Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду зі скаргою про визнання незаконними дій державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції Сєроуха Є. В.

Скарга мотивована тим, що на підставі виконавчого листа, виданого на виконання рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 17 лютого 2010 року, яким визнано договір дарування будинку та земельної ділянки, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, частково недійсним та визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, було відкрито виконавче провадження. Постановою державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції (далі - Жовтневий ВДВС КМУЮ) Сєроуха Є. В. від 1 жовтня 2015 року зобов'язано боржника добровільно у семиденний строк з моменту винесення постанови вселити ОСОБА_4 в будинок на вул. АДРЕСА_1 ОСОБА_2 зазначає, що вказана постанова державного виконавця дає право на її виконання лише один раз. При цьому державним виконавцем, неодноразово, а саме тричі, виконувалося примусове вселення ОСОБА_4 у вищевказаний будинок на підставі однієї постанови. Скаржник вважає, що пункт 2 зазначеної постанови є незаконним та таким, що не підлягає виконанню, оскільки на час дій державного виконавця спірний будинок не поділено в натурі, частки не виділено.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просила визнати незаконними дії державного виконавця Жовтневого ВДВС КМУЮ Сєроуха Є. В. в частині неодноразового вселення; визнати незаконними дії державного виконавця, в частині виконання пункту 2 постанови від 01 жовтня 2015 року та скасувати вказаний пункт постанови; зобов'язати державного виконавця Жовтневого ВДВС КМУЮ Сєроуха Є. В. призупинити виконавче провадження щодо зобов'язання боржника ОСОБА_2 добровільно у семиденний строк вселити ОСОБА_4 в будинок на вул. АДРЕСА_1

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 лютого 2016 року скаргу задоволено частково.

Визнано незаконними дії державного виконавця Жовтневого ВДВС КМУЮ Сєроуха Є. В., у якого перебуває виконавче провадження ВП № 4889243, відкрите постановою від 1 жовтня 2015 року на підставі виконавчого листа від 22 вересня 2015 року № 2/413/238/2012, щодо зобов'язання боржника ОСОБА_2 добровільно у семиденний строк вселити ОСОБА_4 в будинок на вул. АДРЕСА_1 у частині неодноразового вселення.

Визнано незаконними дії державного виконавця Жовтневого ВДВС КМУЮ Сєроуха Є. В. щодо зобов'язання боржника ОСОБА_2 добровільно у семиденний строк вселити ОСОБА_4 в будинок на АДРЕСА_1 у частині виконання пункту 2 постанови від 1 жовтня 2015 року.

Зобов'язано державного виконавця Жовтневого ВДВС КМУЮ СєроухаЄ. В. зупинити виконавче провадження ВП № 4889243 до поділу будинку в натурі.

В іншій частині вимог скарги відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що виконання пункту 2 постанови про відкриття провадження ВП № 4889243 від 1 жовтня 2015 року, в добровільному порядку, в семиденний строк з моменту винесення постанови є неможливим, в зв'язку з тим, що спірний будинок не поділено в натурі, частки не виділено. Крім того, між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не встановлено порядок користування належними частками у спірному будинку на вул. АДРЕСА_1

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2016 року ухвалу суду першої інстанції скасовано і постановлено нову ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 17 лютого 2010 року у добровільному порядку виконано не було. ОСОБА_4 не вселена у будинок на вул. АДРЕСА_1, за рішенням суду, що набрало законної сили 8 грудня 2010 року. Державний виконавець правомірно вжив усі передбачені Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, що встановлені виконавчим документом. В діях державного виконавця відсутні порушення прав боржника ОСОБА_2 під час примусового виконання рішення суду про вселення.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просила скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що виконати в добровільному порядку виконавчий лист щодо вселення ОСОБА_4 у спірний будинок, в семиденний строк з моменту винесення постанови, не можливо. Оскільки вказаний будинок не поділено в натурі, частки не виділено та не встановлено порядок користування належними частками у спірному будинку на вул. АДРЕСА_1 Тому ОСОБА_2 вважає, що наявні підстави для зобов'язання державного виконавця призупинити виконавче провадження.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

17 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У частині третій статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 17 лютого 2010 року визнано договір дарування будинку на вул. АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій розташований будинок, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 16 липня 2004 року, частково недійсним з моменту його укладання. Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину будинку та земельної ділянки, розташованих на вул. АДРЕСА_1 Рішення набрало законної сили 8 грудня 2010 року.

На підставі виконавчого листа, виданого відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 17 лютого 2010 року, відкрито виконавче провадження.

Постановою державного виконавця Жовтневого ВДВС КМУЮ від 1 жовтня 2015 року зобов'язано ОСОБА_2 добровільно у семиденний строк з моменту винесення постанови вселити ОСОБА_4 в будинок на вул. АДРЕСА_1

Державним виконавцем надано боржнику ОСОБА_2 строк сім днів з моменту винесення постанови для добровільного виконання виконавчого листа та роз'яснено, що при невиконанні рішення в наданий строк виконання буде проведено в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження була надіслана боржнику ОСОБА_2

Відповідно до положень статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати усіх передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішення, зазначеного у виконавчому документі, у спосіб та в порядку, що встановлені виконавчим документом, неупереджено, своєчасно та в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, у тому числі, проводити перевірку виконання боржником рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; безперешкодно входити до приміщень, що належать боржникам; залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб.

Частиною першої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до частин другої, п'ятої статті 25, частини другою статті 31 Закону України "Про виконавче провадження" у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження надсилається не пізніше наступного дня стягувачу та боржнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Статтею 12 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право, у тому числі, брати участь у провадженні виконавчих дій. Сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне або часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомити державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, тощо. Боржник зобов'язаний, зокрема, утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язанні сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

За правилом статті 79 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець перевіряє виконання рішення про вселення стягувача на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення.

У разі невиконання боржником рішення державний виконавець виконує його примусово.

Примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, зазначене у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому.

Державний виконавець зобов'язаний письмово повідомити боржника і стягувача про день і час примусового вселення. Боржник вважається повідомленим про примусове вселення стягувача, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися вселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем. Відсутність боржника, повідомленого про день та час вселення, не є перешкодою для виконання рішення про вселення.

У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувача, на нього накладається штраф та застосовуються заходи, передбачені законом. При цьому вселення здійснюється у присутності понятих із залученням працівників органів внутрішніх справ.

Про примусове вселення стягувача державний виконавець складає акт. Після складання акта виноситься постанова про закінчення виконавчого провадження.

Апеляційним судом установлено, що ОСОБА_4 не вселена у будинок, оскільки боржник ОСОБА_2 перешкоджає проживанню (перебуванню) стягувача у спірному жилому будинку, в який остання має право вселитися за рішенням суду.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_4 не вселена у будинок на вул. Ударній, 99 у м. Кривому Розі, за рішенням суду, що набрало законної сили 8 грудня 2010 року, тобто рішення суду не виконане. В діях державного виконавця відсутні порушення прав боржника ОСОБА_2 під час примусового виконання рішення суду про вселення, тому відсутні правові підстави для задоволення скарги ОСОБА_2 про визнання незаконними дій державного виконавця Жовтневого ВДВС КМУЮ.

Доводи касаційної скарги щодо обов'язку державного виконавця зупинити виконавче провадження за виконавчим листом до поділу будинку в натурі, є безпідставними, оскільки відсутність поділу будинку не має правового значення у разі захисту прав та законних інтересів власника чи користувача спірного житлового приміщення. Вказане фактично призведе до зупинення виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду постановлена з додержанням норм процесуального права, а тому вказану ухвалу відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновки суду апеляційної інстанції не спростовують.