треті особи: Красноармійська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, Красноармійське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Донецької області у складі колегії суддів: Папоян В. В., Біляєвої О. М., Гапонова А. В., від 13 вересня 2016 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_1 пред'явив позов до ФОП ОСОБА_2, в якому просив встановити факт його роботи без оформлення трудових правовідносин, внести відповідні записи до трудової книжки, стягнути на його користь заробітну плату та зобов'язати відповідача нарахувати та сплатити податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску за загальнообов'язкове державне страхування за вказаний період.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що він перебував з відповідачем у трудових відносинах, працював у якості водія-експедитора у період з 1 грудня 2014 року по 12 січня 2016 року та, за дорученням останнього, на автомобілі відповідача виконував роботу по перевезенню вантажів ТОВ "Нова Пошта". Отримував заробітну плату у сумі 4 000 грн щомісячно. Проте при звільненні у січні 2016 року йому стало відомо, що трудові відносини належним чином оформлені не були, відсутній запис у трудовій книжці. Крім того, йому не було виплачену заробітну плату за грудень 2015 року - січень 2016 року у сумі 5 800 грн.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 серпня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час розгляду справи доведено факт роботи позивача у відповідача у період з 15 січня 2015 року по 25 грудня 2015 року включно, але при зверненні до суду позивачем без поважних причин пропущено встановлений статтею 233 КЗпП строк звернення до суду, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 13 вересня 2016 року рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 серпня 2016 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про встановлення факту роботи без оформлення трудових правовідносин, внесення записів до трудової книжки, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заробітної плати відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що під час розгляду справи не було встановлено факту укладення між сторонами у справі трудового договору у період з 1 грудня 2014 року по 12 січня 2016 року, а висновок суду першої інстанції, щодо наявності між сторонами правовідносин, які витікають з трудового договору є помилковим, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що між сторонами укладено трудовий договір.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та передати справу на новий апеляційний розгляд або ухвалити рішення по суті позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції не в повному обсязі встановлені обставини, висновки суду не відповідають обставинам справи та допущено порушення норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню, зокрема судом не враховано жодним чином норми діючого законодавства, на які позивач посилався в позові при обґрунтуванні позовних вимог щодо встановлення факту роботи без оформлення трудових відносин та норми яких підлягали застосуванню судом при вирішені даного спору, та не були застосовані.

05 жовтня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегією суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2, треті особи: Красноармійська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, Красноармійське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, ТОВ "Нова Пошта", про встановлення факту роботи без оформлення трудових правовідносин, внесення записів до трудової книжки та зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заробітної плати призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-7111 (2147а-19) "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 частини першої Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) , передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26 грудня 2017 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що відповідно до записів у трудовий книжці, виданої на ім'я ОСОБА_1, позивач працював у період з 14 серпня 2013 року по 04 листопада 2014 року приймальником замовлень за трудовим договором № 05271300517 у ФОП ОСОБА_3 та з 15 січня 2016 року працює у ТОВ "Нова Пошта" на посаді оператора диспетчерської служби (випуску) служби доставки, представництво м. Красноармійськ. Записи за період з 5 листопада 2014 року по 14 січня 2016 року відсутні.

Згідно копії посвідчення водія № НОМЕР_2, виданого ДАІ ГУ УМВС України м. Красноармійськ 30 листопада 2005 року, ОСОБА_1 має право на керування транспортним засобами категорії В, С.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований з 15 квітня 2015 року як фізична особа-підприємець та зазначено вид діяльності: вантажний автомобільний транспорт.

Згідно копії довіреності від 26 листопада 2011 року, посвідченої приватним нотаріусом Томашпільського районного нотаріального округу ОСОБА_4, та витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей, ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_6 уповноважив ОСОБА_7 розпоряджатися від його імені транспортним засобом Mercedes-Benz 213CDI Sprinter державний номер НОМЕР_1.

Положеннями Агентського договору № 705 від 16 грудня 2013 року, укладеного між ТОВ "Нова Пошта" та ФОП ОСОБА_2 визначено, що останній зобов'язався здійснювати представництво іншої сторони перед його замовниками по доставці вантажів. Також визначено коло осіб які можуть отримувати вантаж, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (пункт 2.11 Договору).

