розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 12 вересня 2016 року у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 09 липня 2008 року було укладено договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1. Згідно з цим договором ОСОБА_8 (дід позивача) безоплатно передав у власність ОСОБА_4 (мати позивача) вищезазначений будинок.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 помер.

Договір дарування ОСОБА_3вважає незаконним, оскільки як її дід так і її мати постійно говорили, що спірний будинок залишиться онуці. Крім того, ОСОБА_8 в період укладення договору дарування тяжко хворів, був людиною похилого віку, підписував усі документи, довірившись своїй дочці - ОСОБА_4

Вважає, що цей договір дарування вчинено під впливом помилки, оскільки ОСОБА_8 подарував будинок відповідачу ОСОБА_4, маючи намір передати його у власність онуці - ОСОБА_3

З урахуванням наведеного позивач просила суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Володимирецької державної нотаріальної контори, реєстраційний номер 2803.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 липня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_4, що посвідчений державним нотаріусом Володимирецької державної нотаріальної контори, реєстраційний номер 2803. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_8, на момент укладення договору дарування хворів. Крім того, відповідач подала заяву про визнання позову.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 12 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що визнання недійсним договору дарування, за яким спірний житловий будинок в подальшому було оплатно відчужено ОСОБА_4 на користь ОСОБА_9, впливає на право власності останнього, в той час як його не було залучено до участі в справі.

У вересні 2016 року ОСОБА_3подала касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 12 вересня 2016 року.

29 вересня 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

30 грудня 2016 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) .

15 грудня 2017 року справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним передано до Верховного Суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, обґрунтовано тим, що рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 5 липня 2016 року не було вирішено питання про права та інтереси ОСОБА_9, а тому суддя апеляційного суду не повинен був приймати до розгляду його апеляційну скаргу.

У листопаді 2016 року представник ОСОБА_9 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи про те, що ОСОБА_10 та ОСОБА_4 намагаються ввести суд в оману та позбавити його права власності на будинок, придбаний ним на підставі договору купівлі-продажу, а тому просить суд касаційної інстанції відхилити касаційну скаргу та залишити без змін рішення Апеляційного суду Рівненської області від 12 вересня 2016 року.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла такого висновку.

Судом установлено, що 09 липня 2008 року між ОСОБА_8 (дарувальником) та ОСОБА_4 (обдаровуваною) укладено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Володимирецької державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за номером 2803.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною третьою статті 203 ЦК України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (стаття 229 ЦК України).

З роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними", вбачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції не врахував, що відповідно до статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

Разом з цим суд не зазначив, які саме права та законні інтереси позивача порушено укладеним 09 липня 2008 року договором дарування та яким чином відновлюються права ОСОБА_3 визнанням зазначеного правочину недійсним.

Також районним судом не враховано, що визнання відповідачем позову не є безумовною підставою для його задоволення, оскільки така заява приймається судом лише за наявності для того законних підстав. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина четверта статті 174 ЦПК України у редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 20 січня 2015 року право власності на зазначений вище житловий будинок було зареєстровано за ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Пунктом 8 частини першої статті 411 ЦПК передбачено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

З урахуванням наведеного рішення судів попередніх інстанцій підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 12 вересня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір за перегляд справи в касаційній інстанції 661 грн 44 коп.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.