ОСОБА_3 11 вересня 2015 рокузвернувся до суду із позовом до Івано-Франківської торгово-промислової палати (далі - Івано-Франківська ТПП, палата), президента палати ОСОБА_4 про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на посаді, скасування запису в трудовій книжці, зобов'язання сплатити компенсацію за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява обґрунтовувалася тим, що він в листопаді 1997 року обраний президентом Івано-Франківської торгово-промислової палати, однак 13 серпня 2015 року рішенням загальних зборів палати звільнений із займаної посади.

Рішення зборів палати та його звільнення вважає незаконним, оскільки збори членів Івано-Франківської ТПП проводилися за рішенням ради палати від 13 серпня 2015 року, яке іншим рішенням ради палати від 22 липня 2015 року було скасовано.

Позивач вказував на те, що 13 серпня 2015 року на зборах членів Івано-Франківської ТПП він був усунутий від відкриття і ведення зборів, як президент і керівник Президії палати Івано-Франківської ТПП. Ведення зборів самочинно взяли на себе член ради палати ОСОБА_5 і віце-президент Івано-Франківської торгово-промислової палати ОСОБА_6 та за допомогою фальсифікації домоглися зняття його з посади й обрання президентом палати ОСОБА_4

Посилаючись на те, що організація і проведення зборів проводились під тиском з боку керівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації із застосуванням адміністративного ресурсу, рейдерським захопленням посади керівника торгово-промислової палати, з грубим порушенням Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" (671/97-ВР) та Статуту Івано-Франківської торгово-промислової палати, позивач просив визнати неправомірним рішення зборів членів Івано-Франківської торгово-промислової палати від 13 серпня 2015 року про звільнення його з посади президента палати.

10 грудня 2015 року ОСОБА_3 подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій виключив вимогу про визнання неправомірним рішення загальних зборів членів Івано-Франківської торгово-промислової палати від 13 серпня 2015 року про звільнення його з посади президента палати, змінивши її на вимогу про визнання незаконним наказу президента Івано-Франківської торгово-промислової палати ОСОБА_4 № 3-л від 13 серпня 2015 року про звільнення ОСОБА_3 з посади президента Івано-Франківської торгово-промислової палати відповідно до рішення зборів членів палати з 13 серпня 2015 року на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП.

Позивач також просив поновити його на посаді президента Івано-Франківської торгово-промислової палати з 13 серпня 2015 року, скасувати в трудовій книжці запис № 41 від 13 серпня 2015 року про визнання роботи президента Івано-Франківської торгово-промислової палати ОСОБА_3 незадовільною та звільнення з посади президента палати відповідно до рішення зборів членів Івано-Франківської торгово-промислової палати від 13 серпня 2015 року на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, зобов'язати Івано-Франківську торгово-промислову палату провести повний розрахунок та виплатити йому грошову компенсацію за 206 календарних днів невикористаної відпустки за період з 01 серпня 2014 року до 31 липня 2015 року, а також середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 серпня 2015 року до дня ухвалення судом рішення.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 червня 2016 року позов задоволено частково.

Зобов'язано Івано-Франківську торгово-промислову палату виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію за 206 календарних днів невикористаної відпустки в сумі 84 352,67 гривень; у решті позову відмовлено; вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Свої висновки суд першої інстанції обґрунтовував тим, що позивачу при звільненні не виплачена компенсація за невикористану відпустку, у зв'язку з чим з відповідача підлягає стягненню компенсація у розмірі 84 352,67 гривень. Інші вимоги суд визнав безпідставними.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2016 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 червня 2016 року в частині стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку скасовано та ухвалено нове рішення, згідно з яким стягнуто з Івано-Франківської торгово-промислової палати на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 206 календарних днів невикористаної відпустки в сумі 167 684 гривень. У решті рішення суду залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалося тим, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно розраховано розмір компенсації за невикористану відпустку, що підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_3

Івано-Франківська торгово-промислова палата 12 жовтня 2016 року подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, просить скасувати рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2016 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга Івано-Франківської торгово-промислової палати обґрунтовувалася тим, що судом апеляційної інстанції при розрахунку розміру грошової компенсації за невикористану відпустку не враховано пункт 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , згідно з яким обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки, таким чином судом невірно застосоване наведене правило розрахунку розміру грошової компенсації за невикористану відпустки.

