Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного

цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Ступак О. В.

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4,

третя особа - Іванківська районна державна нотаріальна контора Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Іванківського районного суду Київської області у складі судді Тетервак Н. А. від 11 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Білоконь О. В., Даценко Л. М., Савченка С. І. від 2 червня 2016 року,

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

17 липня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - Іванківська районна державна нотаріальна контора Київської області, про визнання заповіту недійсним. Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її двоюрідна тітка ОСОБА_5, після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно. 5 вересня 2013 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Іванківського районного нотаріального округу Ющенко Г. В., згідно з яким все своє майно заповіла їй. Однак через деякий час їй стало відомо, що 19 червня 2014 року ОСОБА_5 подала заяву до нотаріальної контори про скасування заповіту, складеного нею 5 вересня 2013 року, а 1 липня 2014 року склала інший заповіт, посвідчений державним нотаріусом Іванківської районної державної нотаріальної контори Київської області Воробей Т. П., згідно з яким все своє майно заповіла ОСОБА_3 Вважає, що на час складання заповіту на користь відповідача ОСОБА_5 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки починаючи з 2014 року у неї спостерігалися порушення сприйняття, мислення, емоцій, інтелекту та пам'яті, постійно змінювалося ставлення до життя, суспільства та до самої себе. Враховуючи викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати недійсними заповіт ОСОБА_5, посвідчений 1 липня 2014 року, а також заяву ОСОБА_5 від 19 червня 2014 року про скасування заповіту, складеного нею 5 вересня 2013 року на користь позивача.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 11 березня 2016 року позовні вимогиОСОБА_1 задоволено.

Визнано заповіт від 1 липня 2014 року, складений ОСОБА_5на користь ОСОБА_3, та посвідчений державним нотаріусом Іванківської районної державної нотаріальної контори Воробей Т. П., зареєстрований в реєстрі за № 1765, недійсним.Визнано заяву, подану ОСОБА_519 червня 2014 року до Іванківської районної державної нотаріальної контори про скасування заповіту, складеного ОСОБА_5від 5 вересня 2013 року на користь ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Іванківського районного нотаріального округу Київської області Ющенко Г. В., зареєстрованого в реєстрі за № 1794, недійсною. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3 086 грн 99 коп., з яких: 243 грн 60 коп. - судовий збір; 2 843грн39 коп. - витрати за проведення психіатричної експертизи.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 2 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, а рішення Іванківського районного суду Київської області від 11 березня 2016 року залишено без змін.

29 червня 2016 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Іванківського районного суду Київської області від 11 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 2 червня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, а також направити окремою ухвалою до Іванківського районного відділення НП Вишгородського відділу НП ГУ НП в Київській області письмові докази у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу свого рішення висновок посмертної судово-психіатричної експертизи, який ґрунтується на сумнівній медичній документації, в якій не містяться відомості про її належність будь-якому медичному закладу. При цьому, дана документація була надана представником позивача, а не витребувана судом з медичної установи. Суд безпідставно не виключив з числа доказів довідку від 31 серпня 2015 року про перебування ОСОБА_5 на обліку у лікаря-психіатра, оскільки дана довідка видана на ім'я останньої після її смерті. Апеляційним судом не були взяті до уваги показання свідків зі сторони відповідача. Висновок судово-медичного експерта не містить стверджувальної відповіді щодо психічного стану ОСОБА_5

5 січня 2018 року справу № 366/1881/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законних і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Згідно зі статтями 1233- 1235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Судами встановлено, що 5 вересня 2013 року ОСОБА_5 заповіла усе своє майно ОСОБА_1 Її заповіт посвідчений приватним нотаріусом Іванківського районного нотаріального округу Київської області Ющенко Г. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1794.

19 червня 2014 року ОСОБА_5 подала заяву до Іванківської районної державної нотаріальної контори про скасування заповіту, складеного нею 5 вересня 2013 року на користь ОСОБА_1

1 липня 2014 року ОСОБА_5склала заповіт, яким все своє майнозаповілаОСОБА_3 Цей заповіт був посвідчений державним нотаріусом Іванківськоїрайонної державної нотаріальної контори Воробей Т. П. та зареєстрований у реєстрі за № 1765.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Підставами позову про визнання заповіту, складеногоОСОБА_51 липня 2014 року, та заяви про скасування заповіту недійсними ОСОБА_1зазначила те, що волевиявлення спадкодавця на час складання заповіту не було вільним, не відповідало її внутрішній волі, спадкодавець не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними внаслідок психічної хвороби.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновком судово-психіатричної експертизи № 302/17ц від 3 лютого 2016 року встановлено, що ОСОБА_5 станом на 21 березня, 19 червня та 1 липня 2014 року страждала на хронічне психічне захворювання - хронічний маячний розлад (МКХ-10;F22.8) на фоні інтелектуально-мнестичного зниження внаслідок органічного ураження головного мозку та на соматично несприятливому ґрунті, тому вона за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

З медичної картки ОСОБА_5 № 02125 та довідки Іванківської центральної районної лікарні від 31 серпня 2015 рокусудами встановлено, що ОСОБА_5 перебувала на обліку у лікаря-психіатра Іванківської центральної районної лікарні з березня 2014 рік по дату смерті, лікувалася амбулаторно.

Згідно з наведеним у постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12 правовим висновком, який є обов'язковими для судів (стаття 360-7 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень), висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що станом на 19 червня та 1 липня 2014 року ОСОБА_5 за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто при написанні заяви від 19 червня 2014 року про скасування заповіту та складанні нового заповіту від 1 липня 2014 року на користь ОСОБА_3 волевиявлення ОСОБА_5не було вільним і не відповідало її внутрішній волі.

До такого висновку суди дійшли на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та належним чином оцінені.

Доводи касаційної скарги про те, що суди залишили поза увагою показання свідків, не заслуговують на увагу, оскільки в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції наведено зміст їх показань та дана відповідна оцінка.

Доводи ОСОБА_3 щодо неналежності доказів, наданих позивачем, зокрема, медичної документації та довідки Іванківської центральної районної лікарні від 31 серпня 2015 року, були предметом дослідження судів і їм також дана належна правова оцінка.

Не заслуговують на увагу і викладені в касаційній скарзі доводи про те, що висновок посмертної судово-психіатричної експертизи не містить стверджувальної відповіді щодо психічного стану спадкодавця, оскільки цей висновок експертів є категоричним.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки. Однак згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Іванківського районного суду Київської області від 11 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 2 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.