розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2016 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Білич І. М., Болотова Є. В.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2015 року Київський національний лінгвістичний університет Міністерства освіти і науки України (далі - КНЛУ МОН України) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування витрат, пов'язаних із навчанням.

Позовна заява мотивована тим, що наказом ректора КНЛУ МОН України

від 3 жовтня 2011 року № 109-а ОСОБА_5 з 10 жовтня 2011 року зарахована на три роки до аспірантури за державним контрактом з відривом від виробництва.

10 жовтня 2011 року між КНЛУ МОН України та ОСОБА_5 укладено угоду про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення № 169, за умовами якого університет зобов'язався здійснити підготовку аспіранта, виплачувати стипендію, яка фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Пунктами 3.7, 3.8 зазначеної угоди передбачений обов'язок аспіранта після закінчення навчання в аспірантурі відпрацювати не менше трьох років в університеті за контрактом на запропонованій адміністрацією посаді, враховуючи отриману кваліфікацію, а у разі відмови - відшкодувати витрати, пов'язані із навчанням в установленому законом порядку.

Згідно із наказом ректора КНЛУ МОН України від 3 жовтня 2014 року № 96-а ОСОБА_5 відрахована зі складу аспірантів 9 жовтня 2014 року у зв'язку із закінченням терміну навчання аспіранта та виконанням індивідуального плану роботи над дисертацією, проте остання відмовилась від зобов'язань в частині працевлаштування згідно з угодою.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_5 в дохід державного бюджету 80 080 грн 87 коп. стипендії за період навчання в аспірантурі з 10 жовтня 2011 року по 9 жовтня 2014 року.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 4 березня 2016 року у складі судді Усатової І. А. у задоволенні позову КНЛУ МОН України відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що КНЛУ МОН України не доведено порушення ОСОБА_5 пункту 3.7 угоди про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення від 10 жовтня 2011 року № 169, оскільки не було підтверджено будь-яке пропонування роботи за фахом, яке б ґрунтувалось на вимогах чинного законодавства. Не надано належних доказів на підтвердження існування будь-яких вакансій ні на час закінчення аспірантури відповідачем, ні на час направлення листа КНЛУ МОН України від 23 жовтня 2014 року про необхідність приступити до роботи.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2016 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 4 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь КНЛУ МОН України з подальшим перерахуванням коштів в дохід державного бюджету розмір отриманої стипендії за період навчання в аспірантурі з 10 жовтня

2011 року по 9 жовтня 2014 року в сумі 80 080 грн 87 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що укладена між сторонами угода про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення від 10 жовтня

2011 року № 169 не суперечить чинному законодавству та повинна виконуватись сторонами.За змістом пункту 3.7 укладеної між сторонами угоди, відпрацювати в університеті певний період є зобов'язанням ОСОБА_5, відтак доведення неможливості виконання вказаного зобов'язання покладається на відповідача відповідно до вимог статей 10, 11 ЦПК України (у редакції, що була чинною на час вчинення процесуальної дії). Проте, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на обґрунтування причин невиконання зазначеного пункту. Судом установлено, що 23 жовтня 2014 року ОСОБА_5 направлено лист за підписом начальника відділу кадрів КНЛУ МОН України щодо термінової явки до відділу кадрів з питання виконання вимог пункту 3.7 угоди та зазначено про необхідність приступити до роботи після відрахування з аспірантури. Однак, відповідач ніяк не відреагувала на виконання свого зобов'язання.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що КНЛУ МОН України взяв на себе зобов'язання (пункт 3.7 угоди) належним чином запропонувати відповідачу вакантну посаду, унаслідок чого остання мала б можливість виконати своє зобов'язання, однак вказаного університетом зроблено не було, тому апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме - статті 538, 610 ЦК України, та невірно встановлено фактичні обставини справа.

У вересні 2016 року КНЛУ МОН України подав заперечення на касаційну скаргу, вказуючи на те, що, укладаючи 10 жовтня 2011 року угоду № 169, ОСОБА_5 була ознайомлена з вимогами про відшкодування університету витрат, пов'язаних із навчанням, у разі неналежного виконання зобов'язань за договором та прийняла їх, про що свідчить особистий підпис відповідача на укладеній угоді. Виплата відповідачу стипендії за рахунок коштів державного бюджету не виключає право позивача на відшкодування цих витрат, оскільки з вини відповідача не досягнута мета діяльності університету, яка в даному випадку полягала в забезпеченні закладу освіти фахівцем певного освітньо-кваліфікаційного рівня та порушені інтереси держави, що фінансує університет.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справу за позовом КНЛУ МОН України до ОСОБА_5 про відшкодування витрат, пов'язаних із навчанням, передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із пунктом 3.7 угоди ОСОБА_5 зобов'язалася відпрацювати після закінчення навчання в аспірантурі не менше трьох років в університеті за контрактом на запропонованій адміністрацією посаді, враховуючи отриману кваліфікацію.

Відповідно до пункту 3.8 угоди ОСОБА_5 зобов'язується в разі відмови після закінчення аспірантури приступити до запропонованої роботи за фахом без поважних причин, а також відрахування з аспірантури відповідно до пункту 2.6 угоди та за власним бажанням, відшкодувати університету витрати, пов'язані з навчанням в установленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першої статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, встановлених частиною першою статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову КНЛУ МОН України, дійшов правильного висновку про те, що укладена між сторонами угода про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення не суперечить чинному законодавству та повинна виконуватись сторонами. При цьому правильно зазначив про те, що виконання пункту 3.7 угоди є зобов'язанням відповідача. ОСОБА_5 не надано належних та допустимих доказів на обґрунтування причин невиконання нею зазначеного пункту, тому апеляційний суд відповідно до пункту 3.8 угоди обґрунтовано стягнув з відповідача отриману нею стипендію за період навчання в аспірантурі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.