Відповідно до положень договору про надання послуг № У/05-3 від 01 липня 2015 року, укладеного між ТОВ "Нова Пошта" та ФОП ОСОБА_2 у липні 2015 року, останній взяв на себе зобов'язання надавати послуги, пов'язані з прийманням (видачею, доставкою, забором) відправлень Замовнику (клієнтам Замовника), а ТОВ "Нова Пошта" зобов'язується прийняти належним чином послуги та здійснити оплату. Відповідно до додатків № 4 та 5 до вищевказаного договору визначено перелік транспортних засобів, які використовуються виконавцем для надання послуг, у тому числі автомобіль Mercedes-Benz 213CDI Sprinter державний номер НОМЕР_1. Також встановлено осіб виконавця, що мають право отримувати та передавати замовнику відправлення, серед яких зазначено ОСОБА_2, ОСОБА_8 та ОСОБА_1

Згідно товарно-транспортних накладних за період з 15 січня 2015 року по 15 липня 2015 року вбачається, що водій ОСОБА_1 на замовлення ФОП ОСОБА_2 здійснював перевезення вантажу ТОВ "Нова Пошта" на автомобілі Mercedes-Benz213CDI Sprinter державний номер НОМЕР_1.

Копіями актів приймання-передачі відповідальності та товарно-транспортних накладних за період з 02 листопада 2015 по 25 грудня 2015 року підтверджено, що ОСОБА_1 в якості водія здійснював прийняття вантажу від сканувальника ТОВ "Нова Пошта" ОСОБА_10 та перевезення вантажу ТОВ "Нова Пошта" транспортним засобом Mercedes-Benz 213CDI Sprinter державний номер НОМЕР_1 .

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наявності між сторонами правовідносин, які витікають з трудового договору, але при зверненні до суду позивачем без поважних причин пропущено встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Скасовуючи рішення суду першої та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що під час розгляду справи не було встановлено факту укладення між сторонами у справі трудового договору у період з 1 грудня 2014 року по 12 січня 2016 року, а висновок суду першої інстанції, щодо наявності між сторонами правовідносин, які витікають з трудового договору є помилковим, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що між сторонами укладено трудовий договір.

За змістом частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно положень частин першої-четвертої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Виходячи зі змісту статті 21 КЗпП Українитрудовий договір спрямований на здійснення та забезпечення трудових функцій працівника.

Згідно зі статтею 626 ЦК України цивільно-правовий договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Роботу за договором підряду особа виконує на свій ризик з використанням власних матеріалів, або матеріалів замовника, між тим, як трудовий договір передбачає, що робітник не несе відповідальності за загибель предмета його праці, підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку та забезпечується всім необхідним для діяльності.

Вимоги статей 60, 179, 213, 214, 301 ЦПК України (у редакції, чинній станом на момент розгляду справи) зобов'язують суд з'ясувати обставини, що обґрунтовують заявлені вимоги, на підставі наданих на їх підтвердження доказів.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 60 ЦПК України, у редакції, чинній станом на момент розгляду справи).

Відповідно до статті 57 ЦПК України (у редакції, чинній станом на момент розгляду справи), доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

За вимогами статті 212 ЦПК України(у редакції, чинній станом на момент розгляду справи),суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи у позові, апеляційний суд повно та всебічно дослідивши обставини, щодо яких виник спір, врахувавши зміст вимог і заперечень сторін та належно оцінивши здобуті докази, виходив із того, що позивач не довів обставини його праці в ФОП ОСОБА_2 водієм з 1 грудня 2014 року по 12 січня 2016 року за трудовим договором, оскільки накази про прийом та звільнення найманого працівника відповідачем не видавалися, запис в трудовій книжці відсутній. На підставі встановленого дійшов висновку про те, що правовідносини сторін є цивільно-правовими.

Беручи до уваги зазначене вище, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції визначився із характером спірних правовідносин учасників справи, встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав, вказаних у рішенні.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, фактично зводяться до переоцінки доказів, що згідно з статтею 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.

Враховуючи викладене вище, судове рішення судове рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні, тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.