розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 1 червня 2016 року у складі судді Круглюка В. Г. та на ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 16 липня 2016 року у складі суддів Яремка В. В., Владичана А. І., Галичанського А. Д.,

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Вижницького дошкільного навчального закладу №1 про визнання недійсними наказів про застосуванні заходів дисциплінарного стягнення, наказу про звільнення, запису у трудовій книжці, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначала, що вона не порушувала трудової дисципліни, не вчиняла аморальних проступків, посилалась на безпідставність і незаконність накладення на неї дисциплінарних стягнень та звільнення, просила визнати недійсними накази про застосування заходів дисциплінарного стягнення, накази про звільнення, запис у трудовій книжці про звільнення її з роботи, поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та у рахунок відшкодування моральної шкоди стягнути з відповідача 10000 гривень.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 28 квітня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 16 липня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання наказів про накладення дисциплінарних стягнень, звільнення з роботи на підставі пунктів 3,4 статті 40 пункту 3 статті 41 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення вказаних вимог. В решті позовних вимог рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 23 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду в частині вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 1 червня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -відмовлено.

Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 як вихователем - практичним психологом Вижницького ДНЗ було вчинено дії, які за своїм змістом визначаються як аморальні проступки. Зокрема, це нецензурні висловлювання ОСОБА_4 в присутності малолітніх вихованців та їх батьків, некоректна, непрофесійна поведінка по відношенню до малолітнього, що знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та підтверджуються висновками Вижницького РВУ МВС по результатах звернень батьків.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 27 липня 2016 року рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 1 червня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального та порушень норм процесуального права.

15 серпня 2016 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 1 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 27 липня 2016 року і ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно ухвалив рішення на підставі пояснень свідків, які дали загальну оцінку поведінки позивача за відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, що мають значення для вирішення спору, а апеляційний суд не взяв до уваги докази позивача, які підтверджують, що пояснення свідків у даній справі не відповідають дійсності, та не сприяв їй у здобутті інших доказів.

27 вересня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі.

28 листопада 2016 року до суду надійшли заперечення завідувача дошкільного навчального закладу №1 на касаційну скаргу ОСОБА_4, який просить залишити без змін оскаржувані судові рішення, а касаційну скаргу без задоволення, оскільки судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2017 року справу за позовом ОСОБА_4 До Вижницького дошкільного навчального закладу №1 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, призначено до судового розгляду.

Статтею 338 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

22 грудня 2017 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень та задоволення касаційної скарги з наступних підстав.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що ОСОБА_4 2 вересня 1985 року була прийнята на роботу у Вижницький дошкільний навчальний заклад на посаду вихователя на 0,5 ставки та з 1 лютого 2006 року її було призначено на посаду практичного психолога на 0,5 ставки.

19 березня 2015 року позивача було звільнено з роботи за вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням роботи (пункт 3 частина перша статті 41 КЗпП України).

Підставою для звільнення ОСОБА_4 з посади стало те, що 3 грудня 2014 року під час проведення зборів батьків І молодшої Б групи, на яких були присутні начальник відділу освіти Вижницької РДА Андрич М. Г., методист відділу освіти з дошкільного виховання ОСОБА_6, голова батьківського комітету ДНЗ №1 ОСОБА_7, вихователь - практичний психолог ОСОБА_4 вела себе неадекватно, зверхньо, кричала, висловлювалась нецензурною лексикою на адресу присутніх на зборах. 4 грудня 2014 року об 11:00 год. ОСОБА_4 без усякої на те підстави в кабінет завідувача ДНЗ №1 грубо заштовхала вихованця І молодшої Б групи ОСОБА_8 віком 2 роки 8 місяців, демонстративно кинула на підлогу верхній одяг і взуття дитини і заявила, що ця дитина в її групі не буде; дитина була заплакана, перелякана, розгублена.

