У січні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кременчукнафтопродуктсервіс" (далі - ТОВ "ТД "Кременчукнафтопродуктсервіс") про виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, 3 % річних за час затримки виконання грошового зобов'язання та інфляційних втрат.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням апеляційного суду Полтавської області від 29 квітня 2015 року його було поновлено на роботі водієм в ТОВ "ТД "Кременчукнафтопродуктсервіс", а також стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 71 942 грн, у відшкодування моральної шкоди 6 204 грн та 600 грн у відшкодування понесених судових витрат. Згідно чинного трудового законодавства дане рішення підлягає негайному виконанню, однак відповідач ігноруючи закон, поновив позивача на роботі лише 24 липня 2015 року, чим допустив затримку у виконанні судового рішення на 56 робочих днів.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_3 просив позов задовольнити.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ТД "Кременчукнафтопродуктсервіс" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення у сумі 14 866 грн 31 коп. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фактично рішення апеляційного суду Полтавської області від 29 квітня 2015 року у справі № 524/2955/14-ц було виконано відповідачем 24 липня 2015 року із затримкою в 56 робочих днів, а тому позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення є обґрунтованим та підлягає задоволенню. В іншій частині рішення не підлягає до задоволення, оскільки положення статті 625 ЦК України не застосовують до трудових правовідносин. Посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, передбачений статтею 233 КЗпП України є безпідставним, оскільки позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення його на роботі, посилаючись на статтю 236 КЗпП України.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 11 травня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивач про порушення свого права дізнався 24 липня 2015 року в день видачі наказу про поновлення на роботі на підставі рішення суду, а до суду із даним позовом звернувся лише 26 січня 2016 року, тобто з пропуском тримісячного строку, визначеного статтею 233 КЗпП України. Крім того, затримка виконання судового рішення про поновлення на роботі сталася з вини самого працівника, а тому апеляційний суд виходив із того, що підстави для застосування статті 236 КЗпП України відсутні.

31 травня 2016 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Полтавської області від 11 травня 2016 року та залишити в силі рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24 березня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що саме з вини роботодавця відбулася затримка виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі. Позивач зазначає, що був позбавлений можливості безпосередньо з'явитися на підприємство одразу після ухвалення судового рішення про поновлення на роботі, оскільки там встановлено пропускний режим і він був позбавлений можливості зайти на територію підприємства. Надісланий відповідачем 08 травня 2015 року лист із пропозицією з'явитися на підприємство, відповідачем отримано не було, оскільки даний лист роботодавцем було направлено позивачу за адресою реєстрації, за якою він не проживає, а фактично проживає за іншою адресою, про яку було відомо відповідачу та яка зазначалася в матеріалах справи.

Позивач вказує, що він був позбавлений можливості отримати виконавчий лист до 25 вересня 2015 року, оскільки справа була направлена до апеляційного суду для роз'яснення судового рішення за заявою відповідача. Позивач вживав усіх необхідних дій для виконання судового рішення про поновлення його на роботі, а також звертався з даного приводу до правоохоронних органів.

19 липня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі.

22 серпня 2016 року ТОВ "ТД "Кременчукнафтопродуктсервіс" до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було подано заперечення на касаційну скаргу, які мотивовано тим, що судове рішення апеляційного суду про поновлення позивача на роботі не було виконано у період з 29 квітня 2015 року по 24 липня 2015 року з поважних причин, оскільки судове рішення 29 квітня 2015 року було проголошено за відсутності представника ТОВ "ТД "Кременчукнафтопродуктсервіс" та надійшло на адресу відповідача 07 травня 2015 року, а тому в період з 29 квітня 2015 року по 07 травня 2015 року відповідач не мав можливості виконати судове рішення. У період з 08 травня 2015 року до 24 липня 2015 року відповідачем вживалися усі можливі заходи для виконання судового рішення, а саме, було направлено на адресу позивача листа № 254 від 08 травня 2015 року, в якому було запропоновано з'явитися до відділу кадрів ТОВ "ТД "Кременчукнафтопродуктсервіс" для оформлення відповідних документів щодо поновлення на роботі. ОСОБА_3 особисто не звертався до ТОВ "ТД "Кременчукнафтопродуктсервіс" із вимогою поновити його на роботі на підставі рішення суду. Також відповідач вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу за позовом ОСОБА_3 до ТОВ "ТД "Кременчукнафтопродуктсервіс" про виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) .

Відповідно до пункту 4 частини першої розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК (1618-15) України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

19 грудня 2017 року справу за позовом ОСОБА_3 до ТОВ "ТД "Кременчукнафтопродуктсервіс" про виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеними вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що рішенням апеляційного суду Полтавської області від 29 квітня 2015 року у справі № 524/2955/14-ц скасовано рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10 червня 2014 року. Позовні вимоги ОСОБА_3 до ТОВ "ТД "Кременчукнафтопродуктсервіс" задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 на попередній роботі в ТОВ "ТД "Кременчукнафтопродуктсервіс" на посаді водія автотранспортного засобу, стягнуто з ТОВ "ТД "Кременчукнафтопродуктсервіс" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 71 942 грн та відшкодування моральної шкоди 6204 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с. 5-8).

ТОВ "ТД "Кременчукнафтопродуктсервіс" направило 13 травня 2015 року ОСОБА_3 листа від 08 травня 2015 року, в якому вказало, що 07 травня 2015 року ТОВ "ТД "Кременчукнафтопродуктсервіс" було отримано рішення апеляційного суду Полтавської області від 29 квітня 2015 року про поновлення ОСОБА_3 на роботі. У вказаному листі, ОСОБА_3 запропоновано з'явитися до відділу кадрів ТОВ "ТД "Кременчукнафтопродуктсервіс" для оформлення відповідних документів щодо поновлення на роботі. Лист направлено на адресу реєстрації позивача, а саме: АДРЕСА_1 (а.с. 46-47).

Жодних доказів отримання вказаного листа матеріали справи не містять.

Наказом № 275 від 24 липня 2015 року ОСОБА_3 було поновлено на роботі в ТОВ "ТД "Кременчукнафтопродуктсервіс", що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та копією даного наказу (а.с. 9, 48).

Частиною сьомою статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Таким чином, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі є саме невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі після проголошення судового рішення. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15.

Відповідно до статті 319 ЦПК України, в редакції, чинній станом на від 29 квітня 2015 рок, рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення. Таким чином рішення апеляційного суду Полтавської області від 29 квітня 2015 року про поновлення позивача на роботі набрало законної сили з моменту його проголошення, а фактично було виконано роботодавцем лише 24 липня 2015 року, тобто із затримкою в 56 робочих днів.

В порушення наведених норм трудового законодавства, а також в порушення принципу загальнообов'язковості судового рішення, відповідач не провів негайне виконання апеляційного суду Полтавської області від 29 квітня 2015 року про поновлення позивача на роботі.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач допустив порушення вимог частини сьомої статті 235 КЗпП України щодо негайного виконання рішення суду в частині поновлення незаконно звільненого працівника.

Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Апеляційний суд невірно застосував до правовідносин сторін положення частини першої статті 233 КЗпП України. В той же час судом апеляційної інстанції не були застосовані вимоги частини другої статті 233 КЗпП, а також застосоване невірне тлумачення статті 236 КЗпП.

Отже, апеляційний суд дійшов до помилкового висновку про те, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, оскільки між сторонами виникли правовідносини з приводу невиконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Враховуючи наведене суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції в частині задоволення позовних вимог були належним чином оцінені подані сторонами докази, точно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального права, а апеляційний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 413 ЦПК України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.