ОСОБА_3 28 жовтня 2016 року подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, просить скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та в цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_3 обґрунтовувалася тим, що згідно зі Статутом Івано-Франківської ТПП президент палати не має повноважень одноосібно приймати рішення про скликання позачергових засідань Ради Івано-Франківської ТПП, виключно на вимогу Ревізійної комісії або однієї третини членів Ради можуть бути скликані позачергові засідання Ради Палати. На засіданні Ради, яке відбулось 13 липня 2015 року, були присутні 21 член Ради Палати, з яких 10 осіб, зазначені в протоколі, членами Ради Палати не обирались на звітно-виборних Зборах від 02 грудня 2010 року і не були ними станом на 13 липня 2015 року. Таким чином, через участь у засіданні Ради палати і голосуванні осіб, які не є членами ради, засідання Ради палати від 13 липня 2015 року є неповноважним, а ухвалені рішення незаконними та неправомочними, в тому числі щодо скликання загальних зборів членів Івано-Франківської ТПП на 13 серпня 2015 року. У протоколі засідання президії Палати від 13 серпня 2015 року, в порушення пункту 5.27.1 Статуту Палати, серед ухвалених нею рішень відсутнє рішення про внесення питання щодо розгляду заяв президента ІФ ТПП ОСОБА_3 від 09 липня 2015 року щодо звільнення за власним бажанням та відкликання заяви про звільнення за власним бажанням від 13 липня 2015 року на загальних Зборах членів Палати, в той час, як про порядок денний президія Івано-Франківської ТПП сповістила членів ТПП в письмовій формі за 30 календарних днів до скликання зборів, тобто 13 липня 2015 року і цей порядок денний не містить питання щодо розгляду загальними зборами заяв президента ТПП про звільнення за власним бажанням та відкликання такої заяви.

Також не було взято до уваги, що на засіданні ради палати від 13 липня 2015 року одним з ухвалених рішень було прийняття двох заяв (щодо звільнення ОСОБА_3 за власним бажанням від 09 липня 2015 року та відкликання заяви про звільнення за власним бажанням від 13 липня 2015 року) до уваги з наступним розглядом на зборах членів Палати.

Заявник вважає, що посилання відповідача на заяву ОСОБА_3 від 09 липня 2015 року про звільнення за власним бажанням є безпідставним, оскільки за змістом частин 1, 2 статті 38 КЗпП слідує, що працівник повинен попередити роботодавця про свій намір щодо звільнення за власним бажанням неодмінно у письмовій формі, і зазначений двотижневий строк обчислюється саме з дати фактичного попередження роботодавця, а не з дати, що вказана у заяві, тому положення пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України не може бути застосовано як підставу для звільнення його з посади президента ТПП.

Суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 17 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року справу за позовом ОСОБА_3 до Івано-Франківської торгово-промислової палати, президента палати ОСОБА_4 про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на посаді, скасування запису в трудовій книжці, зобов'язання сплатити компенсацію за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

За підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження 26 грудня 2017 року передано до Верховного Суду.

Суд перевірив в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Під час визначення підстав касаційної скарги в частині доведення й обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права суд зобов'язаний врахувати визначені в законі межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені в чинній статті 400 ЦПК України. За вказаною нормою права під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції Закону від 18 березня 2004 року № 1618-IV, чинного на момент постановлення оскаржуваних ухвал) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 в листопаді 1997 року був обраний президентом Івано-Франківської ТПП.

ОСОБА_3 09 липня 2015 року подав до загальних зборів членів палати заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням без зазначення дати звільнення. У цей же день ним видано розпорядження № 113-07\15 про скликання позачергового засідання Ради палати о 16:00 годині 13 липня 2015 року.

У день проведення призначеного засідання 13 липня 2015 року ОСОБА_3 відкликав подану ним заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням.

