розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Укртехпром" на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 квітня 2016 року у складі головуючого судді Козак О. В. та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 16 серпня 2016 року у складі колегії суддів Корніюк А. П., П'єнта І. В., Талалай О. І.,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідних положень" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України. Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства "Укртехпром" про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення невиплаченого середнього заробітку, інфляційних втрат та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до Указу виконуючого обов'язки Президента України Турчинова О. В. від 17 березня 2014 року № 303/2014 (303/2014) "Про часткову мобілізацію" 18 березня 2014 року його було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації до Хмельницького об'єднаного військового комісаріату на посаду начальника групи забезпечення. До мобілізації він працював комірником у структурному підрозділі Приватного підприємства "Укртехпром".

17 березня 2014 року він подав заяву про звільнення з 18 березня 2014 року.

Наказом керівника Приватного підприємства "Укртехпром" від 17 березня 2014 року його звільнено у зв'язку з призовом на військову службу на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.

У квітні 2014 року ним була направлена заява факсимільним зв'язком на ім'я директора Приватного підприємства "Укртехпром" про його мобілізацію з проханням про забезпечення збереження за ним робочого місця та забезпечення виплати йому середньомісячної заробітної плати за час проходження військової служби по мобілізації.

У період із березня 2014 року до червня 2014 року середньомісячна заробітна плата йому не виплачувалась.

У червні 2014 року він особисто, а у листопаді 2014 року та березні 2015 року за його зверненням військовим комісаром Хмельницького об'єднаного міського військового комісаріату був направлений лист на ім'я директора Приватного підприємства "Укртехпром" із проханням надати пояснення щодо невиплати йому гарантованих державою виплат, на які останнє відповіді не надало.

У лютому 2015 року йому було запропоновано підписати контракт про проходження військової служби строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, на що він погодився. Станом на березень 2015 року гарантована заробітна плата так і не була виплачена.

Посилаючись на статтю 43 Конституції України, статтю 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", статтю 119 КЗпП України, позивач просив зобов'язати Приватне підприємство "Укртехпром" нарахувати та виплатити йому середньомісячну заробітну плату за весь період проходження військової служби під час мобілізації/контракту у Збройних Силах України.

Під час розгляду справи ОСОБА_3 уточнив позовні вимоги та просив скасувати наказ про його звільнення з посади комірника Хмельницького регіонального складу Приватного підприємства "Укртехпром", поновити на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за період із 18 березня 2014 року до 01 березня 2016 року у розмірі 31 134 грн 31коп., інфляційні втрати за період із 18 березня 2014 року до 01 березня 2016 року у розмірі 9 068 грн 30 коп. та моральну шкоду, яку оцінив у 50 тис. грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Скасовано наказ Приватного підприємства "Укртехпром" від 17 березня 2014 року про звільнення ОСОБА_3 із посади комірника.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді комірника Приватного підприємства "Укртехпром" із 17 березня 2014 року.

Стягнуто з приватного підприємства "Укртехпром" на користь ОСОБА_3 середню заробітну плату за період із 18 березня 2014 року до 01 березня 2016 року включно у розмірі 31 134 грн 31 коп. без врахування податків і зборів.

Стягнуто з Приватного підприємства "Укртехпром" на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 500 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_3 призваний на військову службу за призовом до Збройних Сил України по мобілізації з 18 березня 2014 року на підставі Указу Президента України від 18 березня 2014 року № 303/2014 (303/2014) "Про часткову мобілізацію", на нього поширюється дія Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" від 20 травня 2014 року № 1275-VII (1275-18) , яким внесено зміни до КЗпП України (322-08) , зокрема до частини третьої статті 119 КЗпП України. Отже, відповідач зобов'язаний був після набрання чинності Законом України № 1275-VII (1275-18) поновити трудові права позивача щодо збереження за ним місця роботи та виплати йому середній заробіток за час проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 16 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що місцевим судом постановлено рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, а тому підстав для його скасування немає. ОСОБА_3, який був мобілізований та у зв'язку з цим звільнений з роботи, має бути поновлений із виплатою середнього заробітку.

