третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Слов'янський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Донецькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 вересня 2016 року, ухвалене у складі судді Чемодурова Н. О., та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 20 жовтня 2016 року, постановлену у складі суддів: Санікової О. С., Космачевської Т. В., Постолової В. Г.,

04 липня 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості із заробітної плати, посилаючись на те, що він працював на різних посадах у Відкритому акціонерному товаристві "Содовий завод" (далі - ВАТ "Содовий завод") з 13 січня 1972 року по 30 квітня 2004 року. З 1997 року товариство припинило виплачувати заробітну плату, посилаючись на відсутність коштів.

Рішенням Слов'янського міського суду Донецької області від 13 січня 1999 року стягнуто з ВАТ "Содовий завод" на його користь заборгованість із заробітної плати у сумі 4 641 грн 70 коп. Проте виконавчий лист, виданий за вказаним рішенням суду та пред'явлений ним до виконання, не виконаний.

Постановою господарського суду Донецької області від 04 вересня 2003 року ВАТ "Содовий завод" визнано банкрутом, у зв'язку з чим державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчих проваджень, а всі виконавчі документи за актом від 21 березня 2013 року передані арбітражному керуючому.

У подальшому рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 травня 2016 року стягнуто з ВАТ "Содовий завод" на користь позивача заборгованість із заробітної плати у розмірі 10 560 грн 72 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30 квітня 2004 року по 11 травня 2016 року у розмірі 65 670 грн, проте рішення також не виконано з причин відсутності коштів на рахунках товариства.

Згідно листа Фонду державного майна України станом на 01 січня 2013 року у реєстрі державних корпоративних прав по Донецькій області обліковується державний пакет акцій у розмірі ста процентів статутного капіталу ВАТ "Содовий завод".

Позивач зазначав, що за весь час існування заборгованості органи державної влади не вжили заходів щодо погашення заборгованості, в той час як держава повинна відповідати перед людиною за свою діяльність, утвердження та забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.

У зв'язку з наведеним просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку заборгованість із заробітної плати у сумі 15 202 грн 42 коп. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 травня 2004 року по 01 квітня 2016 року у розмірі 64 903 грн 58 коп.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Державне казначейство України відповідно до статті 176 ЦК України не несе субсидіарної відповідальності за боргами ВАТ "Содовий завод"; правовідносини, які склалися між ВАТ "Содовий завод" та державою Україна є правовідносинами засновника, яким є Фонд державного майна України, та створеного ним підприємства, за боргами якого засновник не відповідає; нормами статті 619 ЦК України регулюються правовідносини зобов'язального характеру і трудові правовідносини, які виникли між позивачем та товариством, вказана норма не регулює.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 20 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 вересня 2016 року залишено без змін.

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, і постановити нове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з даними Єдиного реєстру підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, частка державної власності у статутному капіталі ВАТ "Содовий завод" становить сто процентів і частиною першою та другою статті 619 ЦК України поряд з відповідальністю боржника передбачена додаткова (субсидіарна) відповідальність Фонду державного майна України.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державне підприємство. Посилаючись на статтю 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, статті 3, 6, 8, 21, 24, 28, 32, 43, 46, 55, 59 Конституції України, статті 115, 116, 117 Кодексу законів про працю України, статтю 6 (право на справедливий суд) та статтю 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, просить касаційну скаргу задовольнити.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами встановлено, що позивач працював у ВАТ "Содовий завод", засновником якого є держава в особі Фонду державного майна України. Рішеннями Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 1999 року та від 11 травня 2016 року на користь позивача стягнено заборгованість із заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, які не виконані у зв'язку з відсутністю коштів у боржника.

Відповідно до статті 176 ЦК України держава не відповідає за зобов'язаннями створених нею юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державні підприємства, установи, організації.

Згідно з частиною другою та третьою статті 167 ЦК України держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь у їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 81 ЦК України юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Порядок утворення і правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України (254к/96-ВР) та законом.

Судами встановлено, що засновником ВАТ "Содовий завод" є держава в особі Фонду державного майна України.

Вказане товариство не являється юридичною особою публічного права (державним підприємством), тому положення Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) щодо гарантування державою виконання рішення суду про стягнення грошових коштів з боржника - державного підприємства на спірні правовідносини не поширюється.

У зв'язку з наведеним судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не застосовано до спірних правовідносин статтю 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Крім того, стаття 4 вказаного Закону передбачає, що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , з урахуванням особливостей, встановлених ним, а не шляхом звернення з новим позовом до Державної казначейської служби України про стягнення коштів.

Відповідно до статті 152 ЦК України акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать (крім випадків, установлених законом).

Згідно з частиною першою та другою статті 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд з відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовиться задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього у розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Суд не погоджується з доводами заявника про наявність підстав для стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати з Державної казначейської служби України відповідно до статей 619, 625 ЦК України, оскільки відповідач не несе субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями ВАТ "Содовий завод".

Посилання заявника на незастосування судами першої та апеляційної інстанцій статей 3, 6, 8, 21, 24, 28, 32, 43, 46, 55, 59 Конституції України, статей 115, 116, 117 Кодексу законів про працю України, статей 6 (право на справедливий суд), 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є необґрунтованим, оскільки вказані норми визначають основні права та обов'язки людини, працівника, органів державної влади, регулюють строки виплати заробітної плати, захист права власності, проте не визначають обов'язку Державної казначейської служби України сплатити позивачеві заборгованість ВАТ "Содовий завод" із заробітної плати та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 20 жовтня 2016 року без змін.