наданим ПАТ КБ "ПриватБанк" розрахунком боргу ОСОБА_3 та випискою руху коштів по її рахунку 04 березня 2015 року з карткового рахунку відповідача здійснено переказ грошових коштів у сумі 8 085, 00 грн. Цього ж дня ОСОБА_3 зателефонувала до банку та повідомила про те, що з її картки перераховано грошові кошти, просила скасувати транзакцію. 19 травня 2015 року та 14 липня 2015 року ПАТ КБ "ПриватБанк" надано відповіді ОСОБА_3 про те, що за її зверненнями триває перевірка.

За заявою ОСОБА_3 04 лютого 2016 року внесено відомості до ЄРДР про те, що невідома особа шляхом обману заволоділа належними їй грошовими коштами. Слідчим підрозділом Київського відділення поліції Октябрського відділу ГУНП в Полтавській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016170020000291 з правовою кваліфікацією за частиною першою статті 190 КК України.

Станом на 31 березня 2016 року банком нарахована відповідачу заборгованість у розмірі 14 340, 19 грн, яка складається з: 7 759, 57 грн - заборгованість за кредитом; 4 914, 88 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 506, 68 грн - заборгованість зі сплати пені та комісії за несвоєчасність виконання зобов'язань; 500, 00 грн - штрафу (фіксована частина) та 659, 06 грн - штрафу (процентна складова).

Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223, банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Посилання ПАТ КБ "ПриватБанк" на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ "ПриватБанк" не надано відповіді.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив із того, що ОСОБА_3 виконала вимоги закону та невідкладно повідомила банк про платіжну операцію, яка нею не виконувалась. Крім того, надані позивачем докази не є достатніми для висновку про те, що ОСОБА_3 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжну операцію 04 березня 2015 року щодо перерахування з її карткового рахунку грошових коштів у розмірі 8 085, 00 грн.

Тягар доведення зазначених обставин у цьому провадженні покладається на позивача, який саме й звернувся до суду, оскільки частиною третьою статті 10 та частиною першою статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З огляду на наведене суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з таких міркувань. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, станом на 23 квітня 2015 року сума нарахованого банком боргу відповідача склала 8 084, 58 грн, що відповідає саме тій сумі, яка несанкціоновано, без згоди відповідача, була перерахована з її рахунку невідомими особами. Заборгованість, визначена банком в розмірі 14 340, 19 грн, розрахована саме із суми в 8 084, 58 грн. Іншої заборгованості за власними зобов'язаннями, що не пов'язані з оспорюваною сумою, у відповідачки перед банком не існує.

З врахуванням обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку про виконання відповідачем зобов'язання, що існувало перед позивачем щодо повернення суми боргу за отриманим нею кредитом.

Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи.

Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є "слабкою" стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані переважно на переоцінку доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.