Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ОСОБА_3,

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_4,

представник заявника - ОСОБА_5,

треті особи за первісним позовом: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_4,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_6,

треті особи за зустрічним позовом: ОСОБА_7, ОСОБА_9,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів:

Левика Я. А., Бакуса В. Я., Гірник Т. А., від 28 березня 2016 року

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані та постійно проживають:

ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 Крім цього в спірній квартирі зареєстрована, однак фактично не проживає ОСОБА_4, яка в 2000 році виїхала в Іспанію на роботу. З цього часу відповідачка постійно проживає за межами України.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просив суд: визнати

ОСОБА_4 такою, що втратила право на користування вищевказаним житловим приміщенням на підставі статті 107 ЖК України, зняти ОСОБА_4 з реєстрації у вищевказаній квартирі.

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_9, про продовження строку збереження житлового приміщення.

Позовна заява мотивована тим, що у зв'язку з відсутністю можливості працевлаштуватися в Україні та постійними перешкодами в користуванні спірною квартирою з боку відповідача вона була змушена виїхати в Іспанію на роботу. Вважає, що не проживає за адресою реєстрації з поважних причин.

З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просила суд продовжити строк збереження за нею вищевказаного житлового приміщення на весь період перебування за межами України у зв'язку з умовами і характером роботи.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 07 грудня 2015 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

Продовжено строк збереження за ОСОБА_4 житлового приміщення на весь період перебування за межами України у зв'язку з умовами і характером роботи.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 не надав суду доказів, а суд не здобув даних про те, що ОСОБА_4 має інше житло, приймала участь у приватизації та може бути визнана такою, що втратила право на житло у спірній квартирі.

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 тимчасово не проживає за місцем реєстрації понад шість місяців з причин, які суд вважає поважними.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 28 березня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким первісний позов ОСОБА_4 частково задоволено.

Визнано ОСОБА_4 такою, що втратила право на користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1.

В іншій частині позову ОСОБА_4 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_4 вибула на постійне місце проживання до іншого населеного пункту, що знаходиться у іншій країні та перебуває там і по сьогоднішній день. Зважаючи на вказане вона втратила право на користування спірним житлом з дня вибуття на підставі статті 107 ЖК України.

15 квітня 2016 рокуОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_4, подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що у зв'язку з відсутністю можливості працевлаштування в Україні, перешкодами з боку відповідача у користуванні квартирою ОСОБА_4 була змушена виїхати на роботу за кордон, а тому вважає, що була відсутня з поважних причин.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

04 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами установлено, що згідно довідки від 10 липня 2014 року № 1694

ЛКП "Варшавське-407" вбачається, що у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_7 - основний квартиронаймач, ОСОБА_9 - чоловік, ОСОБА_6 - зять, ОСОБА_4 - онук, ОСОБА_8 - онук та ОСОБА_4 - донька.

Квартира складається з 3-х житлових кімнат, комунальними вигодами, загальною площею 65,30 кв. м та належить територіальній громаді в особі Львівської міської ради.

З 2000 року ОСОБА_4 перебуває за межами України у Королівстві Іспанія. За цей період вона всього чотири рази навідувалась в Україну за місцем своєї реєстрації де проживають її батьки та колишня сім'я (колишній чоловік та двоє синів). Шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 розірвано рішенням суду від 11 лютого 2005 року. У Королівстві Іспанія відповідач проживає із донькою віком 13 років від іншого чоловіка. Донька зареєстрованого місця проживання в Україні не має та за місцем реєстрації матері не зареєстрована. Крім того, із долучених до справи трудових договорів на надання побутових послуг окремим громадянам вбачається, що ОСОБА_4 має офіційну посвідку на проживання у Королівстві Іспанія № НОМЕР_1, має номер соціального страхування НОМЕР_2 та у жодному із договорів не вказано її місцем проживання спірне житло, навпаки у відповідних графах договору зазначається адреса проживання у м. Мадриді Іспанія. Крім того, частина трудових договорів є безстроковими.

Згідно статті 107 ЖК України наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім'ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з 2000 року ОСОБА_4 виїхала на постійне місце проживання у іншу країну та знайшла постійну роботу на умовах безстрокових договорів. Отже виїзд ОСОБА_4 на постійне місце проживання за кордон, укладення там трудових договорів на невизначений строк та утворення сім'ї, є підставою для застосовуючи статті 107 ЖК України.

Доводи касаційної скарги щодо поважності причин відсутності за постійним місцем проживання є необґрунтованими, оскільки стаття 107 ЖК України не передбачає продовження строку збереження житлового приміщення за наймачем та членами його сім'ї, у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання у іншу країну.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 28 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.