розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_8 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області у складі головуючого судді Заверюха В. О. від 16 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області у складі головуючого судді Суворова В. О., суддів: Сватаненко В. І., Артеменко І. А. від 31 березня 2016 року,

04 лютого 2015 року ОСОБА_3, в особі піклувальника - ОСОБА_4, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, про виселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, в якому, уточнивши позовні вимоги, просила усунути перешкоди у праві користування та володіння належним їй приміщенням у житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями по АДРЕСА_1 з боку ОСОБА_6, шляхом примусового виселення його з сім'єю та зобов'язання відповідача та членів його сім'ї усунути перешкоди у користуванні належними їй 94/100 частками майна у вищевказаному нерухомому майні, що складаються з літньої кухні (літера "Б"), сараю (літера "В"), убиральні (літера "Д"), сараю (літера "С"), споруд 4-6, 1, подвір'я житлового будинку (літера "А")(приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-5).

Позовна заява обґрунтована тим, що їй на праві власності належить 94/100 часток зазначеного житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями, а відповідачу 6/100 його часток, зокрема, кімната у житловому будинку під літерою "А", площею 8, 9 кв. м, однак він із сім'єю незаконно займає належні їй літню кухню (літера "Б"), сарай (літера "В"), убиральню (літера "Д"), сарай (літера "С"), споруди 4-6, 1 та подвір'я житлового будинку (літера "А")(приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-5).

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 лютого 2016 року провадження у справі за позовом ОСОБА_3, в особі піклувальника - ОСОБА_4, до ОСОБА_6 про виселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, в частині позовних вимог про примусове виселення ОСОБА_6 разом з сім'єю із займаного приміщення, в житловому будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями АДРЕСА_1 закрито.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 31 березня 2016 року, позов ОСОБА_3, в особі піклувальника - ОСОБА_4, до ОСОБА_6 про виселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_6 усунути перешкоди у користуванні належними ОСОБА_3 94/100 частками житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлямиАДРЕСА_1, а саме літньою кухнею (літера "Б"), а в решті вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що відповідач постійно проживає в належній ОСОБА_3 літній кухні (літера "Б") житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлямиАДРЕСА_1, хоча він є власником кімнати 1-4 у житловому будинку (літера "А"), площею 8, 9 кв. м у цьому житловому будинку.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вселення ОСОБА_6 до спірного приміщення з дозволу позивача, здійснення в ньому ремонтних робіт, а також те, що між сторонами склався певний порядок користування домоволодінням, не свідчить про те, що останній набув право власності на нього.

30 червня 2016 року ОСОБА_8 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 31 березня 2016 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи не було врахованого того, що ОСОБА_8 є власником 6/100 часток житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями АДРЕСА_1, а не відповідач, при цьому вона зареєстрована за вищевказаною адресою і фактично проживає в переобладнаній у житлове приміщення літній кухні (літера "Б"); виділення в натурі її частки у житловому будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями не було, а тому судами безпідставно зазначено про те, що належна їй частка становить кімнату 1-4 у житловому будинку (літера "А"), площею 8, 9 кв. м, чим порушено її права власника.

14 липня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

20 вересня 2016 року ОСОБА_3 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ подано заперечення на касаційну скаргу, яка обґрунтована тим, що оскаржуваними рішеннями права ОСОБА_8 не порушено, оскільки судами попередніх інстанцій було встановлено, що саме відповідач є власником частки у житловому будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями АДРЕСА_1і не мав права дарувати заявнику зазначене нерухоме майно, а також клопотання у касаційній скарзі ОСОБА_8 суперечать вимогами цивільного процесуального законодавства.

Ухвалою колегією суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2017 року справу за позовом ОСОБА_3, в особі піклувальника - ОСОБА_4, до ОСОБА_6 про виселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 частини першої Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України (1618-15) , передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

02 січня 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 липня 1996 року, ОСОБА_3 набула право власності на житловий будинок з надвірними спорудами та господарськими будівлями АДРЕСА_1, що складається із житлового будинку (літера "А"), до складу якого входять кімнати 1-1, площею 6, 3 кв. м, 1-2, площею 1,1 кв. м, 1-3, площею 23 кв. м, 1-4, площею 8, 9 кв. м, 1-5, площею 13, 2 кв. м, саман, літня кухня (літера "Б"), саманні сараї (літери "В", "Е"), силікатний камінь, вбиральня (літера "Д"), споруди 1-5, І, та знаходяться на зареєстрованій рішенням виконавчого комітету Білгород-Дністровської ради народних депутатів № 231 від 28 березня 1958 року земельній ділянці, площею 560 кв. м (а. с. 8).

28 березня 1997 року в Білгород-Дністровському представництві Одеської товарної біржі укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого позивач продала ОСОБА_9 6/100 часток житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями АДРЕСА_1, що складаються з кімнати, житловою площею 8, 9 кв. м, у житловому будинку (літера "А") 1-4 житлова.

У 2006 році, після зміни прізвища, ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання дійсним вищевказаного договору та визнання права власності. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 березня 2006 року, позов задоволено (а. с. 105-106).

В подальшому ОСОБА_9 зареєструвала право власності на придбане майно в комунальному підприємстві "Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації". Згідно з витягом від 10 листопада 2011 року, вона є власником 6/100 часток житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями АДРЕСА_1, у складі житлового будинку (літера "А") 1-4 житлова кімната, житловою площею 8, 9 кв. м. (а. с. 107-109).

