розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2016 року у складі головуючого судді Шолох З. Л., суддів: Довжук Т. С., Коломієць В. В., в справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про стягнення коштів,

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") про зобов'язання виконати платіжне доручення, стягнення пені, трьох процентів річних, стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що 2 вересня 2014 року уклала з ПАТ "Дельта Банк" договір банківського вкладу (депозиту) "Лояльний on-line" у доларах США в сумі 8000 доларів США 98 центів, з виплатою 9,5 % річних.

Вказувала, що термін дії договору закінчився 1 грудня 2014 року, й сума вкладу та нараховані проценти були перераховані на поточний рахунок, відкритий у доларах США у цьому ж банку, однак, кошти вона не отримала через встановлені Національним банком України обмеження на видачу готівки в іноземній валюті.

4 грудня 2014 року ОСОБА_4 подала заяву та оформила платіжне доручення про перерахування залишку іноземної валюти в сумі 7 900 доларів США з її поточного рахунку на поточний рахунок, відкритий нею в іншому банку.

Посилаючись на те, що відповідачем не виконано оформлене нею платіжне доручення, у зв'язку з чим вона понесла збитки, просила суд зобов'язати відповідача перерахувати кошти в іноземній валюті з поточного рахунку відкритого в ПАТ "Дельта Банк", на поточний рахунок, відкритий у публічному акціонерному товаристві "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Укрексімбанк"), стягнути з відповідача пеню у розмірі 0,1 % від простроченої суми платежу за кожен день прострочення, стягнути упущену вигоду в сумі 410 доларів США 69 центів, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення та моральну шкоду в сумі 500 грн.

Посилаючись на те, що 12 червня 2015 року позивач отримала залишок належного їй вкладу, вона уточнила позовні вимоги й просила стягнути з відповідача на її користь три проценти річних від простроченої суми в розмірі 59 доларів США 75 центів за період з 7 грудня 2014 року до 3 березня 2015 року, 637 доларів США 30 центів пені за період з 7 грудня 2014 року до 3 березня 2015 року, 410 доларів США 69 центів упущеної вигоди та 500 грн моральної шкоди.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 7 липня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Дельта Банк" на користь ОСОБА_4 три проценти річних від простроченої суми в розмірі 59 доларів США 75 центів за період з 7 грудня 2014 року до 3 березня 2015 року, 637 доларів США 30 центів пені за період з 7 грудня 2014 року до 3 березня 2015 року, 410 доларів США 69 центів упущеної вигоди.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства щодо невиконання платіжного доручення клієнта, у зв'язку з чим права позивача були порушені, а тому є підстави для стягнення з відповідача пені, трьох процентів річних та упущеної вигоди.

Додатковим рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 5 квітня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Додаткове рішення мотивовано тим, що позивач не надала доказів на підтвердження заподіяння їй відповідачем моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2016 року заочне рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Додаткове рішення залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, апеляційний суд виходив з відсутності передбачених законом підстав для задоволення її вимог поза межами процедури ліквідації, з огляду на те, що вимоги позивача з часу запровадження у банку тимчасової адміністрації підлягали вирішенню в порядку та в межах процедури ліквідації банку.

У червні 2016 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, оскільки висновки апеляційного суду зроблені без повного та всебічного дослідження обставин справи та правильного застосування чинного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини.

4 липня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в даній справі.

2 серпня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ПАТ "Дельта Банк", подані представником Колесніковою О.О. на касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2016 року, які мотивовані тим, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому вказана касаційна скарга підлягає відхиленню.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2017 року справу за ОСОБА_4 до ПАТ "Дельта Банк" про стягнення коштів призначено до судового розгляду.

Статтею 338 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

27 грудня 2017 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_4 не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України (435-15) ), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (частина третя статті 1058 ЦК).

Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з частиною першої статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Частиною першою статті 1074 ЦК України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом.

Судами встановлено, що 2 вересня 2014 року ОСОБА_4 та ПАТ "Дельта Банк" уклали договір банківського вкладу (депозиту) "Лояльний оn-line" на суму вкладу 8000 доларів США 98 центів з виплатою під 9,5 % річних.

Строк дії зазначеного договору банківського вкладу з урахуванням внесених до нього змін закінчився 1 грудня 2014 року. Сума вкладу та проценти відповідно до пункту 1.10 договору банківського вкладу перераховані на поточний рахунок ОСОБА_4, відкритий до укладення спірного договору в цьому ж банку за договором про відкриття та обслуговування поточного рахунку.

3 грудня 2014 року ОСОБА_4 звернулася до Миколаївського відділення № 1 ПАТ "Дельта Банк" із заявою про видачу готівкових коштів з її поточного рахунку з урахуванням встановлених обмежень видачі готівки через касу Миколаївського відділення № 1 ПАТ "Дельта банк", і починаючи з 3 грудня 2014 року в сумах, рівних 15 000 грн на добу в еквіваленті за офіційним курсом НБУ ОСОБА_4 отримувала кошти зі свого рахунку, у зв'язку з чим зменшила позовні вимоги та просила стягнути з відповідача три проценти річних, моральну шкоду та пеню.

Апеляційним судом також установлено, що з 3 березня 2015 року до 2 жовтня 2015 року в ПАТ "Дельта Банк" запроваджена Тимчасова адміністрація та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління Національного банку України від 2 березня 2015 року № 150 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", та рішень виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 2 березня 2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" і № 147 від 3 серпня 2015 року щодо продовження її строку.

З 5 жовтня 2015 року по 4 жовтня 2017 року включно розпочата процедура ліквідації вказаного банку на підставі постанови Правління Нацбанку України від 2 жовтня 2015 року № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"", а також рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 2 жовтня 2015 року № 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк".

Відповідно до частини п'ятої статті 36 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів, а також нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів

(обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.

Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4, апеляційний суд установивши, що 12 червня 2015 року ОСОБА_4 отримала залишок належних їй до виплати грошових коштів в сумі 146 331 грн 81 коп., що еквівалентно 5 446 доларів США 35 центів, виплачених їй в межах процедури ліквідації, обґрунтовано дійшов висновку про відсутність порушення її прав як споживача фінансових послуг та відсутність підстав для задоволення вимог позивача поза межами процедури ліквідації банку.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме неналежне повідомлення позивача про час і місце розгляду справи, то вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, оскільки апеляційний суд неодноразово повідомляв ОСОБА_4 про розгляд справи 24 травня 2016 року, а саме 11 травня 2016 року, 12 травня 2016 року та 23 травня 2016 року (а.с. 140, 141, 150).

Суди розглянули дану справу в межах заявлених позивачем вимог, на підставі наданих сторонами доказів та з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанцій при розгляді даної справи неправильно застосовані норми матеріального права чи порушені норми процесуального права, оскільки не містять у собі посилань на обставини чи докази, якими спростовуються висновки суду та встановлені ним обставини.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.