Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Державна казначейська служба України,

Прокуратура Черкаської області,

Головне управління національної поліції в Черкаській області,

Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 26 травня 2016 року у складі суддів: Храпка В. Д., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), прокуратури Черкаської області, Головного управління національної поліції у Черкаській області (далі - ГУНП у Черкаській області), Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області (далі - ГУ ДКСУ у Черкаській області) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства і прокуратури.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 було незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності і 6 років 1 місяць 12 днів він перебував під слідством та судом, з них 16 діб під вартою. 18 липня 2005 року відносно ОСОБА_4 порушено кримінальну справу № 1710500054 за частиною другою статті 368 КК України та затримано в порядку статті 115 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України (4651-17) ). 20 липня 2005 року його притягнуто як обвинуваченого за частиною другою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ). 21 липня 2005 року позивачу обрано міру запобіжного заходу (тримання під вартою). 29 липня 2005 року ухвалою апеляційного суду Черкаської області ОСОБА_4 звільнено з-під варти. 1 серпня 2005 року йому обрано запобіжний захід (підписка про невиїзд). 11 серпня 2005 року порушено кримінальну справу № 171050061 за ознаками злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 191 КК України, яка об'єднана в одне кримінальне провадження з кримінальною справою № 1710500054. 26 серпня 2005 року ОСОБА_4 затримано з підстави - вчинення особливо тяжкого злочину. 29 серпня 2005 року йому було обрано міру запобіжного заходу (тримання під вартою строком на 2 місяці). 30 серпня 2005 року звільнено з-під варти та обрано запобіжний захід (підписка про невиїзд). 31 серпня 2005 року кримінальна справа щодо ОСОБА_4 в частині обвинувачення за частиною другою статті 368 та частиною другою статті 364 КК України закрита на підставі пункту 2 статті 6 КПК України. У подальшому слідчим прокуратури Маньківського району Черкаської області ОСОБА_4 пред'явлено обвинувачення за частиною п'ятою статті 191 КК України, а 16 березня 2006 року кримінальна справа разом з обвинувальним висновком направлена до Тальнівського районного суду Черкаської області для розгляду по суті. 28 вересня 2007 року прокурором Маньківського району Черкаської області затверджено обвинувальний висновок і кримінальна справа про обвинувачення ОСОБА_4 за частиною п'ятою статті 191 КК України направлена до Тальнівського районного суду Черкаської області для розгляду по суті. У період з 26 жовтня 2007 року по 27 грудня 2007 року справа була повернута прокурору для дооформлення та зупинена на підставі пункту 2 статті 206 КПК України. 12 травня 2008 року кримінальна справа відносно ОСОБА_4 прийнята до провадження слідчим відділом Маньківського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаської області (далі - СВ Маньківського РВ УМВС України в Черкаській області) і 14 травня 2008 року знову зупинена на підставі пункту 2 статті 206 КПК України. 15 вересня 2008 року слідство у справі поновлено і в цей же день відносно ОСОБА_4 порушено кримінальну справу за статтею 356 КК України, яка об'єднана з кримінальною справою за обвинуваченням його за частиною п'ятою статті 191 КК України. 16 вересня 2008 року позивачу пред'явлено обвинувачення за статтею 356 КК України. 19 вересня 2008 року прокурором Маньківського району Черкаської області затверджено обвинувальний висновок і справа за обвинуваченням ОСОБА_4 на підставі статті 356 КК України направлена до Тальнівського районного суду Черкаської області в порядку статті 232 КПК України. 25 лютого 2009 року справа повернута до прокуратури для проведення розслідування та цього ж дня була зупинена на підставі пункту 3 статті 206 КПК України. 30 серпня 2011 року досудове слідство відновлено і цього ж дня кримінальну справу закрито на підставі пункту 2 статті 6 і частини другої статті 213 КПК України. Постановою слідчого СВ Маньківського РВ УМВС України в Черкаській області від 30 серпня 2011 року кримінальна справа № 1710500054 за статтею 356 КК України відносно ОСОБА_4 закрита на підставі пункту 2 статті 6 та частини другої статті 213 КПК України, однак всупереч вимогам КПК України (4651-17) повідомлення та постанова про закриття кримінальної справи відносно позивача ОСОБА_4 не направлялись.