07 січня 2012 року ОСОБА_8, діючи від імені ОСОБА_9, подарувала відповідачу 6/100 часток житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями АДРЕСА_1, які складаються в цілому із житлового будинку житловою площею 45, 1 кв. м, загальною площею 62, 5 кв. м, (літера "А"), літньої кухні саман (літера "Б"), сараю саман (літера "В"), убиральні силікат (літера "Д"), сараю саман (літера "Є"), споруд 4-6, 1 (а. с. 12).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2012 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 березня 2006 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності - відмовлено.

Також встановлено, що між сторонами склалися неприязні стосунки, у зв'язку із чим, в добровільному порядку згоди щодо користування спірним житловим будинком з надвірними спорудами та господарськими будівлями вони дійти не можуть.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

Загальні положення про право власності викладені у главі 23 ЦК України (435-15) .

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Положеннями статті 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Здійснення права спільної часткової власності визначено положеннями статті 358 ЦК України, відповідно до яких право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Вказуючи про порушення прав позивача як співвласника (94/100 часток) спірного житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями з боку іншого співвласника (6/100 часток) - ОСОБА_6 житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями АДРЕСА_1, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, зазначали про те, що відповідачу у праві спільної часткової власності в указаному вище нерухомому майні виділено частку в натурі, а саме у складі житлового будинку (літера "А") житлову кімнату, житловою площею 8,9 кв. м, однак він зайняв належну ОСОБА_3 частину домоволодіння.

Як вбачається із касаційної скарги та доданих до неї документів, 14 квітня 2015 року, ОСОБА_6 подарував ОСОБА_8 належні йому 6/100 часток житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями АДРЕСА_1.

При цьому, доводами касаційної скарги ОСОБА_8 є саме те, що на момент розгляду справи судом першої інстанції, відповідачем було подаровано їй 6/100 часток житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями АДРЕСА_1.

Тобто, ще до вирішення спору місцевим судом, зазначене нерухоме майно вибуло із власності відповідача, а тому висновок судів про те, що ОСОБА_6 є співвласником спірного нерухомого майна є помилковим.

Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_8 вказувала на те, що згідно з договором дарування від 14 квітня 2015 року, до неї перейшло право власності на 6/100 часток вищевказаного житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями без зазначення конкретного приміщення, що було відчужено.

При цьому, в основу рішень судів попередніх інстанції та підтвердження обставин належності ОСОБА_6 виділеної частки майна в натурі, покладено договір купівлі-продажу від 28 березня 1997 року, а також витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 21 листопада 2011 року.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, підставою виникнення у попереднього власника ОСОБА_9 права власності на 6/100 часток житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями АДРЕСА_1, а конкретно, у складі житлового будинку (літера "А") на житлову кімнату, площею 8,9 кв. м, є рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 березня 2006 року, яким визнано дійсним укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу від 28 березня 1997 року, а також визнано за ОСОБА_9 право власності на перелічене вище нерухоме майно.

На підставі вказаного судового рішення ОСОБА_9, яка в подальшому подарувала спірне нерухоме майно відповідачу, було проведено реєстрацією права власності на нерухоме майно.

При цьому, в матеріалах справи міститься рішення апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2012 року, яким вищевказане рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові (а. с. 174, 174 зворот).

Оскільки рішення суду першої інстанції, на підставі якого особа набула право власності на нерухоме майно, а зокрема, кімнату 1-4, площею 8, 9 кв. м у житловому будинку (літера "А") житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлямиАДРЕСА_1 та яке було правовою підставою для внесення запису до Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію такого права, скасовано, тому безпідставним є висновок, зокрема, апеляційного суду про належність конкретної частки цього майна відповідачу.

Поряд із цим, суд апеляційної інстанції, також як на правову підставу, що підтверджує виділення відповідачу в натурі частки у спільному майні, посилається на наявний у справі, чинний та ніким не оспорений договір купівлі-продажу нерухомого майна від 17 січня 2012 року, укладений між відповідачем та ОСОБА_8, яка діяла від імені ОСОБА_9

Однак, таку позицію апеляційного суду, знову ж таки, не можна визнати обґрунтованою, через те, що у цьому договорі не вказано, яку конкретно виокремлену частку нерухомого майна становлять передані в дар відповідачу 6/100 часток у житловому будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями АДРЕСА_1, у зв'язку із чим, висновки апеляційного суду ґрунтуються на припущеннях, що є недопустимим.

Крім того, обставини щодо передачі у власність відповідачу саме 6/100 часток у вищевказаному нерухомому майні без виділу в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, підтверджуються також рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 липня 2011 року та ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11 січня 2012 року (а. с. 122-126 зворот).

Отже, як судом першої інстанції, так і апеляційним судом не досліджено зібрані у справі докази, у зв'язку із чим, неправильно встановлено факт порушення прав позивача з боку ОСОБА_6 як співвласника при користуванні літньою кухнею (літера "Б"), а також прийнято рішення про права та інтереси особи дійсного співвласника спірного нерухомого майна - ОСОБА_8, що не була залучена до участі у справі. У судових рішеннях зроблені помилкові висновки щодо власника частки в розмірі 6/100 у спільному нерухомому майні та неправильно встановлено обставини щодо виділення в натурі конкретно визначеного об'єкта (частки) у житловому будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями, який відповідає вказаній частці.

У відповідності до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У відповідності до пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси осіб, що не були залучені до участі у справі.

Вищеперелічені порушення унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення на підставі пункту 8 частини першої та пункту 1 частини другої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд. При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані в даній постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, з'ясувати, чи порушено право, за захистом якого особа звернулась до суду, і з боку кого таке порушення мало місце.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 31 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3, в особі піклувальника - ОСОБА_4, до ОСОБА_6 про виселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.