розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова у складі судді Хайкіна В. М. від 11 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області у складі суддів: Кружиліної О. А., Кіся П. В., Хорошевського О. М., від 09 листопада 2016 року,

Відповідно до пункту 4 частини першої розділу XIII Перехідних положень ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12 травня 2014 року публічне акціонерне товариство "Дочірній банк Сбербанку Росії", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Сбербанк" (а. с. 91-96) (далі - ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", ПАТ "Сбербанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" мотивувало тим, що 11 вересня 2008 року між закритим акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії", правонаступником якого є ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальникові в кредит 25 911 доларів США на придбання нового автомобіля під 0,01% річних, з кінцевим терміном повернення не пізніше 11 вересня 2015 року.

Відповідач не здійснював платежів в рахунок погашення суми кредиту та нарахованих процентів, чим порушив прийняті на себе договірні зобов'язання і це призвело до виникнення кредитної заборгованості, яка розрахована товариством станом на 16 грудня 2014 року.

На підставі наведеного, збільшивши розмір позовних вимог (а. с. 48), ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" просило суд стягнути з ОСОБА_4 на користь товариства заборгованість за кредитним договором від 11 вересня 2008 року в розмірі 11 766,02 доларів США та 12 224 грн 98 коп., що за офіційним обмінним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 16 грудня 2014 року (1 долар США = 15 грн 76 коп.) разом складає 197 661 грн 95 коп., з яких: заборгованість за кредитом в розмірі 7 793,64 доларів США, проценти за користування кредитом в розмірі 0,76 доларів США, комісія за управління кредитом в розмірі 9 468 грн 40 коп., пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитом в розмірі 3 971,62 доларів США, що за офіційним обмінним курсом НБУ на дату розрахунку (1 долар США = 15 грн 76 коп.) становить 62 594 грн 25 коп., пеня за прострочення сплати комісії за управління кредитом в розмірі 2 756 грн 58 коп. Також, позивач просив стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору в розмірі 1 976 грн 63 коп.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" заборгованість за кредитним договором у розмірі 197 661 грн 95 коп., а також стягнуто 1 976 грн 63 коп. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність між сторонами у справі кредитних правовідносин, факт неналежного виконання відповідачем кредитних зобов'язань, наявність та розмір простроченої відповідачем заборгованості за кредитом, крім того, позивачем належним чином обґрунтовано розмір, період нарахування та перелік складових непогашеної кредитної заборгованості, а також мотиви необхідності звернення до суду з даним позовом.

Посилаючись на умови кредитного договору, норми статей 525, 526, 530, 549, 611, 1050 ЦК України, положення статті 88 ЦПК України, районний суд дійшов висновків про необхідність задоволення позовних вимог товариства у повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 09 листопада 2016 року заочне рішення районного суду залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

26 листопада 2016 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 09 листопада 2016 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ОСОБА_4 посилається на те, що він не був повідомлений жодним чином про розгляд справи в суді першої інстанції, внаслідок чого було порушено його право на захист перед судом своїх прав та порушено принцип змагальності судового процесу.

Крім того, ОСОБА_4 зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків на предмет обґрунтованості позову у повному обсязі, оскільки позивачем не надано документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно нормам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", відносно видачі кредиту та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, та інше), а тому відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем і суми відсотків, зазначені в розрахунку та довідці є правильними.

ОСОБА_4 звертає увагу на ту обставину, що суди попередніх інстанцій не з'ясували дати початку нарахування позивачем заборгованості відповідачеві та штрафних санкцій за невиконання умов договору.

В лютому 2017 року - ПАТ "Сбербанк" подало заперечення на касаційну скаргу з вимогою відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Обґрунтовуючи вимоги заперечення на касаційну скаргу ПАТ "Сбербанк" послалося на те, що судами при розгляді справи дотримано вимоги чинного процесуального та матеріального законодавства і ухвалено законні та обґрунтовані судові рішення. Шляхом звернення до суду з касаційною скаргою ОСОБА_4 намагається уникнути відповідальності та відстрочити виконання заочного рішення суду першої інстанції в порядку примусового його виконання.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

11 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства засадами судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Нормами частини першої статті 60, частини третьої статті 213 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом, може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення передбачено статтею 309 ЦПК України

Частиною другою статті 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Враховуючи наведені вище норми процесуального права, те, що відповідач не приймав участі у справі в суді першої інстанції, ОСОБА_4 був наділений процесуальним правом на подання доказів на спростування посилань позивача при розгляді справи апеляційним судом і такі докази апеляційний суд був зобов'язаний дослідити.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи у відповідності до вимог статті 305 ЦПК України (в редакції чинній на момент розгляду справи апеляційним судом). Разом з тим, ОСОБА_4 правом на подання доказів апеляційному суду не скористався.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що 11 вересня 2008 року між закритим акціонерним товариством "Дочірній Банк Сбербанку Росії" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні в сумі 25 911 доларів США на придбання нового автомобіля під 0,01 процент річних і по 11 вересня 2015 року.

За умовами договору ОСОБА_4 зобов'язався сплачувати банку плату за управління кредитом у розмірі 0,28 процентів від суми кредиту, а також за несвоєчасне погашення грошових зобов'язань за цим договором сплачувати неустойку (пеню) у розмірі 0,2 процентів від простроченої суми за кожний день прострочення.

Встановлено, що станом на 16 грудня 2014 року загальна суму заборгованості за кредитним договором відповідача складає 11 766,02 доларів США та 12 224 грн 98 коп., що за офіційним курсом НБУ станом на 16 грудня 2014 року складає 197 661 грн 95 коп.

Такі встановлені судом обставини відповідають розрахункам, що містяться в заяві позивача про збільшення розміру позовних вимог (а. с. 48). Зокрема, станом на 16 грудня 2014 року заборгованість відповідача перед позивачем: за кредитом становить 7 793,64 доларів США (з них прострочено 7 793,64 доларів США); зі сплати процентів складає 0,76 доларів США; зі сплати комісії за управління кредитом складає 9 468 грн 40 коп.; з пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом складає 3 971,62 доларів США (62594 грн 25 коп.), з пені за прострочення сплати комісії за управління кредитом становить 2 756 грн 58 коп.

Встановлено, що позивачем направлялося відповідачеві повідомлення з вимогою про погашення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі. Дану вимогу відповідач отримав 08 травня 2013 року, однак в добровільному порядку її не виконав.

На підставі поданих позивачем і не спростованих відповідачем доказів щодо наявності між сторонами у справі кредитних правовідносин, доказів на підтвердження порушення позичальником кредитних зобов'язань, доказів щодо розміру та періоду нарахування відповідної заборгованості, встановлених судом обставин справи, суд першої інстанції, з висновками якого обґрунтовано погодився і апеляційний суд, дійшов правильних висновків про необхідність задоволення позову який доведено позивачем та не спростовано відповідачем.

Доводи касаційної скарги не містять посилань на обмеження апеляційним судом права ОСОБА_4 на доведення обґрунтованості його заперечень на позов, а тому підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень відсутні.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій законні і правильні по суті, а тому такі судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що судові рішення слід залишити без змін, а скаргу без задоволення, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 та пунктом 4 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду