Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області у складі судді Боб'яка Б. В. від 08 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області у складі колегії суддів Федорової Н. О., Баса О. Г., Матковської Л. О. від 30 червня 2016 року,

09 грудня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про визнання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла їхня з відповідачем мати - ОСОБА_8, після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,3348 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована на території Кустовецької сільської ради у Полонському районі Хмельницької області. Він та його брат ОСОБА_5 є спадкоємцями першої черги.

У встановлений частиною першою статті 1270 ЦК України шестимісячний строк із дня відкриття спадщини ОСОБА_4 звернувся до державного нотаріуса Полонської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак отримав усну відмову через відсутність державного акта на право власності на земельну ділянку. Крім того, зазначає, що звертався з усною заявою про виготовлення дубліката зазначеного акта, до відділу Дерземагентства у Полонському районі, але також отримав відмову.

Його мати - ОСОБА_8 була зареєстрована і проживала до своєї смерті (04 липня 2013 року) в будинку, що на праві приватної власності належить позивачу, за адресою: АДРЕСА_2, а він на час відкриття спадщини проживав і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. Оскільки спадкодавець ОСОБА_8 з

17 листопада 2003 року і до смерті (04 липня 2013 року) проживала в будинку, що на праві приватної власності належить позивачу, керуючись частиною третьою статті 1268 ЦК України, вважав себе таким, що прийняв спадщину.

У березні 2015 року позивач дізнався, що власником вищевказаної земельної ділянки є ОСОБА_5, яку передано в оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Енселко Агро" згідно з договором оренди від 02 березня 2015 року.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просив визначити додатковий тримісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом.

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 08 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а після смерті матері - ОСОБА_8 без поважних причин пропустив строк звернення про прийняття спадщини. Юридична необізнаність позивача про порядок прийняття спадщини не може вважатися поважною причиною пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини, передбаченого частиною першою статті 1270 ЦК України. Інших доказів, що підтверджують поважність причин пропуску строку звернення до нотаріуса, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для позивача на вчинення дій із прийняття спадщини, ОСОБА_4 суду не надав.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 30 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.

Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 08 квітня 2016 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний суд Хмельницької області виходив із відсутності поважних причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини. Тому відсутні підстави для надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, передбачені частиною першою статті 1270 ЦК України.

18 липня 2016 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 08 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 30 червня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції у порушення частини третьої статті 1268 ЦК України не взято до уваги, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з довідкою від 07 липня 2016 року № 153 Кустовецької сільської ради Полонського району Хмельницької області спадкодавець ОСОБА_8 з

17 листопада 2003 року і до смерті (04 липня 2013 року) проживала в будинку, що на праві приватної власності належить позивачу, а тому, керуючись частиною третьою статті 1268 ЦК України, вважав себе таким, що прийняв спадщину.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядається спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

16 січня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через юридичну необізнаність, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року (справа № 6-85цс12).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені (стаття 89 ЦПК України), обґрунтовано виходив із того, що позивачем не доведено поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8, оскільки наведені ним обставини не пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. При цьому, позивачем не доведено також наявність причин, з яких він не мав можливості направити нотаріусу заяву про прийняття спадщини поштою.

Доводи касаційної скарги про те, що суд не взяв до уваги положення статті 1268 ЦК України, необґрунтовані і не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки суду не надано належних та достовірних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Юридична необізнаність позивача про необхідність подати заяву про прийняття спадщини у строк, передбачений статтею 1270 ЦК України, не є підставою для задоволення позову.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.