розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Богунського районного суду м. Житомира у складі судді Семенцової Л. М. від 09 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області у складі суддів: Талько О. Б., Трояновської Г. С., Шевчук А. М. від 27 жовтня 2016 року

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6 про вселення.

Позовна заява мотивована тим, що позивач зареєстрована і до 25 серпня 2015 року фактично проживала у АДРЕСА_1, яка належить відповідачу на праві власності. ОСОБА_5, погрожуючи фізичною розправою, з серпня 2015 року заборонив їй проживати у вказаній квартирі.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_4 просила суд вселити її у квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 27 жовтня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Вселено ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_1.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач ОСОБА_4, в силу положень статті 156 ЖК України, має право користуватись вказаним жилим приміщенням нарівні з колишнім чоловіком.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 27 жовтня 2016 року та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

17 січня 2018 року вказана справа разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилами частини першої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, що проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно до приписів частин першої та четвертої статті 156 ЖК члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку ( квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Тобто припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з висновками якого і погодився апеляційний суд, дійшов до обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач має право користуватись цією квартирою нарівні з ним, а та обставина, що відповідач замінив замок від вхідних дверей спірного жилого приміщення, свідчить про наявність перешкод у користуванні позивачем квартирою що, в свою чергу, стало підставою для задоволення позовних вимог.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що судами, у порушення норм процесуального права, не було залучено до участі у справі в якості відповідача третю особу ОСОБА_6, яка є співвласником спірної квартири, не є підставою для скасування судових рішень, оскільки третя особа ОСОБА_6 не скористалась своїми правами, передбаченими статтею 35 ЦПК України, у редакції чинній на час розгляду справи, а незалучення останньої до участі у справі в якості відповідача не вплинуло на правильність висновків судів попередніх інстанцій.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 27 жовтня 2016 року залишити без змін.