розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 вересня 2015 року у складі судді Пустовіт З. П. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 листопада 2015 року у складі суддів: Пільщик Л. В., Маловічко С. В., Кочеткової І. В.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (надалі - ЦПК України (1618-15) ) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовомдо ОСОБА_5 про (з урахуванням уточненої позовної заяви від 08 травня 2015 року) встановлення нікчемності правочину - заповіту, складеного ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її батько - ОСОБА_6, після смерті якого відкрилась спадщина, що складається з житлового будинку АДРЕСА_1. Позивач є спадкоємцем першої черги за законом. 09 жовтня 2014 року довідкою Осипенківської сільської ради їй було повідомлено, що окрім неї до складу спадкоємців першої черги увійшла ОСОБА_5 за заповітом від 09 січня 2007 року, який посвідчено 09 січня 2007 року в Осипенківській сільській раді Бердянського району Запорізької області за реєстровим № 10. Про вказаний заповіт ОСОБА_4 не було відомо.

В обґрунтування нікчемності заповіту позивач послалася на те, що заповіт складено з порушенням законодавства, чинного на момент його складення, а саме: в порушення статті 1237 ЦК України в заповіті відсутнє місце складання заповіту; всупереч пункту 4 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів, затвердженої наказом Міністерства юстиції № 22/5 від 25 серпня 1994 року (z0256-94) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 26 жовтня 1994 року (надалі - Інструкція), секретар виконкому сільської ради порушила таємницю укладання заповіту; по тексту заповіту в порушення пункту 17 зазначеної Інструкції не були прокреслені вільні місця; виправлення дати заповіту було застережене секретарем не до підпису заповідача, а лише після. Крім того, в порушення пунктів 37, 39 Інструкції секретар не передала заповіт для перевірки до державного нотаріального архіву.

Таким чином, позивач вважає, що заповіт є нікчемним, оскільки він складений особою, яка не мала на це повноважень, а також зазначений заповіт складений з численними порушеннями вимог щодо його форми та посвідчення.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 вересня 2015 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог. Судове рішення мотивоване тим, що оспорюваний заповіт, складений з дотриманням вимог щодо його форми та посвідчення, а належних та допустимих доказів на підтвердження визнання заповіту нікчемним з підстав, зазначених у частині першій статті 1257 ЦК України позивачем не надано.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 12 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що всі обставини, на які позивач посилається як на підставу нікчемності заповіту судами ретельно перевірені, кожному доводу надана належна правова оцінка, достеменно з'ясовано, що жодне порушення, яке на думку позивача могло б слугувати підставою для встановлення факту нікчемності.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2015 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 листопада 2015 року і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, встановити нікчемність правочину - заповіту, складеного ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5, який посвідчено 09 січня 2007 року в Осипенківській сільській раді Бердянського району Запорізької області за реєстровим № 10.

Касаційна скарга мотивована тим, що оспорюваний заповіт складено з порушенням вимог законодавства, чинного на момент його складення - 09 січня 2007 року, зокрема, статей 1247, 1248 ЦК України, пунктів 4, 17, 33, 37 та 39 Інструкції, а тому на підставі статті 1257 ЦК України такий заповіт є нікчемним. Проте судами попередніх інстанцій необґрунтовано відхилені та проігноровані доводи позивача про наявність підстав для визнання заповіту нікчемним.

Відповідач та третя особа не скористалися правом на подання заперечень на касаційну скаргу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

11 січня 2018 року справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення нікчемності правочину - заповіту, складеного ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 передано до Верховного Суду.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Вимоги щодо форми заповіту та його посвідчення посадовими особами органів місцевого самоврядування визначені Цивільним кодексом України (435-15) , Законом України "Про нотаріат" (3425-12) , Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітеті сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (z0256-94) та Порядком посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 419 (419-94-п) , в редакціях, що діяли на час посвідчення заповіту.

Згідно із статтею 1233 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України (435-15) ) заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1234 ЦК України передбачено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Частиною другою статті 1248 ЦК України визначено, що нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Приписами статті 1251 ЦК України встановлено, що якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Частиною восьмою статті 1252 ЦК України встановлено, що до заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами, застосовуються положення статті 1247 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статтею 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Судами встановлено, що на випадок своєї смерті ОСОБА_6 залишив заповіт, посвідчений 09 січня 2007 року секретарем виконкому Осипенківської сільської ради Бердянського району Запорізької області за реєстровим № 10, яким все своє майно, де в воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що за законом він матиме право, заповідав ОСОБА_5, з якою проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів з наведенням відповідного мотивування та з урахуванням вимог щодо форми заповіту та його посвідчення посадовими особами органів місцевого самоврядування, визначених статтями 1247, 1251, 1252 ЦК України, Законом України "Про нотаріат" (3425-12) , Інструкцією та Порядком посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 15 червня 1994 року № 419 (419-94-п) , в редакціях, чинних на час посвідчення заповіту, встановлено, що заповіт складений у письмовій формі із зазначенням часу і місця його укладення, прочитаний заповідачем вголос до підписання та підписаний заповідачем особисто, належним чином посвідчений уповноваженою особою - секретарем виконавчого комітету Осипенківської сільської ради ОСОБА_7, якою встановлено особу заповідача та перевірено його дієздатність, а тому по формі та змісту відповідає чинному на момент його посвідчення законодавству і підстави, зазначені у частині першій статті 1257 ЦК України, для визнання такого заповіту нікчемним відсутні.

Суди обґрунтовано виходили із того, що оспорюваний заповіт складено та посвідчено з дотриманням вимог законодавства, чинного на момент його посвідчення, а позивачем не доведено належними доказами підстав нікчемності заповіту, а тому на законних підставах відмовили у задоволенні позовних вимог.