Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представники позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

відповідач - Диканська державна нотаріальна контора Полтавської області,

треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

представник ОСОБА_8 - ОСОБА_9,

представник ОСОБА_5 - ОСОБА_10,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Полтавської області від 10 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Кривчун Т. О., Чумак О. В.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2016 року ОСОБА_4 в особі представника - ОСОБА_8, звернулася до суду з позовом до Диканської державної нотаріальної контори Полтавської області про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік

ОСОБА_4 - ОСОБА_11 На момент його смерті вони перебували у зареєстрованому шлюбі. 8 квітня 2002 року Диканською державною нотаріальною конторою Полтавської області спадкоємцям ОСОБА_11: ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_8 та ОСОБА_7, видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, що належало спадкодавцю на день смерті на праві власності. Спадкове майно було розділено між спадкоємцями в рівних частках - по 1/4.

Позивач зазначала, що свідоцтво не відповідає вимогам закону, оскільки видане за заповітом, однак заповіт спадкодавцем не складався. Крім того, спадкове майно нотаріусом було розділено між спадкоємцями у рівних частках, що суперечить вимогам статей 60, 70, 71 Сімейного кодексу України, так як спадкове майно є спільним сумісним майном подружжя, а тому спадщина повинна була бути поділена між спадкоємцями, виходячи з 1/2 частини, яка належала

Ураховуючи викладене, просила суд визнати видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом недійсним.

Ухвалою Диканського районного суду Полтавської області від 12 серпня

2016 року залучено у справі в якості третіх осіб: ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які не заявляють самостійних вимог спадкоємців після смерті ОСОБА_11

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 30 вересня

2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено за безпідставністю.

Рішення районного суду мотивовано тим, що спадкове майно, на яке видано свідоцтво про право на спадщину, складається з земельної частки (паю), розміром 5,73 умовних кадастрових гектарів, що розташована на території Великорудківської сільської ради Диканського району Полтавської області, та автомобіля, марки ВАЗ 21063. Свідоцтво про право на спадщину було видано на підставі закону, а в назві документа була допущена технічна помилка "за заповітом".

Районний суд зазначав, що відповідно до чинного законодавства земельну частка (пай) не є об'єктом спільної сумісної власності, а тому неможливо виділити 1/2 частину вказаної земельної ділянки позивачу ОСОБА_4 Автомобіль ВАЗ 21063, який на час смерті належав спадкодавцю ОСОБА_11,

є неподільною річчю, а тому необхідно було встановити порядок набуття спадкового майна між спадкоємцями.

При цьому послався на те, що представником позивача не було надано до суду належних та допустимих доказів, про те, що спадкове майно померлого ОСОБА_11 є спільною сумісною власністю як покійного, так і позивача у справі, на підставі чого вона мала б право на 1/2 частину належного йому майна на час його смерті.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 10 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника - ОСОБА_8 задоволено частково. Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 30 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено за безпідставністю.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом безпідставно надана оцінка тим обставинам чи відносилося спадкове майно до спільної сумісної власності подружжя, оскільки така оцінка повинна надаватися в разі пред'явлення вимог до інших співвласників набутого спадкового майна про виділ часток із майна, що є спільною сумісною власністю.

Однак, такі позовні вимоги не пред'являлися та про наявність спору між спадкоємцями щодо визначенням часток у спільній сумісній власності позивачем не зазначалось.

Крім того, нотаріусом частки спадкоємців у спадковому майні не визначалися, будь-які порушення нотаріусом з цього питання допущено не було, тому позовні вимоги до нотаріальної контори були пред'явлені безпідставно.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 в особі представника - ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні рішення судом дана неправильна оцінка фактичним обставинам у справі, порушені норми матеріального та процесуального права. Заявник вважала, що судом безпідставно не враховано, що все майно, яке перебувало у власності спадкодавця на момент його смерті, враховуючи те, що на той час вона з чоловіком перебувала у зареєстрованому шлюбі, було об'єктом права спільної сумісної власності, як таке, що набуте подружжям за час шлюбу. Також зазначала, що судом залишено без уваги те, що нотаріусом безпідставно визначені рівні частки між спадкоємцями та посилалась на ст. 1301 ЦК України, як на підставу визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справу за позовом ОСОБА_4 до Диканської державної нотаріальної контори Полтавської області про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові ОСОБА_4, дійшов правильного висновку про те, що районним судом не надано належної оцінки змісту оспорюваного свідоцтва про право на спадщину, не враховано момент виникнення спірних правовідносин, а відтак норми законодавства, які повинні застосовуватися.

При цьому правильно зазначив про те, що нотаріусом при видачі свідоцтва про право на спадщину не визначалися частки кожного із спадкоємців на спадкове майно у вигляді земельної частки (паю) та автомобіля, на що не звернув уваги суд першої інстанції. Зі змісту виданого нотаріусом свідоцтва вбачається, що спадкоємці набути право на спадщину без визначення часток. Тому позовні вимоги до нотаріальної контори є безпідставними й вимоги можуть вирішуватись між співвласниками.

Посилання касаційної скарги на статтю 1301 ЦК України безпідставні, оскільки спадщина була прийнята у 2002 році і відповідно до статті 529 ЦК Української РСР було видано свідоцтво про право на спадщину. Згідно з пунктом 4 розділу Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

При цьому позивачка не позбавлена можливості ставити питання про визнання її права на частку у спільній власності та про її виділ за наявності спору з іншими співвласниками.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.