Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "РайффайзенБанк Аваль",

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

треті особи : Управління Державної міграційної служби у Київській області, Славутицька міська рада, Служба у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Славутицької міської ради

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Київської області від 23 лютого 2016 року у складі суддів Дмитрієвої Л. Д., Мельника Я. С., Волохова Л. А.,

Підпунктом 4 пунктом 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2015 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Управління Державної міграційної служби у Київської області, Славутицька міська рада, Служба у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Славутицької міської ради, про виселення мешканців із предмету іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 15 квітня 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Чернігівської обласної дирекції і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 014/13-9999/6927 про надання споживчого кредиту в сумі 60 420 доларів США, зі сплатою 15 % річних строком на 84 місяці до 14 квітня 2015 року. У забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору № 014/13-9999/69272 між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Чернігівської обласної дирекції, і ОСОБА_2 17 квітня 2008 року був укладений та нотаріально посвідчений іпотечний договір за реєстровим № 1572. 29 листопада 2011 року був укладений та посвідчений нотаріусом договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору від 17 квітня 2008 року за реєстровим № 3426. Іпотечний договір укладений з метою забезпечення належного виконання зобов'язань Позичальника перед Кредитором, що випливають з кредитного договору № 014/13-9999/69272 від 15 квітня 2008 року та додаткових угод до нього. Предметом іпотеки згідно п. 1.2. іпотечного договору є нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1, загальною площею 116,4 кв. м., жилою площею 55,1 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору дарування від 30 березня 2007 року за реєстровим № 1453. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником договірних зобов'язань 27 травня 2013 року банк звернувся до Славутицького міського суду з позовом про стягнення за рахунок предмета іпотеки заборгованості за кредитним договором № 014/13-9999/69272 від 15 квітня 2008 року. Рішенням Славутицького міського суду від 01 листопада 2013 року по справі № 377/722/13-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором № 014/13-9999/69272 від 15 квітня 2008 року в сумі 279 802,88 грн., звернувши стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, шляхом проведення публічних торгів. Ухвалою апеляційного суду Київської області від 24 лютого 2014 року рішення Славутицького міського суду від 01 листопада 2013 року по справі №377/722/13-ц залишено без змін. Виданий судом 14 березня 2014 року виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 279 802,88 грн. заборгованості по кредиту за рахунок предмета іпотеки 31 березня 2014 року був пред'явлений до виконання. 17 квітня 2014 року на підставі вказаного виконавчого листа державним виконавцем ВДВС Славутицького міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження №43029103. Згідно частини 3 статті 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Тому просили виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та інших осіб, які мешкають в квартирі АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки, на який звернуто стягнення за рішенням суду у належну на праві власності ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2. Зобов'язати Управління Державної міграційної служби у Київській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1.

28 липня 2015 року рішенням Славутицького міського суду Київської області в задоволенні позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" відмовлено.

23 лютого 2016 року рішенням апеляційного суду Київської області рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким задоволено позовні вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які мешкають в квартирі АДРЕСА_1.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позовні вимоги банку ґрунтуються на статті 109 ЖК УРСР.

22 березня 2016 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу.

У касаційній скарзі просить скасувати рішення апеляційного суду Київської області від 23 лютого 2016 року та залишити в силі рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 липня 2015 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що за змістом норм частини другої статті 109 ЖК УРСР та статей 39, 40 Закону України "Про Іпотеку" особам, які виселяються з житлового будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки надається інше постійне житло, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 39цс15.

05 липня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" подало заперечення, в якому просить відхилити касаційну скаргу ОСОБА_2 і залишити без змін рішення апеляційного суду Київської області від 23 березня 2016 року.

У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

26 грудня 2017 року справа передана до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Друга судова палата Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним нормам матеріального права рішення апеляційного суду не відповідає.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 15 квітня 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", в особі Чернігівської обласної дирекції і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 014/13-9999/6927 про надання споживчого кредиту в сумі 60 420 доларів США зі сплатою 15 % річних строком на 84 місяці до 14 квітня 2015 року.

У забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору № 014/13-9999/69272 між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", в особі Чернігівської обласної дирекції і ОСОБА_2 17 квітня 2008 року був укладений та нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу Київської області Хусалімовою Л. В. іпотечний договір за реєстровим № 1572.

29 листопада 2011 року був укладений посвідчений нотаріусом договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору від 17 квітня 2008 року за реєстровим № 3426. Іпотечний договір укладений з метою забезпечення належного виконання зобов'язань позичальника перед кредитором, що випливають з кредитного договору № 014/13-9999/69272 від 15 квітня 2008 року та додаткових угод до нього. Предметом іпотеки згідно п. 1.2. іпотечного договору є нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1, загальною площею 116,4 кв. м., жилою площею 55,1 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу Київської області Хусалімовою Л.В., 30 березня 2007 року за реєстровим № 1453. Обтяження предмету іпотеки було зареєстровано у Державному реєстрі іпотек 17 квітня 2008 року, що підтверджується витягом № 18173812 та у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - витягом № 18173970. Згідно п. п. 3.1.7, 5.1 іпотечного договору у випадку невиконання іпотекодавцем (ОСОБА_2) зобов'язань за кредитним договором, іпотекодержатель (Банк) має право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання терміну виконання іпотекодавцем цих зобов'язань. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Рішенням загальних зборів ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" від 14 жовтня 2009 року була змінена назва відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", яке є правонаступником за всіма правами і обов'язками ВАТ "Райффайзен Банк Аваль".

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником договірних зобов'язань 27 травня 2013 року Банк звернувся до Славутицького міського суду з позовом про стягнення за рахунок предмета іпотеки заборгованості за кредитним договором № 014/13-9999/69272 від 15 квітня 2008 року.

Рішенням Славутицького міського суду від 01 листопада 2013 року у справі № 377/722/13-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором № 014/13-9999/69272 від 15 квітня 2008 року в сумі 279 802,88 грн, звернувши стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, шляхом проведення публічних торгів.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 24 лютого 2014 року рішення Славутицького міського суду від 01 листопада 2013 року по справі № 377/722/13-ц залишено без змін.

Виданий судом 14 березня 2014 року виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 279 802.88 грн заборгованості по кредиту за рахунок предмета іпотеки 31 березня 2014 року, був пред'явлений до виконання. 17 квітня 2014 року на підставі вказаного виконавчого листа державним виконавцем ВДВС Славутицького міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження № 43029103.

Згідно довідки ЖКЦ від 05 грудня 2014 року № 1872 в квартирі, власником якої є ОСОБА_2, яка є предметом іпотеки, зареєстровані: ОСОБА_3 - мати, ІНФОРМАЦІЯ_1ження, зареєстрована з 19 квітня 2007 року; ОСОБА_4 - невістка, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрована з 25 квітня 2014 року; ОСОБА_5 - онук, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований з 25 квітня 2014 року.

Суд першої інстанції, правильно встановивши обставини у справі та надавши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 в АДРЕСА_1, яка передана в іпотеку, належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору дарування, придбана не за рахунок кредиту. Тому відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР відповідачі підлягають виселенню з наданням іншого постійного жилого приміщення.

Саме така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 6-197цс16від 22 червня 2016 року, № 6-1033цс15 від 21 жовтня 2015 року, № 6-1469цс15 від 16 грудня 2015 року.

За змістом частини другої статті 40 Закону "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Частиною другою статті 109 ЖК УРСР передбачено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Враховуючи що для переселення відповідачів не надано інше постійне жиле приміщенння, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Апеляційний суд, вирішуючи справу, не застосував закон, що мав бути застосований, зокрема частину другу і третю статті 109 ЖК УРСР, помилково виходив з того, що для виселення відповідачів з іпотечного майна достатньо звернення стягнення заборгованості за кредитом на предмет іпотеки і попередження банку відповідачам про звільнення квартири в добровільному порядку.

Частиною першою статті 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційним судом скасовано законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду відповідно до положень статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 413, 416, 419 ЦПК України,Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 23 лютого 2016 року скасувати, рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 липня 2015 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення апеляційного суду Київської області від 23 лютого 2016 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.