розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" на ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області у складі судді Андріянова О. В. від 01 лютого 2016 року та на ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області у складі суддів: Чорнобривець О. С., Потапенка В. І., Черненка В. В. від 10 березня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія") звернулось до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні.

На обґрунтування своїх вимог посилалося на те, що рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 березня 2011 року стягнуто солідарно із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "УкрСиббанк" 86 693,64 грн у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

20 квітня 2015 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" укладено договір факторингу № 17, відповідно до умов якого до ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" перейшло право грошової вимоги за зазначеним кредитним договором, що є підставою для заміни сторони виконавчого провадження у цій справі.

З огляду на викладені обставини заявник просив задовольнити його заяву.

Ухвалою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01 лютого 2016 року у задоволенні заяви відмовлено.

Суд першої інстанції у своїх висновках виходив з того, що в жодному із наданих заявником документів не йдеться про передачу права вимоги кредитора за кредитним договором, що був укладений між боржником та стягувачем 08 лютого 2008 року № 11295869000, а тому зробити висновок про уступку права вимоги неможливо. Додаток до договору за підписами сторін, в якому зазначений перелік договорів кредитування, суду надано не було, а наданий представником заявника витяг із додатка не відповідає вимогам статті 207 ЦК України.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 березня 2016 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права та тим, що заявником не надано доказів на виконання умов договору факторингу, а саме: не надано підтвердження перерахування коштів за договором, отримання боржником повідомлення ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором, реєстр боржників оформлений відповідно до умов договору.

ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просило скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і постановити нову про задоволення заяви.

Касаційна скарга ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема, заявник вказує на те, що чинним законодавством не закріплено вимоги щодо надання суб'єктом звернення до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження доказів письмового повідомлення боржника про відступлення права грошової вимоги із визначенням суми грошової вимоги, а також тим, що судом першої інстанції не було досліджено надані заявником докази переходу права вимоги за кредитним договором, а також порушенням положень статей 119, 121 ЦПК України суди дійшли передчасного висновку про те, що заява про зміну стягувача виконавчого провадження не підлягає задоволенню.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 08 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року справу за заявою ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" про заміну сторони у виконавчому провадженні у справі за позовом ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України, передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження 29 грудня 2017 року передано до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції Закону від 18 березня 2004 року № 1618-IV, чинного на момент постановлення оскаржуваних ухвал) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Із матеріалів справи встановлено, що оскаржувані ухвали судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 березня 2011 року стягнуто солідарно із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "УкрСиббанк" 86 693,64 грн у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

17 серпня 2011 року Світловодським міськрайонним судом Кіровоградської області на виконання заяви представника ПАТ "УкрСиббанк" від 14 липня 2011 року видано виконавчий лист № 2-127 про стягнення солідарної заборгованості із ОСОБА_3 та ОСОБА_4

25 листопада 2011 року відкрито виконавче провадження.

20 квітня 2015 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" укладено договір факторингу № 17, за умовами якого клієнт (ПАТ "УкрСиббанк") відступив фактору (ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія"), а фактор прийняв права вимоги у розмірі заборгованості боржників перед клієнтом.

Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із зазначеними вимогами заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є окремою підставою процесуального правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.

За змістом статті 512 ЦК України, статті 378 ЦПК України (в редакції Закону від 18 березня 2004 року № 1618-IV, чинного на момент постановлення оскаржуваних судових рішень) та статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи з пунктів 1, 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

У зв'язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, а тому припиняється її статус сторони виконавчого провадження, і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону України "Про виконавче провадження", статті 378 ЦПК України (в редакції Закону від 18 березня 2004 року № 1618-IV, чинного на момент постановлення оскаржуваних рішень) за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

Частиною 1 статті 378 ЦПК України визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

За таких обставин звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 8 Закону України "Про виконавче провадження".

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13 .

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.

Отже, за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи зазначені норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив із того, що заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що до ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" відповідно до договору факторингу перейшло право вимоги за кредитним договором, що укладений між боржником та стягувачем 08 лютого 2008 року.

За правилом частини другої статті 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Скориставшись правом на врегулювання відносин у договорі, первинний кредитор та ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" на власний розсуд визначили момент виникнення у фактора права вимоги. Так, в пункті 4.1. укладеного між ними договору визначено, що право власності на права вимоги, які відступаються за укладеним договором, вважається таким, що перейшло від клієнта (ПАТ "УкрСиббанк") до фактора (ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія") в день підписання акта приймання-передачі права вимоги, за умови виконання фактором зобов'язань, передбачених пунктом 3.1.1. договору. Право вимагати від боржника виконання всіх зобов'язань в межах відступлених прав у фактора наступає після виконання ним зобов'язань, передбачених пунктом 3.1.1. договору.

Як встановлено судами та свідчать матеріали справи, оскільки заявником не надано доказів на підтвердження виконання умов пунктом 3.1. договору, відповідно до якого фінансування за відступлені права вимоги надається фактором клієнту шляхом перерахування суми фінансування на рахунок клієнта двома платежами, суди зробили правильний висновок, що заявником не було належним чином доведено факт виникнення права вимоги, що відступається за укладеним договором. Сторони договору поставили три умови щодо настання моменту виникнення права вимоги за договором факторингу, що мають одночасно настати: укладення договору факторингу, підписання акта приймання-передачі права вимоги та сплата суми фінансування на рахунок клієнта.

Враховуючи недоведеність заявником перерахування суми фінансування на рахунок клієнта за відступлені права вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій були позбавленні правової можливості зробити висновок щодо переходу права вимоги до заінтересованої особи.

Тягар доведення цих обставин у цьому провадженні покладається на заінтересовану особу, яка саме й звернулася із згаданими вимогами до суду, оскільки частиною третьою статті 10 ЦПК України та частиною першою статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У цілому, оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а спрямовані виключно на переоцінку доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" залишити без задоволення.

Ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 березня 2016 року залишити без змін.