У вересні 2016 року Приватне підприємство "Укртехпром" подало касаційну скаргу, у якій просило рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 16 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що з метою виконання законодавства, що регулює питання мобілізації населення, Приватним підприємством "Укртехпром" звільнено позивача з 17 березня 2014 року з тією метою, щоб 18 березня 2014 року він вже був звільнений від виконання службових обов'язків та міг вільно приступити до військової служби з 18 березня 2014 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій не навели належних аргументів, які встановлювали б прямий обов'язок Приватного підприємства "Укртехпром" скасувати наказ про звільнення позивача, поновити його на роботі та виплатити середній заробіток. Стаття 119 КЗпП України не покладає на роботодавця обов'язок виплачувати звільненому у зв'язку з мобілізацією працівнику заробітну плату під час перебування на військовій службі. Натомість, роботодавець несе зобов'язання зберігати за мобілізованим працівником конкретний розмір його середнього заробітку на цьому підприємстві і незалежно від результатів його господарської діяльності виплачувати вже демобілізованому працівнику, призначеному знову на свою посаду, заробітну плату, не нижчу за такий розмір.

Крім того, позивач не був направлений на службу до військової частини, а залишився на службі у військовому комісаріаті міста Хмельницького, тому формально не має права отримувати пільги, які передбачені та гарантуються державою для осіб, що виконують свій обов'язок із захисту Держави, перебуваючи у розташуванні військових частин Збройних сил України.

У січні 2017 року ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_4 подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просив відхилити касаційну скаргу Приватного підприємства "Укртехпром" та залишити без змін рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 16 серпня 2016 року, які є справедливими та правильними по своїй суті.

Зазначав, що Приватне підприємство "Укртехпром" зобов'язано було після набрання чинності Законом України № 1275-VII (1275-18) поновити його трудові права щодо збереження за ним місця роботи та виплати йому середнього заробітку за час проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період. Він не мав сумніву, що відповідач забезпечить виконання положень Закону України № 1275-VII (1275-18) до його демобілізації.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

20 грудня 2017 року справа передана до Верховного Суду.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Судами встановлено, що згідно зі сповіщенням керівнику Приватного підприємства "Укртехпром" військовозобов'язаний ОСОБА_3 з 18 березня 2014 року відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (3543-12) , Указу виконуючого обов'язки Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 (303/2014) "Про часткову мобілізацію" був призваний на військову службу.

17 березня 2014 року ОСОБА_3 подав на ім'я директора Приватного підприємства "Укртехпром" заяву про звільнення його від виконання службових обов'язків з 18 березня 2014 року у зв'язку з призовом його на дійсну військову службу зі збереженням робочого місця.

Наказом керівника Приватного підприємства "Укртехпром" від 17 березня 2014 року ОСОБА_3 звільнено з посади комірника з 17 березня 2014 року у зв'язку з призовом його на військову службу на підставі пункту З частини першої статті 36 КЗпП України.

Тобто, звільнення позивача було проведено не у строк, про який він просив у своїй заяві від 17 березня 2014 року.

Згідно з довідкою Хмельницького об'єднаного міського військового комісаріату Хмельницької області від 13 січня 2016 року, ОСОБА_3 призваний на військову службу за призовом в Збройних Силах України по мобілізації з 18 березня 2014 року (Указ Президента України від 18 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію").

Відповідно до витягу з наказу від 18 березня 2014 року № 6 майора ОСОБА_3, призвано Хмельницьким об'єднаним міським військовим комісаріатом Хмельницької області 18 березня 2014 року - начальником групи забезпечення, ВОС02301003. Вважати таким, що з 18 березня 2014 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 1 050 грн на місяць.