Відповідно до протоколу № 1 засідання Ради Івано-Франківської ТПП від 13 липня 2015 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_3 про звільнення із займаної посади, у зв'язку з поданням заяви про відкликання заяви про звільнення вирішено прийняти до розгляду обидві заяви ОСОБА_3 з наступним їх розглядом на зборах членів Палати.

Радою прийнято також рішення про скликання зборів членів палати 13 серпня 2015 року та обрано ОСОБА_5 віце-президентом Івано-Франківської ТПП, призначено його в.о. президента Івано-Франківської ТПП до звітно-виборних зборів.

13 серпня 2015 року проведено загальні збори членів Івано-Франківської ТПП. Із протоколу зборів випливає, що рішенням президії Івано-Франківської ТПП відповідно до статуту призначено мандатну та лічильну комісії, рекомендовано ОСОБА_5 на голову зборів, а ОСОБА_6 - на секретаря зборів.

Відповідно до акту № 1 від 13 серпня 2015 року на Загальних зборах членів Івано-Франківської ТПП ОСОБА_3 було надано слово для виступу для звітування про роботу Палати за 2010-2015 роки, проте він відмовився від надання звіту про роботу та залишив приміщення зали, де відбувалися збори.

За результатами складання протоколу мандатної комісії встановлено, що загальна кількість членів Івано-Франківської ТПП станом на 13 серпня 2015 року становить 215 членів, для участі у зборах зареєструвались 147 членів та їх представників, які володіють 147 голосами, що складало 68,4 % від загальної кількості голосів членів, які мають право брати участь у зборах, а тому збори визнано правомочними.

Головою зборів обрано ОСОБА_5, члена Ради та президії Івано-Франківської ТПП, директора ТОВ "Фінансова компанія "ДЕКРА", секретарем зборів - ОСОБА_6

З огляду на те, що члени Ревізійної комісії для участі у зборах не з'явилися голова зборів оприлюднив інформацію про висновки Ревізійної комісії щодо діяльності палати за вказаний період, яку зборами взято до уваги.

Загальними зборами членів Івано-Франківської ТПП прийнято рішення про припинення повноважень президента Палати ОСОБА_3 та обрано президентом Палати ОСОБА_4

Наказом Президента Івано-Франківської ТПП ОСОБА_4 № 3-л від 13 серпня 2015 року ОСОБА_3 звільнено з посади президента Івано-Франківської торгово-промислової палати відповідно до рішення Зборів членів Палати з 13 серпня 2015 року на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Наказом від 13 серпня 2015 року Івано-Франківської ТПП зобов'язано бухгалтерію здійснити розрахунок з позивачем щодо невикористаних 206 календарних днів відпустки з 09 вересня 1997 року до 13 серпня 2015 року.

Івано-Франківська ТПП 17 серпня 2015 року склала на ім'я ОСОБА_3 повідомлення, в якому йому запропоновано прибути для отримання трудової книжки.

Згідно зі складеним відповідачем актом від 07 жовтня 2015 року, ОСОБА_3 не з`явився для отримання трудової книжки.

27 жовтня 2015 року відповідач повторно склав на ім'я ОСОБА_3 повідомлення, в якому просив прибути для отримання трудової книжки.

Надаючи оцінку правомірності звільнення заявника з займаної посади, до спірних правовідносин підлягають застосуванню такі положення законодавства.

Так, відповідно до частини 3 статті 99 ЦК України згідно із Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 13 травня 2014 року за № 1255-УІІ (1255-18) (у редакції на дату звільнення позивача) повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Правилом частини 3 статті 99 ЦК України та пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП Українипередбачається право компетентного (уповноваженого) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав; реалізація цього права у будь-який час гарантується нормами корпоративного права для припинення негативного впливу на управлінську діяльність товариства.

Згідно з частиною третьою статті 147-1 КЗпП України працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

Відповідно до положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Під час визначення сфери застосування положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, необхідно виходити з системного аналізу та контексту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 13 травня 2014 року за № 1255-VІІ (1255-18) .

Відповідно до правової природи зазначеного Закону його положення поширюються на усі види товариств в розумінні частини другої статті 83 ЦК України, згідно з якою товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

За правилом статті 85 ЦК України непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання. Торгово-промислова палата є юридичною особою.

