розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану її представником - ОСОБА_3, на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова у складі судді

Колодяжного С. Ю. від 1 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Зверхановської Л. Д., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О., від 5 вересня 2016 року

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуальногокодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та іншихзаконодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою та виділення в натурі 65/100 частки земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

До початку розгляду справи по суті представник відповідача ОСОБА_5 заявила клопотання про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що позовні вимоги, підстави та обставини, з яких ОСОБА_2 звернулась до суду, розглядалися судовими інстанціями і по них ухвалено судові рішення, що набрали законної сили.

Так, у цивільній справі № 462/4845/13-ц рішенням апеляційного суду Львівської області від 17 березня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи: Львівська міська рада, Головне управління Держземагентства у Львівській області, про визначення часток земельної ділянки відмовлено.

У цивільній справі № 462/1216/14-ц рішенням апеляційного суду Львівської області від 19 листопада 2014 року у задоволенні позову Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_4, треті особи: Львівська міська рада, ОСОБА_2, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, про демонтаж металевої господарської споруди розміром 3,8 х 5,8 самочинно встановленої у подвір'ї будинку № АДРЕСА_1, демонтаж опалювальних приладів у житловій кімнаті самочинно обладнаній в об'ємі горища над приміщенням під літ. 1-10, літ. 1-11, літ. 1-12 та приведення горища у будинку № АДРЕСА_1 до попереднього стану відмовлено.

Зазначала, що поданням даного позову ОСОБА_2 ставить під сумнів остаточні рішення судів, що є недопустимим відповідно до вимог ЦПК України (1618-15) .

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 1 червня 2016 року провадження у справі закрито з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 205 ЦПК України.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що є судові рішення, що набрали законної сили та якими вирішено питання матеріально-правової вимоги ОСОБА_2, заявленої у цій справі.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_2 через свого представника - ОСОБА_3, подала апеляційну скаргу.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 5 вересня 2016 року ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 1 червня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, виходив із того, що рішеннями суду, які набрали законної сили, вже вирішено питання щодо матеріально-правової вимоги ОСОБА_2, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі.

26 вересня 2016 року ОСОБА_2 в особі представника - ОСОБА_3, подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на те, що судовими рішеннями в попередніх цивільних справах позовні вимоги про виділ частки земельної ділянки в натурі не вирішувались. Спір щодо виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності є матеріально-правовою вимогою про конкретне майно, яке має свої ознаки, розмір, вартість, стан та у разі зміни певних ознак цього майна (реконструкція, перебудова) або його складу після розгляду справи судом повторне звернення з приводу вирішення спору щодо такого майна не буде суперечити вимогам закону, а оскільки спір щодо даного майна ще не вирішено. Тому спір про розподіл часток у спільній сумісній власності підлягає вирішенню.

27 лютого 2017 року ОСОБА_4 в особі представника - ОСОБА_5, подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, що судові рішення є законними і обґрунтованими.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

28 грудня 2017 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню, оскільки суд першої інстанції постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права, а апеляційний суд зазначені порушення не усунув.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Судом установлено, що у липні 2013 року ОСОБА_2 зверталась до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: Львівська міська рада, Головне управління Держземагентства у Львівській області, про виділення їй 65/100 частки, а відповідачу 35/100 частки земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на положення частини четвертої статті 120 ЗК України, просила визначити частки у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку пропорційно до належних їм часток у будинку.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 17 березня 2014 року, що набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У лютому 2014 року Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 треті особи: Львівська міська рада, ОСОБА_2, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, в якому просила: зобов'язати відповідача демонтувати металеву господарську споруду розміром 3,8 х 5,8 самочинно встановлену в подвір'ї будинку № АДРЕСА_1; зобов'язати його демонтувати опалювальні прилади в житловій кімнаті самочинно обладнаній в об'ємі горища над приміщенням під літ. 1-10, літ. 1-11, літ. 1-12 та привести горища у будинку № 60 на вул. Доробок до попереднього стану.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 19 листопада 2014 року, що набрало законної сили, у задоволенні позову Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради відмовлено.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 205 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо є таке, що набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року № 6-79цс15.

При визначенні підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.

Звернувшись до суду з новим позовом, на відміну від попереднього, ОСОБА_2 просила суд про встановлення порядку користування земельною ділянкою та виділення в натурі 65/100 частки земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Ураховуючи викладене, судова колегія вважає, що суди не звернули уваги на відмінність складу учасників цивільного процесу, не з'ясували усіх обставин, що мають процесуальне значення для прийняття рішення про закриття провадження у справі, що призвело до передчасного застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану її представником - ОСОБА_3, задовольнити.

Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 1 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 5 вересня 2016 року скасувати та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.