Постанова
Іменем України
30 січня 2018 року
м. Київ
справа № 348/401/16-ц
провадження № 61 - 484 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду:
Головуючого - Червинської М.Є.,
суддів: Антоненко Н.О. (суддя-доповідач), Коротуна В.М., Крата В.І., Курило В.П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто",
представник відповідача - Мельник ОлександрВасильович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 5 травня 2015 року у складі судді Безбородько В. А. та на ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 серпня 2016 року у складі суддів Мелінишин Г. П., Матківського Р. Й., Пнівчук О. В.
ВСТАНОВИВ :
У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 2 лютого 2016 року сторонами укладено договір фінансового лізингу № 002910 предметом якого був автомобіль KIA Rio NEW вартістю 340 000грн, на виконання умов вказаного договору позивач сплатив відповідачу авансовий платіж у розмірі 34 000 грн. Проте, предмет договору позивачу передано не було та повідомлено що автомобіля KIA Rio NEW в наявності немає, у зв'язку з чим запропоновано укласти новий договір лізингу на автомобіль вартістю 400 000 грн. Оскільки вказані ціна позивача не влаштовувала, він відмовився укладати новий договір та подав заяву про розірвання укладеного договору та повернення сплачених ним коштів.
Оскільки ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" кошти позивачу не повернуло, він, вважаючи вказаний договір фінансового лізингу таким, що містить несправедливі умови та істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків, що спричинило порушення прав споживача послуг і що суперечить статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", у зв'язку із порушенням норм про нотаріальне посвідчення спірного договору та що відповідач не мав ліцензії для здійснення фінансової послуги, просить визнати його недійсним та стягнути сплачені ним кошти.
Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 5 травня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено: визнано недійсним договір фінансового лізингу № 002910 від 2 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто"; стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" на користь ОСОБА_4 34 000 грн сплачених коштів та 551 грн 20 коп. судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу, зокрема, пункти 1.4, 9.4, 9.8, 10.13, 10.14 свідчать про несправедливість його умов відповідно до положень статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", а виконання зобов'язання забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача, у зв'язку з чим дійшов висновку про несправедливі умови договору фінансового лізингу відносно споживача послуг та наявність у зв'язку з цим підстав для визнання його недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України та Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) . Та обставина, що вказаний договір фінансового лізингу транспортного засобу не було нотаріально посвідчено та що відповідач не мав ліцензії для здійснення фінасновї послуги, якою є фінансовий лізинг, суд також вважав підставами для визнання договору недійсним.
Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківського суду від 5 серпня 2016 року рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 5 травня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального та порушень норм процесуального права.
28 серпня 2016 року представник відповідача - ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить: скасувати рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 5 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 серпня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4
Касаційна скарга мотивована тим, що оспорюваний договір укладено у відповідності до положень цивільного законодавства та спеціального законодавства, що регулює діяльність у сфері фінансового лізингу. Будучи вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору між товариством та позивачем сторонами укладено зазначений договір, який повністю відповідає положенням закону. Умови цього договору (з врахуванням додатків до нього) відповідають, в тому числі, нормам частини другої статті 6 Закону України "Про фінансовий лізинг". Підтвердженням отримання позивачем повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про положення цього договору є його особистий підпис кожної сторінки договору та його додатків. Відтак, сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору. Правочин сторонами укладено в письмовій формі, особисто підписано позивачем та уповноваженою особою відповідача. А отже, було дотримано усіх вимог, які ставляться діючим законодавством України, зокрема статей 202, 203 ЦК України, до чинності правочину.
Щодо вибору продавця предмету лізингу і зазначення його в умовах договору, то дійсно умовами договору не передбачено, у кого саме має бути здійснено придбання предмету лізингу. Однак, в договорі непрямого лізингу, яким є оскаржуваний договір, найменування продавця товару не є істотною умовою цього договору. Крім того, позивач під час укладання договору не заявляв про внесення вищевказаних відомостей до договору лізингу, а лізингодавець на момент укладення договору не може передбачити, в якого саме продавця буде придбано товар.
Відповідно необґрунтованим є твердження судів, що пункт 1.4 договору суперечить статті 808 ЦК України. Всі зобов'язання щодо належності якості, комплектності, справності може виконати та усунути лише продавець, найменування та місцезнаходження якого зазначені в гарантійному талоні (сервісній книжці).
При вирішенні спору суди також дійшли неправильного висновку, що договір лізингу містить окремі несправедливі умови, що є підставою для визнання договору недійсним. Однак, такий висновок не відповідає вимогам як частини другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", так і положенням спеціального закону "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) .
У зв'язку із наведеним суди першої та апеляційної інстанції також безпідставно вважалт істотним обмеженням прав лізингоодержувача щодо розірвання договору із одностороннім застосуванням штрафних санкцій. Право на розірвання договору лізингу, яке передбачено п.12.1. договору, узгоджується з нормами Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) та надає право позивачу вимагати розірвання цього договору або відмовитися від нього у встановлених законом та договором випадках.
Крім того, суди прийшли до помилкового висновку і про те, що договір фінансового лізингу підлягає нотаріальному посвідченню. При цьому судами не враховано, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 "Лізинг" глави 58 "Найм (оренда)" Цивільного кодексу України (435-15) та спеціальним законом, які не встановлюють вимог про обов'язкове нотаріальне посвідчення договорів оренди або лізингу. Не містить вимог про обов'язкове нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу і Закон України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) . Що стосується норми статті 799 ЦК України, на яку посилається суд першої інстанції, то така не регулює відносини фінансового лізингу та не є спеціальною нормою.
