Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С.,

Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Донецької області від 16 листопада 2017 року у складі суддів: Лопатіної М. Ю.,

Биліни Т. І., Принцевської В. П.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 12 червня 2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 укладено договір фінансового лізингу, відповідно до умов якого останній отримав у платне користування належний на праві власності позивачу автомобіль марки "Audi А8" та зобов'язався сплачувати щомісячні платежі, пов'язані з виконанням договору лізингу, у строк та у розмірі, встановлених договором. У зв'язку з неналежним виконанням умов договору, станом на 26 січня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 411 226 грн 01 коп., з яких: заборгованість за залишком вартості предмету лізингу -

155 792 грн 12 коп.; заборгованість за винагородою за користування предметом лізингу - 70 643 грн 33 коп.; заборгованість за винагородою за проведення моніторингу предмету лізингу - 13 330 грн 42 коп.; заборгованість за пенею - 126 827 грн 55 коп.; заборгованість за страховою винагородою - 44 632 грн 59 коп.

На підставі наведеного ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за залишком вартості предмету лізингу в сумі 155 792 грн 12 коп., а також судові витрати.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 вересня 2017 року (у складі судді Кір'якової Н. П.) позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за договором фінансового лізингу від 12 червня 2013 року в сумі

155 792 грн 12 коп., а також витрати з оплати судового збору в розмірі

2 336 грн 88 коп., а всього 158 129 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір фінансового лізингу укладено відповідно до вимог чинного законодавства і відповідач порушив умови вказаного договору, а саме не погашав вартість предмету лізингу, що є підставою для стягнення з нього на користь позивача заборгованості за залишком вартості предмету лізингу у розмірі 155 792 грн. 12 коп.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 16 листопада 2017 року рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 вересня 2017 року скасовано. У задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що договір фінансового лізингу, укладений між сторонами у справі, всупереч вимогам статті 799 ЦК України не був нотаріально посвідчений, а тому відповідно до частини другої статті 215 ЦК України є нікчемним і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, оскільки частина друга статті 799 ЦК України регулює окремий вид цивільно-правових відносин - найм (оренда) транспортного засобу. Крім того, у цих спірних правовідносинах є спеціальний закон - Закон України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) .

Відзив на касаційну скаргу не подано.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) .

Відповідно до частин першої та другої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки.

За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.

Частинами першою та третьою статті 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України (435-15) .

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з частиною другою статті 799 ЦК України договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.

Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Суд апеляційної інстанції, встановивши факт укладення договору фінансового лізингу від 12 червня 2013 року з порушенням вимог статті 799 ЦК України, дійшов правильного висновку про його недійсність на підставі частини другої статті 215 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-648цс16 від 18 січня 2017 року.

Доводи касаційної скарги про те, що спірні правовідносини регулюються лише Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) , є помилковими, оскільки за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду