розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області у складі головуючого судді Ітріна М. В. від 13 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області у складі суддів: Довжук Т. С., Коломієць В. В., Шолох З. Л. від 24 травня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

29 лютого 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивачу на праві власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1.

При цьому, ОСОБА_3 зауважує, що наприкінці 2013 рокупід час її перебування в лікарні, відповідачі без дозволу вселилися в належний їй житловий будинок і зареєструвалися в ньому.

Також позивач вказує про те, що після повернення її з лікарні, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не впустили її до житлового будинку та вона змушена була проживати у літній кухні.

Посилаючись на те, що в добровільному порядку відповідачі звільнити належний їй житловий будинок відмовляються, уточнивши позовні вимоги, просила усунути перешкоди у користуванні житловим будинком по АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також визнати відповідачів такими, що втратили право користування вказаним житловим приміщенням, як таких, що самоправно його зайняли.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 13 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2016 року, у позові відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що відповідачі правомірно вселилися до спірного будинку за наявності згоди власника, а тому правові підстави для їх виселення згідно із частиною третьою статті 116 ЖК України відсутні.

08 серпня 2016 року представником ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 13 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2016 рокуі ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням місцевим судом та судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зокрема, заявник вказує на те, що судами безпідставно визнано наявність права користування спірним житлом, виходячи з факту реєстрації відповідачів у ньому; оскільки позивач є не наймачем, а власником житлового будинку, тому ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не можуть вважатися тимчасовими мешканцями; підтвердження її згоди на вселення відповідачів до будинку у матеріалах справи відсутні; існує реальна небезпека порушення її прав як власника спірного житлового будинку з боку ОСОБА_5 та ОСОБА_6

08 серпня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 частини першої Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України, передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

04 січня 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 на праві власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1 (а. с. 5).

06 травня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в простій письмовій формі було укладено попередній договір, відповідно до умов якого сторони мали намір в подальшому укласти договір про продаж вказаного житлового будинку на користь ОСОБА_5 (а.с. 37).

Згідно з довідкою Себинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області від 25 грудня 2015 року відповідачі з 27 грудня 2013 року зареєстровані та до теперішнього часу проживають у вищезазначеному будинку (а. с. 6).

03 червня 2014 року ОСОБА_3 складено заповіт, яким вона на випадок своєї смерті заповіла ОСОБА_6 спірний житловий будинок та земельну ділянку (а. с. 40, 41).

На підставі рішення виконавчого комітету Себинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області від 16 травня 2014 року ОСОБА_6 призначена опікуном (піклувальником) над позивачем (а.с. 41).

Рішенням Себинської сільської ради від 16 грудня 2015 року опіка над ОСОБА_3 припинена, за заявою останньої та звільнено ОСОБА_6 від обов'язків опікуна стосовно підопічної (а. с. 9-11).

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина 4статті 9 ЖК України).

Згідно зі статтею 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Частиною третьою статті 116 ЖК України визначено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Питання про виселення на підставі вищевказаної норми може ставитися лише в разі встановлення факту самоправного зайняття жилого приміщення та за відсутності згоди власника житла у будь-якій формі.

Суди на підставі належних доказів, яким було надано належну оцінку, встановили, що місце проживання відповідачів зареєстроване в спірному будинку, а позивач фактично не ставила під сумнів даний факт, а також не оскаржувала реєстрацію. Сторони вчиняли дії, які свідчать про їх намір укласти договір купівлі-продажу будинку. ОСОБА_5 було сплачено позивачу частину вартості будинку, після чого відповідачі за її згодою вселилися до будинку, де ОСОБА_6 в подальшому приступила до виконання обов'язків опікуна позивача та почала проживати разом з підопічною. Ключі від спірного будинку було передано з дозволу ОСОБА_3 її онуком ОСОБА_4 Встановивши вказані обставини, суди дійшли правильного висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо самоправності зайняття відповідачами житлового будинку по АДРЕСА_1.

Що стосується доводів касаційної скарги, про те, що судами визнано наявність права відповідачів користування спірним житлом, то вони є безпідставними, з огляду на те, що позивач звернулася із позовом про виселення на підставі частини третьої статті 116 ЖК України і будь-які висновки щодо визнання права користування спірним житлом ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відсутні, а судами лише з'ясовано обставини щодо самоправного зайняття ними приміщенняу взаємозв'язку із наявною реєстрацією їх місця проживання у цьому житлі.

Посилання ОСОБА_3 у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не можуть вважатися тимчасовими мешканцями, є необґрунтованим, так як судом апеляційної інстанції вказаний факт не з'ясовувався та не перевірявся, а саме по собі цитування у судовому рішенні апеляційним судом статей 48, 98 та 168 ЖК України на встановлені ним обставини щодо відсутностіпідтверджень самоправного зайняття жилого приміщеннявідповідачами не впливає та їх статус як наймачів чи тимчасових мешканців не встановлює.

Крім того, апеляційним судом зазначено про те, що не можна вважати відповідачів такими, що вселилися у спірне житло як члени сім'ї позивача, через те, що між ними існувала домовленість про придбання спірного будинку.

Також, колегія суддів вважає, безпідставним твердження заявника у касаційній скарзі про існування реальної небезпеки порушення її прав як власника спірного житлового будинку з боку ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки жодних доказів чи фактичних даних наявності такої небезпеки позивачем не надано.

Отже судами правильно встановлено, що ОСОБА_3 не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав, передбачених частиною третьою статті 116 ЖК України для виселення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 із спірного будинку без надання їм іншого жилого приміщення та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову.

Встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням судами норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги спрямовані на переоцінку обставин справи і висновків судів не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 13 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2016 року залишити без змін.