Згідно з витягом із наказу від 04 березня 2015 року № 34 відповідно до статей 19, 20, 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з нижчепойменованими особами офіцерського складу військових комісаріатів Хмельницької області оперативного командування "Північ", які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, укласти контракт про проходження військової служби строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

04 березня 2015 року між Міністерством оборони України в особі тимчасово виконуючого обов'язки командувача військ оперативного командування "Північ" Сухопутних військ Збройних Сил України та ОСОБА_6 був укладений контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України. Згідно з умовами вказаного контракту він є строковим та укладається на термін до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України "Про оборону України" (1932-12) , Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (3543-12) , Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу" (2232-12) . Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України "Про оборону України" підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування. Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань. Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

Тобто, особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. Рішень про закінчення такого періоду на час розгляду справи Президент України не приймав.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частини третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП України, у редакції Закону України від 20 травня 2014 року № 1275-VII (1275-18) , за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігається місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Пунктом 2 "Прикінцевих положень" Закону України від 20 травня 2014 року № 1275-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" (1275-18) поширено частину третю статті 119 у редакції цього Закону на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 "Про часткову мобілізацію" (303/2014) , затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію".

Порядком виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям, фермерським господарствам, сільськогосподарським виробничим кооперативам незалежно від підпорядкування і форми власності та фізичним особам - підприємцям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 105 (105-2015-п) , визначено механізм виплати компенсації за рахунок бюджетних коштів підприємствам у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до пункту 6 зазначеного вище Порядку виплата компенсації проводиться підприємствами, установами, організаціями у строки, визначені статтею 115 Кодексу законів про працю України.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII (911-19) , що вступив в дію з 01 червня 2016 року, внесено зміни до частини третьої та четвертої статті 119 КЗпП України, згідно з якими працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

Тобто, з 01 червня 2016 року підприємствам не проводяться виплати компенсації за рахунок бюджетних коштів.

Із часу набрання законної сили Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII (1275-18) наказ про звільнення ОСОБА_3 підлягав скасуванню, оскільки фактичною підставою для звільнення його з роботи був призов до Збройних Сил України по мобілізації.

Указом Президента від 14 січня 2015 року оголошено провести протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом. Одночасно оголошено про проведення у період із 18 березня до 01 травня 2015 року звільнення в запас (демобілізацію) військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 "Про часткову мобілізацію" (303/2014) .

З матеріалів справи вбачається, ОСОБА_3 уклав контракт з Міністерством оборони України про проходження військової служби у Збройних Силах України з 04 березня 2015 року (за два тижні до мобілізації).

Особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, відповідне рішення уповноваженою собою про його скасування, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймалося.

Враховуючи фактичні обставини, зокрема, звільнення позивача 17 березня 2014 року на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації, за наявності встановлених законом гарантій, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок, що позивача було звільнено без законних підстав, з порушенням трудового законодавства, а тому останній підлягає поновленню на попередній роботі.

Доводи скарги про те, що відповідно до Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації" (1169-18) не передбачено застосування його вимог до працівників, звільнених із дня оголошення мобілізації, є безпідставними і суперечать змісту Закону України № 1275-VII (1275-18) .

З урахуванням вищевикладеного є обґрунтованим висновок суду й про стягнення з відповідача середнього заробітку за період проходження позивачем військової служби.

Визначаючи розмір середнього заробітку позивача, суди правомірно керувалися Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій врахували обсяг та ступінь заподіяних позивачу моральних страждань, вимоги розумності та справедливості.

Доводи скарги щодо відсутності права позивача на пільги, передбачені статтею 119 КЗпП України, колегія суддів відхиляє, оскільки положеннями частини другої статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

Колегія суддів відхиляє й доводи скарги щодо пропуску позивачем строку для звернення до суду з цим позовом, оскільки доказів, які б підтверджували те, з якого часу ОСОБА_3 стало відомо про відмову відповідачем виконати вимоги Закону України № 1275-VII (1275-18) останнім судам не надано, хоча в силу положень частини першої статті 61 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, саме на приватне підприємство "Укртехпром" покладається обов'язок довести ті обставини, на які воно посилається, як на підставу своїх заперечень.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 квітня 2016 року та ухвали апеляційного суду Хмельницької області від 16 серпня 2016 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані.