розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу фермерського господарства ОСОБА_4 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 23 червня 2017 року у складі головуючого - судді Адамовича М. Я. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф., Приколоти Т. І.,

У червні 2016 року фермерське господарство ОСОБА_4 звернулося до суду з позовом до держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ухвалою колегії суддів Вищого адміністративного суду України від 6 квітня 2016 року у справі за позовом фермерського господарства ОСОБА_4 до Голови Вищої ради юстиції Колесниченка В. М. про визнання протиправними дій, касаційну скаргу фермерського господарства ОСОБА_4 залишено без задоволення, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2013 року залишено без змін.

Позивач вважає, що Вищим адміністративним судом України були порушені строки розгляду касаційної скарги фермерського господарства ОСОБА_4, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації.

З урахуванням викладеного, фермерське господарство ОСОБА_4 просило стягнути із держави Україна в особі Державної казначейської служби України на його користь 1 млн. грн у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 23 червня 2017 року у задоволенні позову фермерського господарства ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами спричинення йому моральної шкоди. При цьому судом першої інстанції зазначено, що Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" передбачено, що для відшкодування державою шкоди, завданої судом, необхідно, щоб рішення, дії або бездіяльність суду були визнані незаконними, а у конкретному випадку ухвала Вищого адміністративного суду України від 6 квітня 2016 року не визнана завідомо неправосудною.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі, поданій 9 грудня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, фермерське господарство ОСОБА_4 просило скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 23 червня 2017 року, ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було захищено права позивача, гарантовані статтями 55, 56 Конституції України та порушено положення статті 40 Конституції України, частини першої статті 1166 ЦК України та статті 1174 ЦК України.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

3 січня 2018 року Верховним Судом відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що ухвалою колегії суддів Вищого адміністративного суду України від 6 квітня 2016 року касаційну скаргу фермерського господарства ОСОБА_4 залишено без задоволення, постанова Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2013 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2013 року залишені без змін.

Відповідно до вимог статей 10, 60, 61 ЦПК України, у редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з статтею 56 Конституції України (254к/96-ВР) кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 1167 ЦК України (435-15) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Згідно із частинами першою, другою, п'ятою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у пунктах 2, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4"Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , спори про відшкодування заподіяної фізичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються лише тоді, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституціїабо випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди, а також при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з висновком якого погодився й апеляційний суд, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із недоведеності позовних вимог. При цьому судами було зазначено, що обов'язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіюванні. В той же час, позивачем не було надано доказів на підтвердження наявності такої шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями відповідачів та вини останніх в її заподіянні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.