розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ДП "ОГКХ" на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області у складі головуючого судді Ілюшик І. А. від 25 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області у складі суддів Осіяна О. М.; Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О., від 27 липня 2016 року.

29 квітня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ДП "ОГХК", третя особа - ПП "СП" ДП "ОГХК", про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги позивач мотивувала тим, що вона перебувала з філією "ВГМК" ДП "ОГХК" у трудових відносинах. Працювала на посаді техніка 1 категорії відділу головного енергетика збагачувального виробництва. На підставі наказу директора філії Сторчак А. С. № 18 від 18 січня 2016 року "Про внесення змін до штатних розпису посад службовців, розстановки чисельності робітників та скорочення штату і чисельності працівників підрозділів філії" позивач наказом ДП "ОГХК" за № 173 від 06 квітня 2016 року була звільнена з роботи з 06 квітня 2016 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України (322-08) ).

ОСОБА_3 вважає своє звільнення незаконним з тих підстав, що його проведено з порушенням вимог: пункту 1 частини першої статті 43 КЗпП України, а саме: звільнення проведено без попередньої згоди профспілкової організації, членом якої є працівник; умов пунктів 2.10, 2.15 колективного договору філії "ВГМК" ДП "ОГХК", а саме: відповідачем допущено необґрунтоване скорочення робочих місць на підприємстві без попередніх консультацій з профспілковою організацією; відповідачем не запропоновано позивачеві усіх вільних вакансій, зокрема вакансії інженера-проектувальника 2 категорії проектного відділу, яка була вільною станом на 17 лютого 2016 року, чим порушено вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України; при звільнені позивача було порушено вимоги частини першої статті 42 КЗпП України, не враховано її переважного права на залишені на роботі, оскільки при скорочені штату працівників не було проведено порівняння кваліфікації та продуктивності праці позивача з іншими працівниками що займають аналогічні посади; в порушення вимог статті 10 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", представника ПП "СП" ДП "ОГХК" не було включено до робочої групи для визначення переважного права працівників для залишення на роботі.

З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_3 просила суд: поновити її на роботі на посаді техніка 1 категорії відділу головного енергетика збагачувального виробництва у філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" ДП "ОГКХ" (далі - філії "ВГМК" ДП "ОГХК"); стягнути з ДП "ОГХК" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 3 896 грн 64 коп. (з урахуванням збільшених позовних вимог - а. с. 124); допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць та поновлення на роботі.

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 25 травня 2016 року позов задоволено. Поновлено ОСОБА_3 на посаді техніка 1 категорії відділу головного енергетика збагачувального виробництва у філії "ВГМК" ДП "ОГХК" з 07 квітня 2016 року. Стягнуто з ДП "ОГХК" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 3 896 грн 64 коп. без урахування податку на доходи та обов'язкові збори. Стягнуто з ДП "ОГХК" на користь держави Україна судові витрати в розмірі 1 102 грн 40 коп. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 3 653 грн 10 коп. в межах платежу за один місяць без урахування податку на доходи та обов'язкові збори.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при звільненні позивача відповідачем було порушено вимоги статей 247, 43 КЗпП України, статті 38 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Директор філії "ВГМК" ДП "ОГХК" не звертався до ПП "СП" ДП "ОГХК" щодо надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з позивачем, яка є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації.

Під час розгляду даної справи, до суду першої інстанції було подано висновок про відмову ПП "СП" ДП "ОГХК" у наданні згоди на звільнення позивача. Суд дійшов висновку, що відмова в наданні згоди на розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, є обґрунтованою, рішення прийнято колегіально.

Враховуючи незаконність звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов висновків про необхідність відновлення порушеного права шляхом поновлення ОСОБА_3 на займаній раніше посаді техніка 1 категорії відділу головного енергетика збагачувального виробництва у філії "ВГМК" ДП "ОГХК" з 07 квітня 2016 року, тобто з наступного дня після звільнення. Одночасно з ухваленням рішення про поновлення працівника на роботі, суд ухвалив рішення про виплату працівникові середньої зарплати за час вимушеного прогулу, за період, починаючи з дати звільнення і до дати прийняття рішення про відновлення порушеного права (частина друга статті 235 КЗпП України).

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2016 року рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 25 травня 2016 року залишено без змін.

Постановляючи зазначену ухвалу, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновків про обґрунтованість посилань рішення міського суду щодо незаконності звільнення позивача, необхідності поновлення ОСОБА_3 на роботі на попередній посаді з тих підстав, що при звільненні останньої відповідачем було порушено вимоги статей 247, 43 КЗпП України, статті 38 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

15 вересня 2016 року ДП "ОГКХ" подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 25 травня 2016 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2016 року і ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ДП "ОГКХ" посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи помилково не застосували до спірних правовідносин положення частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", безпідставно дійшли висновків про обґрунтованість відмови ПП "СП" ДП "ОГХК" від 29 лютого 2016 року у ненаданні згоди на звільнення позивача, не звернули уваги, що вказаний висновок взагалі не містить будь-якого обґрунтування, не врахували правової позиції Верховного Суду України, висловленої за аналогічних правовідносин у постанові від 01 липня 2015 року, справа № 6-703цс15. ДП "ОГКХ" зазначає, що суд першої інстанції, визнавши за відповідачем право за своїм розсудом приймати рішення про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, фактично позбавив відповідача можливості реалізувати це право.

