Постанова
Іменем України
5 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 300/539/17-ц
провадження № 61-1546 св 17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7,
представник відповідачів - ОСОБА_8,
третя особа - Верхньоворітська сільська рада Воловецького району Закарпатської області,
представник третьої особи - ОСОБА_9,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - Верхньоворітська сільська рада Воловецького району Закарпатської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області у складі судді Конепуд В. І.від 19 вересня 2017 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Мацунича М. В., Собослоя Г. Г., від 29 листопада 2017 року
В С Т А Н О В И В :
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15)
у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19)
касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - Верхньоворітська сільська рада Воловецького району Закарпатської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, а саме дорогою загального користування.
Позовна заява мотивована тим, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_1. ЇЇ сусідом по дворогосподарству є сім'я ОСОБА_7, які мешкають у житловому будинку НОМЕР_1 за вказаною адресою. Починаючи з вересня 2014 року під'їзд до її дворогосподарства ускладнився та став неможливим, оскільки відповідачі самовільно зайняли земельну ділянку площею 60 кв. м та розмістили на ній сільськогосподарську техніку (тракторний причіп, плуг, борону, тракторну лопату, диски), яка розміщена впритул до її воріт та огорожі, чим унеможливлює в'їзд та виїзд з її доворогосподарства. Зазначені перешкоди призводять до конфліктних ситуацій, що були підставою для виклику працівників поліції та складання протоколів про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності. Вона неодноразово зверталася до Верхньоворітської сільської ради Воловецького району Закарпатської області, Воловецької районнної ради Закарпатської області, прокуратури та поліції з проханням зобов'язати відповідачів усунути перешкоди з дороги загального користування. Такі звернення не дали результатів. Відповідачі продовжують чинити їй перешкоди, вчиняють сварки та погрожують їй.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд зобов'язати відповідачів не чинити їй перешкоди у користуванні під'їздною дорогою до її дворогосподарства.
Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 19 вересня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не чинити перешкоди ОСОБА_4 у користуванні дорогою загального користуванння та під'їздом до дворогосподарства, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2
Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 640 грн на відшкодування сплаченого судового збору.
Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачами порушені правила добросусідства, на земельній ділянці, яка їм не належить і є територією загального користування, вони самовільно на в'їзді у дворогосподарствоОСОБА_4 розмістили сільськогосподарський реманент, чим перешкоджають вільному проходу та проїзду позивачу та членам її сім'ї до власного будинку, а позивачка згідно з статтею 391 ЦК України має право на поновлення порушеного права.
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 29 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в інтересах яких діяв представник - ОСОБА_8, задоволено частково.
Рішення Воловецького районного суду від 19 вересня 2017 року в частині солідарного стягнення судових витрат змінено, стягнуто судові витрати з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 по 320 грн з кожного. У решті - рішеннясуду залишенобез змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду про задоволення позову ОСОБА_4, виходив із того, що рішення суду першої інстанції в цій частині є законним та обґрунтованим, оскільки відповідачі самовільно та неправомірно зайняли дорогу загального користування та створюють позивачу та членам її сім'ї перешкоди у користуванні нею.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, виходив із того, що солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено, тому стягнув судовий збір у рівних частинах з обох відповідачів.
14 грудня 2016 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу в на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд порушив їх права, передбачені положеннями статті 27 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, оскільки розглянув подану ними апеляційну скаргу за їх відсутності, не врахувавши при цьому клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою ОСОБА_6, направлене до суду 28 листопада 2017 року, та їх доводів, зробив висновок на суперечливих припущеннях позивача.
Також суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою висновок суду в адміністративній справі № 300/999/16-а за позовом ОСОБА_6 до Верхньоворітської сільської ради Воловецького району про визнання незаконними та скасування постанов в справах про адміністративні правопорушення, згідно з яким підїзд до житлового будинку № НОМЕР_2 ОСОБА_4 з АДРЕСА_2 облаштований належним чином, вона користується ним з дня проживання у будинку без будь-яких перешкод з боку сім'ї ОСОБА_6.
Суд першої інстанції не врахував їхні доводи про те, що зазначений у позовній заяві факт самовільного зайняття ними земельної ділянки та розміщення на ній сільськогосподарського реманенту не підтверджений жодним письмовим доказом уповноваженого органу контролю.
