розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_8 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2015 року у складі судді Малиновського О. М., та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Плавич Н. Д., Ващенко Л. Г., Томашевської К. В.,

У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") пред'явило позов до ОСОБА_5 та ОСОБА_8 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 27 листопада 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", який перейменовано на публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") та ОСОБА_5 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11258665000, за умовами якого ОСОБА_5 надано кредит в іноземній валюті у розмірі 41 000 доларів США, що еквівалентно 207 050 грн, зі сплатою 11,7 % річних та кінцевим терміном повернення до 27 листопада 2028 року.

27 листопад 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_8 укладено договір поруки, згідно із яким ОСОБА_8 зобов'язався відповідати перед банком за невиконання ОСОБА_5 усіх її зобов'язань за кредитним договором від 27 листопада 2007 року.

У зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору ПАТ "УкрСиббанк" направило ОСОБА_5 та ОСОБА_8 вимогу про дострокове повернення кредитних коштів у строк протягом 31 календарного дня, з дня отримання цієї вимоги. Вказана вимога залишена відповідачами без задоволення.

Станом на 19 січня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 38 797,95 доларів США, що еквівалентно 615 972 грн 94 коп. та пені у розмірі 5 703 грн 42 коп., яку банк просив стягнути у солідарному порядку з відповідачів.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2015 року позов ПАТ "УкрСиббанк" задоволено.

Стягнено солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 заборгованість за кредитним договором у розмірі 573 468 грн 24 коп., заборгованість за процентами - 42 504 грн 70 коп., пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 2 163 грн 15 коп., та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами - 3 540 грн 27 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі належним чином не виконували умови кредитного договору, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у солідарному порядку з боржника та поручителя.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 серпня 2016 року заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2015 року залишено без змін.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано відсутністю підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_8 щодо пропуску строку для звернення до нього, як поручителя, з вимогою про стягнення кредитної заборгованості є необґрунтованими, оскільки умовами кредитного договору передбачено, що строк виконання кредитних зобов'язань - 27 листопада 2028 року, вимога про дострокове повернення кредитних коштів направлена банком боржнику та поручителю 10 листопада 2014 року, банк звернувся до суду з позовом 17 лютого 2015 року, тобто в межах шестимісячного строку, передбаченого статтею 559 ЦК України.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2009 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що сума заборгованості за кредитним договором, наведена у розрахунку банку, не відповідає розмірну фактичної заборгованості; судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_8 щодо витребування доказів, призначення судової економічної експертизи; банк пропустив шестимісячний строк звернення до суду з позовом до поручителя про стягнення кредитної заборгованості; судами вирішено питання щодо стягнення з відповідачів судового збору, однак вони звільнені від його сплати у відповідності до статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

04 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 листопада 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_5 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11258665000, згідно з яким ОСОБА_5 надано кредит в іноземній валюті у розмірі 41 000 доларів США, що еквівалентно 207 050 грн, зі сплатою 11,7 % річних та кінцевим терміном повернення до 27 листопада 2028 року.

27 листопад 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_8 укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_8 зобов'язався відповідати перед банком за невиконання ОСОБА_5 усіх її зобов'язань за кредитним договором від 27 листопада 2007 року.

10 листопада 2014 року ПАТ "УкрСиббанк" направило ОСОБА_5 та ОСОБА_8 вимогу про дострокове повернення кредитних коштів у строк протягом 31 календарного дня, з дня отримання цієї вимоги. Вказана вимога залишена відповідачами без задоволення.

Станом на 19 січня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 38 797,95 доларів США, що еквівалентно 615 972 грн 94 коп., яка складається із заборгованості за кредитом - 36 120,73 доларів США, заборгованості за процентами - 2 677,22 долари США; пені у розмірі 5 703 грн 42 коп., що складається із заборгованості по пені за кредитом - 2 163 грн 15 коп. та заборгованості за процентами - 3 540 грн 27 коп.

17 лютого 2015 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулось до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у солідарному порядку з відповідачів.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 553 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що умовами договором поруки (пункт 3.1.) встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Пред'явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й міг пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Судами встановлено, що ПАТ "УкрСиббанк" вимогу про дострокове повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним пред'явило відповідачам 10 листопада 2014 року, тобто банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання. Позов про дострокове повернення кредитних коштів пред'явлено до боржника та поручителя 17 лютого 2015 року. Дані обставини вказують про те, що порука у відповідності до частини четвертої статті 559 ЦК України не припинилась.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) містить принцип неприпустимості зловживання правами.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

Рішення, винесені Європейським судом з прав людини проти України у справах "Світлана Науменко проти України" від 09 листопада 2004 року, "Странніков проти України" від 03 травня 2005 року, "Лещенко і Толюпа проти України" та "Смирнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Антоненков та інші проти України" від 22 листопада 2005 року, стосуються порушення права особи на розгляд її справи судом упродовж розумного строку.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно із частиною п'ятою статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачі брали участь у судовому засіданні лише один раз 25 березня 2015 року, що зафіксовано у журналі судового засідання, будь-яких клопотань ними заявлено не було. У зв'язку із неявкою відповідачів 14 квітня 2015 року у справі ухвалено заочне рішення.

Під час перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку справа неодноразово призначалась до судового розгляду.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2015 року клопотання ОСОБА_8 про витребування доказів задоволено та витребувано у ПАТ "УкрСиббанк" належним чином засвідчену первинну документацію по кредитному договору про надання споживчого кредиту та докази отримання відповідачами вимоги про дострокове повернення кредитних коштів.

На виконання вимог зазначеної ухвали суду апеляційної інстанції ПАТ "УкрСиббанк" подано до суду документи, які приєднано до матеріалів справи.

Відмовляючи у задоволенні клопотань ОСОБА_8 щодо витребування доказів, залучення до участі у справі третьої особи та призначення судової економічної експертизи, апеляційний суд у постановлених ухвалах зазначав про те, що матеріали справи містять достатньо доказів та документів для ухвалення законного і обґрунтованого рішення; нормами процесуального права не передбачено залучення до участі у справі третьої особи на стадії перегляду рішення суду в апеляційному порядку.

Таким чином, аналіз викладених вище обставин дає підстави стверджувати про неналежне здійснення відповідачем своїх процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків, що виразилися у навмисному затягуванні судового розгляду даної справи.

Крім того, перевіряючи доводи касаційної скарги в частині вирішення судами питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів суду касаційної інстанції, вважає їх безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах закону. Так, статтею 22 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав. Проте зі змісту позовної заяви вбачається, що між сторонами виник спір щодо невиконання боржником кредитних зобов'язань, а не щодо порушення прав споживачів фінансових послуг.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи рішення суду першої інстанції, вірно визначив характер спірних правовідносин і норму права, яка підлягала застосуванню до цих правовідносин, а тому обґрунтовано залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно із статтею 410 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України, суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 серпня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2015 року та ухвали апеляційного суду Одеської області від 16 серпня 2016 року.