05 листопада 2016 року ОСОБА_3 подала заперечення на касаційну скаргу ДП "ОГХК", в яких просила відхилити касаційну скаргу у повному обсязі, залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року державне підприємство "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" замінено правонаступником - публічне акціонерне товариство "Об'єднана гірничо-хімічна компанія".

Інші учасники справи правом на подання заперечень на касаційну скаргу не скористалися.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

20 грудня 2017 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 частини першої розділу XIII Перехідних положень ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства засадами судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

Відповідно до вимог частин першої, сьомої, дев'ятої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

За правилами статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації надає згоду або відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках, передбачених законом (пункт 10 частини першої статті 247 КЗпП України).

Згідно із пунктом 10 частини першої статті 38 Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації дає згоду або відмовляє у дачі згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником, який є членом діючої на підприємстві, в установі, організації профспілки, у випадках, передбачених законом;

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником. Рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки (частини перша, шоста статті 39 Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

Верховний Суд України у постанові від 01 липня 2015 року в справі № 6-703цс15 дійшов правових висновків, що суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Отже рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частина друга цієї статті визначає, що суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що позивач та відповідач знаходились в трудових правовідносин з 09 жовтня 2014 року по 06 квітня 2016 року. ОСОБА_3 на момент звільнення була членом профспілкової організації відповідача, звільнення її за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП 06 квітня 2016 року проведено без попередньої згоди профспілкового органу відповідача, членом якого є позивач.

Доводи касаційної скарги не містять посилань спростування вказаних вище обставини справи, що встановлені судами попередніх інстанцій, а тому вважати їх помилковими чи необґрунтованими підстави відсутні.

На виконання вимог частини дев'ятої статті 43 КЗпП України під час розгляду справи судом першої інстанції судом було запропоновано ПП "СП" ДП "ОГХК" надати письмовий висновок щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_3 24 квітня 2016 року ПП "СП" ДП "ОГХК" розглянуло вказане звернення суду та дійшло висновків про відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_3

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відмова є обґрунтованою. Висновок містить посилання на положення Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (1045-14) , а також на положення колективного договору, КЗпП України (322-08) , та ґрунтується також на ділових (професійних) якостях працівника.

Верховний Суд погоджується з висновками суду, що рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем містить посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення ОСОБА_3 та посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 01 липня 2015 року, справа № 6-703цс15, а також спростовує посилання касаційної скарги на предмет необґрунтованості висновків ПП "СП" ДП "ОГХК" про ненадання згоди на звільнення позивача.

Встановивши факт порушення трудових прав позивача та дійшовши висновків про необхідність їх відновлення шляхом поновлення ОСОБА_3 на роботі на попередній посаді, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, вірно застосували до спірних правовідносин положення: частини першої, сьомої, дев'ятої статті 43, частини першої статті 235 КЗпП України; пункту 10 частини першої статті 38, частини шостої статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Встановивши, що на підприємстві ДП "ОГХК" відбулися зміни в організації виробництва та праці, зокрема скорочення чисельності штату працівників, суди дійшли правильного висновку про те, що звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням норм трудового законодавства, оскільки звільнення проведено без попередньої згоди виборного профспілкового органу, членом якого є ОСОБА_3, а також за відсутності такої згоди в подальшому.

При поновленні позивача на роботі суд вірно застосував положення частини другої статті статі 235 КЗпП України (322-08) та вирішив питання про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у рішенні суду навів відповідні розрахунки суми та період стягнення, з урахуванням вимог статті 27 Закону України "Про оплату праці", правил, передбачених Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженими постановою Кабінетом Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

Доводи касаційної скарги наведених вище висновків судів першої та апеляційної інстанцій жодним чином не спростовують.

Інші доводи касаційної скарги про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій встановленим у справі обставинам, обмеження відповідача у праві прийняття рішення щодо доцільності скорочення чисельності або штату працівників, не впливають на правильність висновків судів про незаконність звільнення позивача.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Суди вірно встановили характер правовідносин між сторонами у справі та обґрунтовано застосували норми статей 40, 43, 235 КЗпП України, що регулюють спірні правовідносини, а тому наявні підстави для залишення касаційної скарги без задоволення і судових рішень без змін.

Враховуючи, судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції слід залишити без змін, а скаргу без задоволення, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.