розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області в складі судді Бучко Т. М. від 04 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області в складі суддів Шимківа С. С., Бондаренко Н. В., Шеремет А. М. від 23 червня 2016 року

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту № 11353151000 від 02 червня 2008 року, укладеного між ним та акціонерним комерційним банком "УкрСиббанк".

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що в порушення вимог частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", оспорюваний кредитний договір не містить відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, і банком не надавався окремий письмовий документи з таким детальним розписом.

Крім того позивач зазначав, що в порушення положень пункту 2 частини 1 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" відповідач не надав йому як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладанням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону, у зв'язку із чим просив задовольнити позов.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив із того, що зміст оспорюваного кредитного договору відповідає встановленим законодавством вимогам та при укладенні договору відповідачем дотримано всіх вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 23 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 березня 2016 року залишено без змін.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що укладаючи договір, сторони досягли згоди з усіх його істотних умов відповідно до вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема, частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", договір укладено у письмовій формі, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

09 липня 2016 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 23 червня 2016 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що при розгляді справи в суді першої інстанції він звертався із заявою про проведення у справі судово-економічної експертизи для підтвердження фактичних обставин, наведених у позовній заяві, проте у її проведенні було безпідставно відмовлено, а також позивач зазначав, що судом апеляційної інстанції не було повідомлено його про час та дату проведення судового засідання у апеляційному суді.

24 листопада 2016 року ПАТ "Дельта Банк" подав до суду заперечення на касаційну скаргу, у яких просив відхилити касаційну скаргу, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, посилаючись на те, що вказані рішення судів є законними та обґрунтованими, ухвалені на основі повного і всебічного з'ясування обставин справи з дотриманням норм як матеріального, так і процесуального права, та відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1199цс16, а тому не можуть бути скасовані з одних лише формальних міркувань.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Частиною четвертою статті 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Частиною 1 статті 158 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду та вирішення справи у суді апеляційної інстанції, встановлено, що розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 3 статті 74 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду та вирішення справи у суді апеляційної інстанції, передбачено, що судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Статтею 76 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду та вирішення справи у суді апеляційної інстанції, визначено, що судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку. При повідомленні або виклику до суду телефонограмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку необхідною умовою є забезпечення фіксації такого повідомлення або виклику. Вважається недостатнім наявність у справі лише довідки секретаря судового засідання (чи іншої уповноваженої особи) про повідомлення особи, яка бере участь у справі, так як слід забезпечити фіксацію такого повідомлення та його отримання.

В матеріалах справи міститься письмове повідомлення сторін про розгляд справи 23 червня 2016 року в приміщенні апеляційного суду Рівненської області, проте докази отримання вказаного повідомлення позивачем відсутні. За таких підстав вважати, що позивач належним чином повідомлений про розгляд справи, призначений на 23 червня 2016 року, немає, що є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Таким чином, не можна вважати, що суд апеляційної інстанції дотримався вимог щодо належного повідомлення позивача про наявність судового спору і неповідомлення його про час та місце розгляду справи порушує вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.

Пунктом 5 частини четвертої статті 411 ЦПК України передбачено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

За таких обставин, ураховуючи вимоги пункту 5 частини першої, частини четвертої статті 411 ЦПК України та доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо неналежного його повідомлення про час та дату проведення судового засідання у апеляційному суді, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для обов'язкового скасування ухвали апеляційного суду, оскільки справу розглянуто за відсутності позивача, який належним чином не повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і він обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 23 червня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.