Відповідно до пункту 1.1 Статуту Івано-Франківської торгово-промислової палати Івано-Франківська регіональна торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об'єднує юридичних осіб та громадян України, зареєстрованих як підприємці та їх об'єднання в регіоні з метою сприяння розвитку економіки області, її інтеграції в державну та світову систему, формуванню сучасної промислової, фінансової і торговельної інфраструктури, створення сприятливих для підприємницької діяльності, всебічному розвитку підприємництва, науково-технічних і торговельних зв'язків між підприємцями України та підприємцями зарубіжних країн.

Отже, за своєю організаційно-правовою формою Івано-Франківська ТПП відноситься до непідприємницького товариства, відповідно, на працівників цього товариства поширюються положення частини 3 статті 99 ЦК України.

Визначаючи компетентний орган палати, наділений повноваженням звільняти позивача, суд має застосувати пункт 5.2 Статуту палати, в якому встановлено, що вищим керівним органом Палати є Загальні збори членів Палати. До виключної компетенції Загальних зборів Палати згідно з пунктом 5.7 Статуту відносяться вибори Президента Палати.

З огляду на зазначене, Загальні збори Палати є тим повноважним органом, до компетенції якого також віднесено питання звільнення Президента Палати з посади.

Відповідно до пунктів 5.3 та 5.4 Статуту Палати чергові загальні Збори членів Палати скликаються Радою Палати раз у п'ять років. Для обговорення питань, що не терплять зволікання, можуть скликатись позачергові збори, які згідно із пунктом 5.5 Статуту скликаються за рішенням Ради (Президії) Палати та на вимогу Ревізійної комісії або більшої половини членів Палати.

Згідно з пунктами 4.6 та 4.6.2 Статуту члени Палати в особі своїх повноважених представників мають права обирати і бути обираними до керівних органів Палати, а також торгово-промислової палати України.

Таким чином, збори членів палати є тим повноважним органом, до компетенції якого входило питання звільнення скаржника із займаної посади.

В оцінці доводів касаційної скарги щодо того, чи віднесено посаду позивача до числа таких посадових осіб, які можуть бути звільнені за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, суд виходить з такого.

Положення частини третьої статті 99 ЦК України, а й відповідно пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, поширюються на членів виконавчого органу товариства.

Згідно з пунктом 5.32.1. Статуту палати її Президент здійснює поточне керівництво діяльністю палати і її виконавчого апарату. Відповідно до пункту 5.35. Статуту всі угоди, інші зобов'язання від імені палати підписуються Президентом або особою, уповноваженою письмовою довіреністю, підписаною Президентом палати. Згідно з пунктом 5.1. Статуту посада Президента Палати віднесена до переліку керівних органів Палати.

З огляду на викладене позивач міг бути звільнений на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

У частині висновків судів першої та апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд виходив з наступного.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП Українипри винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку (частини 1 статті 117 КЗпП України).

Суд зробив висновок, що стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в порядку статті 235 КЗпП України має похідний характер від вимоги про поновлення на роботі, коли стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці. З огляду на наведене, у разі відмови в задоволенні позову про поновлення на посаді у задоволенні зазначеної вимоги за наведеною підставою також необхідно відмовити.

У частині рішення судів про стягнення грошової компенсації за дні невикористаної відпустки, суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Так, якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 КЗпП України має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки

У пункті 7 Порядку, передбачено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Святкові та неробочі дні (стаття 73 КЗпП України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Суд погоджується з висновками апеляційного суду в частині скасування рішення суду першої інстанції щодо стягнення грошової компенсації за дні невикористаної відпустки та ухвалення в цій частині нового рішення, а також із залишенням без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині вимог, оскільки суд апеляційної інстанції, повно з'ясувавши наведені обставини справи, правильно застосувавши норми матеріального права, зробив обґрунтований висновок про дотримання вимог закону та статутних положень під час проведення загальних зборів членів Івано-Франківської торгово-промислової палатата прийняття ними рішення про звільнення ОСОБА_3 з посади президента Палати на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

При визначенні розміру компенсації за невикористані відпустки, суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , обчислення компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

У наведених висновках рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим.