Також позивач зазначив, що неодноразово звертався до прокуратури із запитами щодо результатів розслідування кримінальної справи, проте відповіді не отримував. Після укладення угоди з адвокатом про надання правової допомоги, позивачу стало відомо, що кримінальна справа № 1710500054 за статтею 356 КК України відносно нього закрита 30 серпня 2011 року на підставі пункту 2 статті 6 та частини другої статті 213 КПК України.

Посилаючись на те, що своїми діями та незаконними рішеннями працівники органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали йому моральну шкоду, ОСОБА_4 просив відшкодувати за рахунок коштів державного бюджету України завдану йому моральну шкоду в сумі

2 500 000 грн., а також 5 000 грн у рахунок відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги.

Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 5 квітня

2016 року продовжено ОСОБА_4 строк позовної давності. Позов

ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ДКСУ за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 930 150 грн та 5 000 грн на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачу завдана моральна шкода тривалим утриманням під вартою та перебуванням під слідством, у зв'язку з чим підлягає відшкодуванню. Відповідно до висновку судово-психологічної експертизи від 25 лютого 2016 року можливий розмір компенсації за завдання страждання ОСОБА_5 становить 675 мінімальних заробітних плат, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент ухвалення рішення суду. Оскільки Законом України "Про державний бюджет України на 2016 рік" (928-19) з 1 січня 2016 року встановлено мінімальну заробітну плату в розмірі 1 378 грн, тому розмір моральної шкоди, яку слід стягнути на користь позивача становить 930 150 грн.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 26 травня 2016 року рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 5 квітня 2016 року змінено в частині визначення розміру компенсації моральної шкоди, зменшено її розмір з 930 150 грн до 120 000 грн, і судових витрат з 5 000 грн до 250 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами справедливості, добросовісності та розумності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про максимальний розмір компенсації моральної шкоди, визначеної висновком судово-психологічної експертизи від 25 лютого 2016 року.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачу заподіяна моральна шкода, розмір компенсації якої визначено у розрахунку відповідно до висновку судово-психологічної експертизи від 25 лютого 2016 року з урахуванням психологічних коефіцієнтів і становить 675 мінімальних заробітних плат. Розмір моральної шкоди, визначений рішенням суду першої інстанції, є обґрунтованим, зважаючи на характер моральних страждань.

У серпні 2016 року прокуратура Черкаської області подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для його скасування відсутні.

10 січня 2018 року вказану цивільну справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР (далі - Закон № 266/94-ВР (266/94-ВР) ), у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України у справі № 6-2203цс15 від 2 грудня 2015 року.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, внаслідок чого позивач знаходився під слідством та судом 6 років 1 місяць 12 днів, з яких 16 діб - під вартою, останньому завдано моральну шкоду, розмір якої визначено відповідно до статей 1, 3 Закону № 266/94-ВР з урахуванням роз'яснень, викладених у пункті 9 Постанови Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) (з наступними змінами та доповненнями).

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру компенсації моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік" від 25 грудня 2015 року № 928-VIII з 1 травня 2016 року установлено мінімальну заробітну плату на рівні 1 450 грн.

Таким чином, визначений апеляційним судом розмір відшкодування моральної шкоди відповідає вимогам статті 13 Закону № 266/94-ВР.

При цьому апеляцій суд виходив з того, що наведені у висновку судово-психологічної експертизи від 25 лютого 2016 року № 1213/15-23 розрахунки грошової компенсації за спричинену моральну шкоду, завдану позивачу, є лише науково-практичною рекомендацією для визначення характеру та ступеня моральних страждань з урахуванням індивідуально-особистих властивостей підекспертного і суб'єктивних наслідків зазначеної ситуації. Таким чином, висновки носять рекомендаційний характер, тому при вирішенні питання про визначення розміру компенсації моральної шкоди з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності, апеляційний суд у сукупності з іншими доказами у справі перевірив визначений розмір відшкодування моральної шкоди та правомірно його зменшив.

Крім того, доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд невірно здійснив розподіл судових витрат, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до частини першої статті 88 ЦПК України в редакції, яка діяла на момент ухвалення оскаржуваного рішення, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, a відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі наведеного апеляційний суд обґрунтовано присудив позивачеві судові витрати пов'язані із правовою допомогою пропорційно задоволеному розміру позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 26 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.