Крім того, також представник відповідача вказує, що висновки судів щодо відсутності у товариства відповідної ліцензії (дозволу) для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб. Відповідно до пункту 2.1 статті 2 Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, юридична особа має право надавати послуги з фінансового лізингу за наявності довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Нацкомфінпослуг. Саме така довідка видана відповідачу 11 червня 2015 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та її копія долучена до матеріалів справи.
16 вересня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі.
26 грудня 2016 року до суду надійшли заперечення ОСОБА_4 на касаційну скаргу ТОВ "ЛК "Ваш Авто", в яких просить залишити без змін оскаржувані судові рішення, а касаційну скаргу відхили. Вказує, що судами правильно встановлено фактичні обставини справи та оскаржувані судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2017 року справу за позовом ОСОБА_4 до ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів призначено до судового розгляду.
Статтею 338 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 частини першої Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
4 січня 2018 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень та задоволення касаційної скарги з наступних підстав.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено, що 2 лютого 2016 року між ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" та ОСОБА_4 укладено договір фінансового лізингу № 002910, відповідно до якого лізингодавець ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно - автомобіль KIA Rio NEW, вартістю 340 000 грн, а лізингоодержувач ОСОБА_4 зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору.
На виконання умов договору позивач сплатив відповідачу авансовий платіж у розмірі 34 000 грн (ас15), однак, ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" предмет лізингу позивачу надало та на його заяву про повернення коштів не відреагувала та повідомила про можливість розірвання договору лізингу у порядку, передбаченому пунктом 12.1 Договору.
Відносини, що виникають у зв'язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю продаж, Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) , Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .
Згідно із частиною другою статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Тобто, умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права і обґрунтовано дійшов висновку про те, що в укладеному договорі не конкретизований предмет лізингу (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, індивідуальна комплектація тощо) та його ціна, у договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом (пункт 12.1 договору), звужені обов'язки лізингодавця, які регламентовані Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) та нормами ЦК України (435-15) , повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.
Установлені обставини є підставами для висновку, що оспорюваний договір не відповідає вимогам частини 2 статті 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" та нормам ЦК України (435-15) про лізинг.
Судами правильно встановлено, що спірний договір містить несправедливі умови, і доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують з огляду на таке.
Вартість предмета лізингу на момент укладення договору становила 12 тис. 734 доларів 08 центів США з урахуванням ПДВ, що за обмінним курсом долара США до гривні на момент укладення цього договору складало 340 000 грн з ПДВ (пункт 8.2).
Гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, визначений на дату укладення договору, може змінюватися в разі зміни обмінного курсу долара США до гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу в продавця (пункт 8.3).
Усі планові платежі здійснюються лізингоодержувачем відповідно до умов, визначених у додатках 1, 3 до договору фінансового лізингу. Планові платежі зараховуються лізингодавцем згідно з обмінним курсом долара США до гривні на дату фактичного зарахування платежу на рахунок лізингодавця (пункт 8.5).
За змістом указаних пунктів договору розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.
Проаналізувавши зміст договору, суд установив, що за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 40 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченого адміністративного платежу (пунк, 12.1 договору).
Відповідно до частини другої статті 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.
Відповідно до пункту 10.4 договору в разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення договору сторони домовились та беруть на себе зобов'язання до купівлі транспортного засобу підписати додаток 3 до цього договору із установленням щомісячних платежів, які розраховуються із ціни транспортного засобу на момент купівлі.
Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком 3 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який до договору не додається.
При цьому згідно з пунктом 4.3 договору разом з підписаним актом приймання-передачі лізингодавець передає лізингоодержувачу графік сплати лізингових платежів (додаток 3 до договору), який сторони зобов'язані підписати до моменту підписання акта приймання-передачі.
Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.
Крім того, статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Тобто, адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Відповідач не обґрунтував співмірності розміру адміністративного платежу (10 % вартості предмета іпотеки) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні статті 16 даного Закону не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору.
До таких висновків дійшов Верховний Суд України у справах № 6-2766 цс 15 від 15 грудня 2015 року, № 6-330 цс 16 від 8 червня 2016 року та №6-1551 цс 16 від 19 жовтня 2016 року.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 вказаного Закону фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою. Чинним законодавством чітко передбачено, що послуги з фінансового лізингу можуть надаватися тільки юридичною особою, що має статус фінансової установи.
Частинами першої та другою статті 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
Згідно пунктом 3 частини першої статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" відповідно до спеціальних законів господарська діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню. Господарською діяльністю в розумінні вказаного Закону є будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.
Органом, що здійснює видачу ліцензій для здійснення фінансовими установами діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (пункт 4 частина перша статті 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"). Здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії (частина друга статті 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").
Встановлено, що інформація про ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" до Державного реєстру фінансових установ, що веде Нацкомфінпослуг, не вносилася. Товариство статусу фінансової установи не набувало та інші дозволи на надання фінансові послуг у Нацкомфінпослуг не отримувало. Разом з тим Товариство внесено до реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансової послуги, та отримало довідку серії ФЛ №551 від 11.06.2015 про взяття на облік юридичної особи з правом надання послуг з фінансового лізингу (ас 68).
За таких обставин висновки суду першої інстанції та апеляційної інстанції про відсутність у відповідача необхідного обсягу дієздатності не ґрунтується на встановлених обставинах, проте, не впливає на правильність прийнятих рішень.
Оскільки встановлено, що договір фінансового лізингу містить несправедливі умови та нотаріально не посвідчений - правильним є висновок суду першої та апеляційної інстанції про його недійсність.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень у передбаченому статтями 411, 412 ЦПК України порядку немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" залишити без задоволення.
Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 5 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 серпня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді Н. О. Антоненко
В.М. Коротун
В.П. Курило
В.І. Крат