розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" на рішення апеляційного суду Херсонської області у складі суддів: Стародубця М. П., Воронцової Л. П., Іванової І. П. від 6 липня 2016 року,

У лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" (далі - ТОВ "Укравтозапчастина", товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору поставки недійсним.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 27 листопада 2015 року між ТОВ "Укравтозапчастина", в особі директора Херсонської філії ТОВ "Укравтозапчастина" Полякова В. О., що діяв на підставі довіреності від 4 листопада 2014 року № 7260, та ОСОБА_4 було укладено договір поставки № 64. Укладаючи оспорюваний договір, директор Херсонської філії ТОВ "Укравтозапчастина" Поляков В. О., перевищив повноваження, надані йому зазначеною довіреністю, а саме: договір поставки укладений на суму 660 тис. грн, у той час як довіреність передбачала, що сума договору не може перевищувати 500 тис. грн. Крім того, договір містить строк поставки 24 календарних дня, проте довіреністю визначено, що така умова повинна обмежуватись не менш ніж 30 днями; умовами договору передбачено штраф за несвоєчасну поставку у розмірі 20 % від суми товару, тоді як відповідно до довіреності директор мав право укладати договір з умовою 1% штрафу.

Факт укладання оспорюваного договору товариство виявило внаслідок проведеної ревізії діяльності Херсонської філії, за результатами проведення якої наказом від 27 січня 2016 року № НК 14/16 директору філії оголошено догану, що свідчить про відсутність схвалення правочину товариством.

За таких обставин, позивач просив визнати оспорюваний договір недійсним з підстав визначених ст. 215 ЦК України.

Рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 21 квітня 2016 року позов ТОВ "Укравтозапчастина" задоволено. Визнано недійсним договір поставки трактору (тракторів) на умовах попередньої оплати № 64, укладений 27 листопада 2015 року між ТОВ "Укравтозапчастина", в особі директора Херсонської філії ТОВ "Укравтозапчастина" Полякова В. О. та ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладенні оспорюваного договору поставки мало місце перевищення повноважень директором Херсонської філії ТОВ "Укравтозапчастина" Поляковим В. О., які в подальшому не були схвалені ТОВ "Укравтозапчастина", а належних та допустимих доказів на спростування позиції товариства, відповідачем суду не надано. Крім того, оскільки предметом спірного правочину є єдиний товар - трактор, тобто самостійне існування договору в частині наданих повноважень директору, а саме в розмірі 500 тис. грн неможливе, тому зазначене виключає можливість визнання договору дійсним в межах повноважень наданих директору філії.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 6 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Укравтозапчастина" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що при укладенні оспорюваного договору, Поляковим В. О., як директором товариства, дійсно було перевищено повноваження, визначені довіреністю, проте обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа, однак таких обставин позивачем доведено не було.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року, ТОВ "Укравтозапчастина" просило рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом при ухваленні рішення неправильно застосовано положення частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), оскільки вважає, що відповідач знала чи за всіма обставинами не могла не знати про обмеження повноважень представника юридичної особи. Крім того, апеляційним судом неправильно застосовано положення статті 241 ЦК України та постанови Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (z0040-05) , зареєстрованої Міністерством юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320 (z0040-05) "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні".

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 листопада 2015 року між ТОВ "Укравтозапчастина", в особі директора Херсонської філії ТОВ "Укравтозапчастина" Поляковим В. О., та ОСОБА_4 було укладено договір поставки №64 на умовах попередньої оплати. Відповідно умов цього правочину постачальник зобов'язався передати у власність покупця трактор у кількості, комплектації, асортименті та за ціною, які вказуються в Специфікації, у вигляді додатку до договору, згідно з якою предметом договору є трактор Беларус -1025,2. Сума договору визначена у розмірі 660 000, 00 грн.

Директор Херсонської філії ТОВ "Укравтозапчастина" діяв на підставі довіреності від 4 листопада 2014 року № 7260, відповідно до змісту якої останній мав право представляти інтереси товариства з приводу підготовки, підписання та виконання договорів поставки за наступних умов: повної попередньої оплати; суми договору не більше 500 тис. грн по кожному договору; строком поставки товару по кожному договору не менше ніж 30 календарних днів з моменту отримання повної попередньої оплати; сума штрафних санкцій за непоставку (несвоєчасну поставку) товару не повинна перевищувати 1 % від вартості непоставленого (несвоєчасно поставленого) товару; штрафу за необґрунтовану відмову прийняття замовленого товару в розмірі не менше 20 % від вартості неприйнятого товару.

Відповідно до графіку планової поставки тракторів МТЗ-Беларусь та МТЗ-Україна на філії ТОВ "Укравтозапчастина" на ІІ півріччя 2015 року, затвердженого комерційним директором ТОВ "Укравтозапчастина", на листопад-грудень до Херсонської області заплановано поставку одного трактору Беларус-1025.2.

Згідно з додатком № 2 до договору, а саме акту приймання-передавання, Херсонською філією ТОВ "Укравтозапчастина" передано, а відповідачем прийнято товар - трактор Беларус-1025.2 за договором поставки від 27 листопада 2015 року № 64.

На виконання умов цього договору відповідачем було сплачено Херсонській філії ТОВ "Укравтозапчастина" обумовлену ціну товару в розмірі 660 тис. грн, що підтверджено касовим ордером від 27 листопада 2015 року.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України). За системним аналізом норм ЦК України (435-15) (статті 99, 145, 147), ГК України (436-15) (стаття 89), Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) (статті 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 (v001p710-10) у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому, частиною четвертою статті 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин - бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12 ЦК України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема чи виконала третя особа свої обов'язки за договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.

Такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16 та врахований при ухваленні рішення апеляційним судом.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд зауважив, що відповідно даних, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на день укладення оспорюваного договору директором Херсонської філії ТОВ "Укравтозапчастина" був Поляков В. О., обмеження повноважень якого не зазначено. Судом встановлено, що директор філії запевнив покупця (відповідача), у тому, що він діє в межах наданих йому повноважень. Реальних підстав, які б могли викликати сумнів щодо повноважень у директора філії не було, та такі не встановлені в судовому засіданні. Ненадання покупцеві довіреності у даному випадку є проявом недобросовісності саме директора філії, оскільки останній, знаючи про обмеження, встановлені у ній, запевнив, що діє в межах делегованих йому повноважень. Саме по собі зазначення у договорі того, що директор філії діє на підставі довіреності не може свідчити про обізнаність третьої особи про обмеження повноважень.

Крім того, позивачем не доведено належним чином факт недобросовісної або нерозумної поведінки відповідача.

Разом з цим, апеляційним судом також було надано належну оцінку доводам позивача щодо неотримання суми 660 тис. грн ТОВ "Укрзапчастина" шляхом її зарахування з поточного рахунку на поточний рахунок, та отримання коштів від філії частинами, та правильно зауважено, що зазначене не має значення для вирішення спору, оскільки обіг грошових коштів у товаристві є його внутрішньою бухгалтерською діяльністю. Також передача предмета договору була здійснена через місяць після сплати його вартості.

Наведені у касаційній скарзі позивача доводи щодо неправильного застосування апеляційним судом положень постанови Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (z0040-05) , зареєстрованої Міністерством юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320 (z0040-05) "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні"є безпідставними, адже при ухваленні судового рішення апеляційний суд на вказані положення не посилався і вони не були предметом правового застосування.