Верховний Суд
Постанова
Іменем України
7 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 508/563/16-ц
провадження № 61-3076св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 29 червня 2016 року у складі судді Горобця В.Л., ухвалу апеляційного суду Одеської області від 28 вересня 2016 року у складі суддів: Громіка Р. Д., Парапана В. Ф., Драгомерецького М. М.,
В С Т А Н О В И В:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У червні 2016 року позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 13 липня 2009 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір. Відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти в розмірі 10 200 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_2 не виконував взятих на себе обов'язків за кредитним договором, не здійснював щомісячного погашення кредиту та відсотків, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором.
На підставі викладеного, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 45866 грн 58 коп, яка складається з 5435 грн 40 коп. - заборгованість за кредитом; 34520 грн 87 коп. - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом; 3250 грн - заборгованість зі сплати пені та комісії; штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина), 2160 грн 31 коп. - штраф (процентна складова).
Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 29 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що останній платіж ОСОБА_2 за кредитним договором проведений 31 січня 2013 року, а до суду з даним позовом банк звернувся 6 червня 2016 року, тому на час звернення позивача до суду строк позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту і до вимог про стягнення відсотків та штрафів сплив, що в силу вказаних норм матеріального права є підставою для відмови в задоволенні позову.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку із пропуском позивачем трирічного строку звернення до суду за захистом своїх прав.
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами належним чином не досліджено право ПАТ КБ "ПриватБанк" на стягнення заборгованості з чергових місячних платежів, які є самостійними зобов'язаннями в межах загальної позовної давності, відповідно до статті 257 ЦК України. Крім того, картка перевидавалась та є дійсною до січня 2014 року, тому строк її дії не закінчився в 2010 році, в зв'язку із чим строк звернення до суду з позовом банком не пропущено.
Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано.
22 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами встановлено, що 13 липня 2009 року між сторонами укладено кредитний договір про надання ОСОБА_2 кредиту у розмірі 10 200 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
ОСОБА_2 отримав кредитну картку з кінцевим строком її дії до січня 2010 року.
Пунктом 8.6 Умов та правил надання банківських послуг, що є невідємною частиною договору, передбачено сплату штрафу за порушення строків сплати будь-якого з грошових зобов'язань у розмірі 500 грн + 5% від суми позову.
Оскільки ОСОБА_2 порушив умови кредитного договору, у відповідача утворилася заборгованість перед банком, яка станом на 18 квітня 2016 року становить 45866 грн 58 коп, яка складається з 5435 грн 40 коп. - заборгованість за кредитом; 34520 грн 87 коп. - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом; 3250 грн - заборгованість зі сплати пені та комісії; штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина), 2160 грн 31 коп. - штраф (процентна складова).
З наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 18 квітня 2016 року вбачається, що останній платіж ОСОБА_2 на погашення кредиту було здійснено 31 січня 2013 року.
Відповідач у встановленому законом порядку в суді першої інстанції заявив про застосування строку позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Так, відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці.
Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК), а не закінченням строку дії договору.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі за № 6-14цс14.
Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).
Апеляційним судом установлено, що строк дії картки, визначено до січня 2010 року.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходили із того, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого просив відповідач. Так, ОСОБА_2, укладаючи з банком кредитний договір від 13 липня 2009 року, отримав платіжну картку з кінцевим строком її дії до січня 2010 року, останній платіж ОСОБА_2 за кредитним договором проведений 31 січня 2013 року, а до суду з даним позовом банк звернувся 6 червня 2016 року, тобто поза межами позовної давності, про застосування наслідків якої заявляв відповідач.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд перевірив законність і обґрунтованість висновків місцевого суду.
Суд апеляційної інстанції вірно не взяв до уваги новий доказ позивача, а саме знімок екрану з банківського програмного комплексу "Приват24" який, на думку останнього, засвідчує те, що строк дії картки продовжений до січня 2014 року. Позивач, користуючись своїми правами на рівні з іншими учасниками процесу, подав до суду першої інстанції докази, якими він підтверджував свої позовні вимоги. Вказані докази були предметом дослідження в судовому засіданні судом першої інстанції. Представник позивача надав на адресу суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності на підставі тих доказів, які є в матеріалах справи, зазначив, що клопотань та заяв він не має, інші докази відсутні.
Доводи касаційної скарги про те, що строк дії картки продовжений до січня 2014 року не підтверджені належними та допустимими доказами, отже суди попередніх інстанцій вірно встановили обставини справи щодо початку перебігу строку позовної давності. Оскільки відповідач має право і після закінчення строку дії картки, який встановлено судами як січень 2010 року, вносити платежі та здійснив такий платіж 31 січня 2013 року, то строк позовної давності розпочався саме з дати останнього внесення платежу та закінчився 31 січня 2016 року, судами вірно встановлено, що банк звернувся до суду поза межами строку позовної давності.
За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 29 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 28 вересня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді
В. С. Висоцька
С. Ю. Мартєв
В. В. Пророк
І. М. Фаловська
С. П. Штелик