розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_7, подану представником - ОСОБА_8, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 8 вересня 2016 року у складі судді Прохорова П. А. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Фальчука В. П., Комлевої О. С.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_9, про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_10, яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1, та відповідно до складеного нею заповіту квартира повинна була перейти у власність ОСОБА_4 13 вересня 2011 року позивач звернулась до нотаріуса з відповідною заявою та прийняла у спадщину належне спадкодавцеві майно, однак свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вказану квартиру їй видано не було, оскільки на той час у суді першої інстанції на розгляді знаходилась цивільна справа за позовом ОСОБА_11 про визнання укладеним між ним та ОСОБА_10 договору довічного утримання, за яким ОСОБА_10 передала у власність ОСОБА_11 спірну квартиру, в межах розгляду якої судом було вжито заходи забезпечення позову шляхом тимчасової заборони на видачу відповідного свідоцтва.

За наслідком розгляду вказаної справи Київський районний суд м. Одеси

5 травня 2014 року ухвалив рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_11, яке було оскаржено ОСОБА_4 та скасовано рішенням апеляційного суду Одеської області від 13 листопада 2014 року.

Разом з тим, незважаючи на подану апеляційну скаргу на вказане рішення районного суду, ОСОБА_11 було отримано копію такого рішення з відміткою про набрання ним законної сили, на підставі якого ним було оформлено право власності на квартиру АДРЕСА_1 та відчужено її на користь ОСОБА_9 за договором дарування, а в подальшому, останнім було передано вказану квартиру на користь ОСОБА_7за договором купівлі-продажу.

Однак, позивач зазначала про те, що попри відсутність належного оформлення її права власності на спірну квартиру (неотримання нею свідоцтва про право на спадщину за заповітом), вона є власником такого спадкового майна з дня відкриття спадщини, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_1, та внаслідок ухвалення Київським районним судом м. Одеси рішення від 5 травня 2014 року, що було скасовано рішенням апеляційного суду Одеської області від 13 листопада

2014 року, вказана квартира вибула з її володіння поза її волею та на теперішній час знаходиться у власності відповідача.

Ураховуючи викладене, позивач просила суд витребувати вказану квартиру із чужого незаконного володіння.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 8 вересня 2016 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 31 січня 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Витребувано від ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_7, подану представником - ОСОБА_8, відхилено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 8 вересня 2016 року залишено без змін.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що

ОСОБА_4 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_10 на квартиру АДРЕСА_1, при цьому свідоцтво про право власності на спадкове майно не отримала.

На підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 5 травня 2014 року ОСОБА_11 було оформлену право власності на спірну квартиру та відчужено її на користь ОСОБА_9 за договором дарування від 11 червня 2014 року, а у подальшому, останнім, 18 червня 2014 року було продано вказану квартиру ОСОБА_7 Рішенням апеляційного суду Одеської області

від 13 листопада 2014 року рішення районного суду було скасовано, тому вказане майно вибуло з володіння позивача поза її волею та обраний спосіб захисту порушеного права шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння є належним та таким, що забезпечує реальний захист її прав як власника майна.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_7 в особі представника - ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові ОСОБА_4

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, ухвалюючи судові рішення у справі, дійшли помилкового висновку про те, що на момент реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_11 та подальшими власниками рішення Київського районного суду м. Одеси від 5 травня 2014 року не набрало законної сили, оскільки договори дарування та купівлі-продажу були укладені після спливу встановленого законом строку на апеляційне оскарження зазначеного судового рішення, а саме - 1 червня 2014 року, тоді як рішення суду було отримано позивачем 22 травня 2014 року та скасовано рішенням апеляційного суду Одеської області 13 листопада 2014 року. Крім того, заявник посилався на те, що ОСОБА_4 не було оформлено право власності на спірну квартиру відповідно до діючого законодавства, а тому вона не була власником зазначеної квартири та не мала права вимагати від відповідача повернення майна, яке їй не належало.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_9, про витребування майна із чужого незаконного володіння передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з положеннями статей 330, 334 ЦК України право власності на нерухоме майно, відчужене особою, яка не мала на це права, виникає у добросовісного набувача з моменту реєстрації права на таке майно, якщо відповідно до

статті 388 цього Кодексу воно не може бути витребувано у нього.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з пунктом 3 частини першої статтею 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), при цьому до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно з статтею 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до положень статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша); незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята).

Згідно статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позов, дійшли правильного висновку про те, що спірна квартира вибула з власності ОСОБА_4 поза її волею на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 5 травня

2014 року, яке рішенням апеляційного суду Одеської області від 13 листопада 2014 року було скасовано, тому ОСОБА_11 не мав права її відчужувати на користь інших осіб.

Отже, зі скасуванням рішення суду втрачаються ті правові наслідки, які з нього випливають.

Висновки судів відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та

від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутніпідстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.