Втім, з висновком суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про скасування в трудовій книжці запису про визнання його роботи незадовільною, суд касаційної інстанції погодитись не може, з огляду на таке.

Ведення трудових книжок працівників на підприємстві здійснюється відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом міністерства праці України від 29 липня 1993 року № 58 (z0110-93) (надалі - Інструкція). Відповідно до пункту 2.3 Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено невідповідність підстав формулювання звільнення у трудовій книжці як наказу про його звільнення, так і чинному законодавству.

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП Україниу разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Зазначені положення матеріального закону судами першої та апеляційної інстанції невірно застосовано. Вирішуючи спір, суди на порушення вимог статті 235 КЗпП Українине змінили запис трудової книжки з формулюванням причини звільнення ОСОБА_3відповідно до рішення Зборів членів Івано-Франківської ТПП з 13 серпня 2015 року на підставі п. 5 ч.1. ст. 41 КЗпП України, залишили запис в трудовій книжці "рішенням Зборів членів Івано-Франківської ТПП з 13 серпня 2015 року роботу президента Івано-Франківської торгово-промислової палати ОСОБА_3 визнано незадовільною", не зазначивши причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.

Частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Під час вирішення спору судами першої та апеляційної інстанції допущено порушення норм матеріального права, в результаті чого суди зробили неправильний висновок щодо формулювання причин звільнення ОСОБА_3, зазначеного у його трудовій книжці.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно із пунктами "б", "в" розділу 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з висновок суду про скасування або зміну рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, вказівку щодо розподілу судових витрат.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір" (3674-17) за № 3674 від 08 липня 2011 року.

Відповідно до частини 3 статі 2 ЦПК України (1618-15) в редакції, яка була чинною на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У цій справі при зверненні до суду із наведеним позовом ОСОБА_3 було звільнено від сплати судового збору на підставі частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Згідно із підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на день пред'явлення позову) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" з 01 січня 2015 року розмір мінімальної заробітної плати становить 1218 гривень.

Враховуючи предмет спору, судовий збір при зверненні до суду з цим позовом за одну вимогу немайнового характеру - підлягав сплаті у розмірі 487,20 гривень.

Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на день звернення з апеляційної скаргою) ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 110 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви іншої заяви і скарги.

Отже, розмір судового збору при подачі апеляційної скарги за одну вимогу немайнового характеру становить 535,92 гривень.

Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції від 01 вересня 2015 року) встановлено, що за подання до суду касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду розмір судового збору становить 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви та скарги.

Таким чином, належний розмір судового збору, що підлягав сплаті за розгляд справи в судах з розрахунку за одну вимогу немайнового характеру, становить 1607,76 гривень (487,20+535,92+584,64).

З огляду на задоволення позову в частині однієї вимоги немайнового характеру суд визнає за необхідне стягнути з Івано-Франківської торгово-промислової палати в дохід держави належний до сплати судовий збір, що підлягав сплаті за розгляд справи у судах усіх інстанцій у розмірі 1 607,76 гривень.

За таких підстав рішення апеляційного суду підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позову про скасування запису у трудовій книжці та ухваленням нового рішення в цій частині.

Керуючись статтями 141, 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу Івано-Франківської торгово-промислової палати касаційну скаргу залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про зміну запису в його трудовій книжці з формулюванням причин звільнення скасувати та ухвали в цій частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_3 про зміну запису в трудовій книжці з формулюванням причин звільнення - задовольнити.

Зобов'язати Івано-Франківську торгово-промислову палату внести зміни в трудову книжку ОСОБА_3 шляхом виключення наступного запису із трудової книжки про його звільнення - "рішенням Зборів членів Івано-Франківської торгово-промислової палати від 13 серпня 2015 року роботу президента Івано-Франківської торгово-промислової палати визнано незадовільною" та зазначення "звільнити ОСОБА_3 з посади президента Івано-Франківської торгово-промислової палати відповідно до рішення Зборів членів Палати з 13 серпня 2015 року на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України".