розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Бабак А. М., Спас О. В., Полякової О. З. від 23 листопада 2016 року

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

20 липня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, уточнивши його, до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до рішення Бердянського міськрайонного суду від 1 липня 2016 року в справі № 310/599/16-ц було встановлено, що відповідачі безпідставно набули грошові кошти позивача в сумі 149 тис. грн, які він передав за договором купівлі-продажу квартиру, який так і не був укладений, а гроші - не повернуті. Тому зазначеним рішенням суд першої інстанції на підставі статті 1212 ЦК України стягнув з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 вказані грошові кошти. Рішення Бердянського міськрайонного суду від 1 липня 2016 року в справі № 310/599/16-ц відповідачі добровільно виконали 1 серпня 2016 року.

У зв'язку з викладеним, позивач просив суд стягнути з відповідачів проценти за користування безпідствно одержаними відповідачами 149 тис. грн, належними ОСОБА_2

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області в складі судді Петягіна В. В. від 8 вересня 2016 року позов задоволено - стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 65 тис. 774 грн 32 коп. та судові витрати в сумі 657 грн 74 коп.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки Бердянський міськрайонний суд Запорізької області рішенням від 1 липня 2016 року в справі № 310/599/16-ц стягнув з відповідачів на користь позивача безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 149 тис. грн, то, застосувавши аналогію права та розраховуючи проценти, передбачені в статті 536 та частині другій статті 1214 ЦК України з урахуванням положень статті 1048 цього Кодексу, визначив розмір процентів, які підлягають до стягнення, на рівні облікової ставки Національного банку України (далі - НБ України).

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позову та посилаючись на постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року в справі № 3-39гс15, суд апеляційної інстанції виходив із того, що стаття 1048 ЦК України регулює правовідносини, які виникають між сторонами договору позики, а правовідносини, які виникли між сторонами в цій справі, регулюються відповідно до положень 1212 цього Кодексу, тому стягнення процентів за користування безпідставно набутими грошовими коштами не передбачено. Оскільки договір позики між сторонами не укладався, то відсутні підстави для застосування аналогії права.

14 грудня 2016 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що до спірних правовідносин слід було застосувати положення статей 8 та 1048 ЦК України та нараховувати розмір процентів за користування безпідставно одержаними грошима на рівні облікової ставки НБ України.

23 січня 2017 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначила, що рішення суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими. При цьому вказала, що статті 1212 і 1214 та статті 1046 і 1048 ЦК України регулюють різні за змістом цивільно-правові відносини, що виключає можливість застосування статті 1048 цього Кодексу до правовідносин набуття та збереження грошей без достатніх правових підстав. Тому вона просила касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

26 грудня 2017 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до цього суду.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Предметом позову в справі, яка розглядається, є стягнення з відповідачів процентів за користування чужими грошовими коштами, набутими ними без достатніх правових підстав.

У частині другій статті 1214 ЦК України з посиланням на статтю 536 цього Кодексу передбачено нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами у випадку безпідставного одержання чи збереження грошей.

За змістом статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір таких процентів визначається договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Аналізуючи зазначені норми права, можна зробити висновок, що законодавець, передбачаючи можливість нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами у випадку безпідставного одержання чи збереження грошей, не визначив у законі або іншому акті законодавства його розмір. До того ж, беручи до уваги позадоговірний характер спірних грошових правовідносин, особи позбавлені можливості визначити такий розмір і в договорі.

Проте в частині першій статті 1048 ЦК України, регулюючи проценти за договором позики (грошовим зобов'язанням), законодавець закріпив, якщо цим договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБ України.

При цьому відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколудо Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 41 Конституції України, частини першої статті 317 і частини першої статті 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

З урахуванням указаних норм міжнародного та національного права, виходячи з приницпу верховенства права, закріпленого в частині першій Конституції України (254к/96-ВР) та пункті 1 частинпи третьої статті 2 ЦПК України, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, закріплених у статтях 3 та 8 ЦК України, слід нараховувати розмір процентів за користування чужими грошовими коштами у випадку безпідставного одержання чи збереження грошей на рівні облікової ставки Національного банку України.

Суди встановили, що рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 1 липня 2016 року стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 149 тис. грн, які вони повернули 1 серпня 2016 року.

Тому ОСОБА_2 просив стягнути з відповідачів проценти за користування його грошовими коштами з 1 червня 2014 року по 1 серпня 2016 року, нараховуючи їх на рівні облікової ставки НБ України.

При цьому посилання суду апеляційної інстанції у своєму рішенні на постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року в справі № 3-39гс15 є помилковим, адже Верховний Суд України дійшов висновку, що не є подібними за змістом правовідносин, що випливають із договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок припинення саме договору поставки і безпідставного збереження грошових коштів.

Зважаючи на викладене, оскільки суд апеляційної інстанції на зазначені норми матеріального уваги не звернув, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та не дослідив зібрані у справі докази щодо розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, які підлягають стягненню з відповідачів, та періоду його обчислення, то дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалене з порушення норм процесуального права, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до цього суду.