Крім того, постановою Воловецького районного суду Закарпатської області від 1 грудня 2017 року позов ОСОБА_6 до Верхньоворітської сільської ради Воловецького району Закарпатської області, треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області, ОСОБА_4, про скасування рішення одинадцятої сесії сьомого скликання Верхньоворітської сільської ради Воловецького району Закарпатської області від 9 листопада 2016 року № 128 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення одинадцятої сесії сьомого скликання Верхньоворітської сільської ради Воловецького району Закарпатської області від 9 листопада 2016 року № 128 про затвердження дорогою загального користування (під'їздом) землі сільської ради шириною 4,5 м та довжиною 30 м по АДРЕСА_2 біля дворогосподарств НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 у с. Верхні Ворота Воловецького району Закарпатської області.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
19 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною 2 статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до пункту "а" частини четвертої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).
Згідно з частиною першою статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
У акті розгляду звернення ОСОБА_4 від 5 вересня 2014 року встановлено, що ОСОБА_6 проводить будівельні роботи на землях сільської ради (під'їздна дорога до дворогосподарства ОСОБА_4.) без дозвільних документів та самовільно зайняв земельну ділянку. Комісія рекомендувала йому припинити проведення будівельних робіт та звільнити самовільно зайняту земельну ділянку для використання дороги.
З акту розгляду звернення депутата по виборчому округу № 16 ОСОБА_10. від 11 серпня 2015 року вбачається, що на час обстеження виявлено, що ОСОБА_6 розмістив на дорозі загального користування сільськогосподарську техніку (плуги, тракторна лопата, диски), чим перешкоджає у використанні дороги загального користування за призначеннями мешканцям АДРЕСА_2, проводить будівельні роботи (збудовано фундамент), тому його зобов'язано в 10 денний термін звільнити проїздну дорогу від сільськогосподарської техніки для використання дороги загального користування за призначенням.
Актами від 4 березня 2016 року, 13 жовтня 2016 року та 10 травня 2017 року встановлено, що на час розгляду звернення перед в'їздом до дворогосподарства ОСОБА_4 на землях загального користування (дорозі) ОСОБА_6 самовільно розмістив причіпне обладнання до сільськогосподарської техніки, яке перешкоджає у використанні дороги за призначенням, а саме під'їзду до дворогосподарства ОСОБА_4 Комісією рекомендовано зобов'язати ОСОБА_6 звільнити землі загального користування (під'їзд) від сільсьгосподарського обладнання.
Таким чином, вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 212 - 214, 316 ЦПК України (1618-15)
, у редакції, чинній на час розгляду ними справи, повно та всебічно з'ясували обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_4, оскільки відповідачами порушено правила добросусідства, розміщення ними на земельній ділянці загального користування сільськогосподарського реманенту перешкоджає позивачу та членам її сім'ї вільному проходу та проїзду до власного будинку.
Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував клопотання про відкладення розгляду справи є безпідставними, оскільки таке клопотання у матеріалах справи відсутнє. При цьому відповідачі були належним чином повідомлені про розгляд справи апеляційним судом, тому у суду не було підстав для вирішення питання щодо поважності причин їхньої неявки у судове засідання. Крім того, неявка сторін, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи (частина друга статті 305 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи).
Також не заслуговують на увагу посилання касаційної скарги на висновок суду в адміністративній справі № 300/999/16-а, оскільки у постанові Воловецького районного суду Закарпатської області від 21 грудня 2016 року, що набрала законної сили, не встановлено, що підїзд до житлового будинку № НОМЕР_2 ОСОБА_4 з АДРЕСА_2 облаштований належним чином, вона користується ним з дня проживання у будинку без будь-яких перешкод з боку сім'ї ОСОБА_6.
Щодо постанови Воловецького районного суду Закарпатської області від 1 грудня 2017 року, якою визнано незаконним та скасовано рішення одинадцятої сесії сьомого скликання Верхньоворітської сільської ради Воловецького району Закарпатської області від 9 листопада 2016 року № 128 про затвердження дорогою загального користування (під'їздом) землі сільської ради шириною 4,5 м та довжиною 30 м по АДРЕСА_2 біля дворогосподарств НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 у с. Верхні Ворота Воловецького району Закарпатської області, то ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року дана адміністративна справа призначена до апеляційного розгляду на 20 лютого 2018 року, тому такі доводи також є безпідставними. Тобто постанова суду першої інстанції не набрала законної сили і не може бути преюдиційною.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 19 вересня 2017 року у незміненій частині та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 29 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Ю. В. Черняк