Необхідність одержання попередньої згоди виборчого органу первинної профспілкової організації у разі звільнення працівника за пунктом 3 статті 41 КЗпП України передбачена статтею 43 КЗпПУкраїни. На засіданні профкому ДНЗ №1 за №26 від 18 березня 2015 року було надано згоду на звільнення з роботи вихователя - практичного психолога ОСОБА_4, яка виконує виховні функції та вчинила аморальні проступки, несумісні з продовженням даної роботи, за пунктом 3 статті 41 КЗпП України.

Вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням роботи, є додатковою підставою розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Така підвищена відповідальність працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливому правовому стані та виконують специфічні функції, не властиві іншим категоріям працівників; їхні дії чи бездіяльність можуть призвести до порушення конституційних прав та свобод громадян, завдати значної шкоди суспільним відносинам та авторитету держави.

До суб'єктів, які можуть бути звільнені за вказаною підставою, належать учасники навчально-виховного процесу, зазначені у статті 50 Закону України "Про освіту", а саме: керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти.

Отже, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов'язків, так і не пов'язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Зокрема, аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб. Так, аморальним проступком слід вважати появу в громадських місцях у нетверезому стані, нецензурну лайку, бійку, поведінку, що принижує людську гідність тощо.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про дошкільну освіту" права та обов'язки педагогічних працівників у сфері дошкільної освіти визначаються Законом України "Про освіту" (2145-19) .

Згідно із частиною першою статті 54 Закону України "Про освіту" педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов'язки.

За змістом статті 56 Закону України "Про освіту" педагогічні працівники зобов'язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру; настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі (правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей); виховувати у дітей повагу до батьків, жінки, старших за віком.

Аналіз вищезазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію, - вчитель, педагог, вихователь - зобов'язані бути людьми високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, їх батьками, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 статті 41 КЗпП України.

З підстав учинення аморального проступку, несумісного з продовженням роботи, можуть бути звільненні лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, зокрема, вихователі, вчителі, практичні психологи. Таке звільнення допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов'язків, так і не пов'язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті). Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

До таких висновків дійшов Верховний Суд України у своїх постановах № 6-248 цс 14 від 11 лютого 2015 року та № 6-3135 цс 16 від 22 березня 2017 року.

Оскільки судами встановлено вчинення ОСОБА_4 аморальних проступків 3 грудня 2014 року та 4 грудня 2014 року і ці обставини підтверджені належними і допустимими доказами (звернення трудового колективу Вижницького ДНЗ №1, адресованого голові Вижницької РДА, міському голові, голові Вижницького райкому профспілки працівників освіти і науки; висновок Вижницької РВ УМВС по результатах звернень ОСОБА_9 та ОСОБА_10; характеристика практичного психолога Вижницького ДНЗ №1 ОСОБА_4 від 10 грудня 2014 року, з якої вбачається, що педагогічні та особисті якості ОСОБА_4 не відповідають посаді практичного психолога (том 2 ас125); відомості про подальшу поведінку ОСОБА_4 (том 2 ас 126-127, 142), - правильними є висновки судів, що позивач своїми діями фактично скомпрометувала себе перед батьками вихованців, колегами по роботі та втратила тим самим авторитет, її вчинки є несумісними з виховною функцією вихователя - практичного психолога, що унеможливлює продовження нею роботи за займаною посадою.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував надані позивачем докази (характеристику ОСОБА_4 та відгуки інших батьків про неї, які суперечать установленим судами обставинами), не заслуговують на увагу, оскільки надана позивачем характеристика датована 2011 роком (том 2 ас 207) - раніше ніж мали місце обставини - предмет позову у даній справі, а інші документи (відгуки батьків та інших працівників дошкільного навчального закладу) не містять дат їх складання, а тому не можуть бути належними і допустимими доказами у даній справі.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд не сприяв позивачу у витребуванні доказів, є безпідставними, оскільки зазначені ОСОБА_4 докази не мають значення для вирішення спору і не стосуються обставин у даній справі.

За таких обставин відсутні підстави для висновку про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або з порушенням норм процесуального права.