позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", представники позивача: Сокуренко Наталія Вікторівна, Адаменко Тетяна Станіславівна,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області у складі судді Коваленко В. П. від 19 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області у складі колегії суддів: Яхно О. М., Жигановської О. С., Зарицької Г. В., від 7 червня 2016 року

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 23 травня 2007 року ОСОБА_3, звернувся до закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", із заявою, на підставі якої відповідачу надано кредит у розмірі 5 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Позичальник зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 31 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 3 819 грн 09 коп., яка складається із: 1 020 грн 27 коп. заборгованості за кредитом, 1 120 грн 77 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом, 1 020 грн заборгованості з комісії та пені, 500 грн штрафу (фіксована частина) та 158 грн 05 коп. штрафу (процентна складова.

Ураховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_3, на йогокористь заборгованість за кредитним договором у розмірі З 819 грн 09 коп.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 квітня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України, а відповідач заявив про застосування позовної давності, що є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

При цьому зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 7 червня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено. Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 квітня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив із того, що згідно з розрахунком кредитної заборгованості відповідачем здійснено останній платіж 14 вересня 2012 року, що свідчить про переривання строку позовної давності та його закінчення 14 вересня 2015 року, а позов пред'явлено до суду 22 вересня 2015 року.

Враховуючи наявність заяви відповідача про застосування позовної давності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропущення строку позовної давності, але помилився при його обчисленні.

23 червня 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення його позову в межах позовної давності.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог в частині стягнення у межах строку позовної давності перед зверненням до суду процентів за користування кредитом за період з 22 вересня 2012 року до 22 вересня 2015 року в розмірі 1 113 грн 12 коп. та пені за період з 22 вересня 2014 року до 22 вересня 2015 року в розмірі 360 грн, оскільки ОСОБА_3 порушено право банку на отримання щомісячних платежів у вигляді процентів, які відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

28 грудня 2017 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Судом установлено, що 23 травня 2007 року ОСОБА_3 звернувся до закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", із заявою, на підставі якої відповідачу надано кредит у розмірі 5 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору утворилась заборгованість.

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до вимог статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частини перша та третя статті 264 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до пунктів 3.1.1, 5.3, 5.4 Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення процентів за кредитом, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Згідно з пунктом 9.12 Умов і правил надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною договору, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк.

Судом установлено, що у заяві від 23 травня 2007 року, яка разом із пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами складає договір про надання банківських послуг, ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 визначено термін дії картки до травня 2011 року.

Таким чином, договір діяв до 1 червня 2011 року, після чого у банка виникло право вимагати повернення кредиту згідно з умовами договору, звернувшись до суду в установлений законом строк позовної давності.

Також судом установлено, що ОСОБА_3здійснив останній платіж з погашення кредиту 14 вересня 2012 року, що згідно з частиною першою статті 264 ЦК свідчить про переривання перебігу позовної давності, проте даний позов пред'явлено до суду 22 вересня 2015 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Судом установлено, що відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності (а.с. 30-31).

Таким чином, вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 212 - 214, 315 ЦПК України (1618-15) , у редакції, чинній на час розгляду справи, повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи та дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові, застосувавши позовну давність.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 7 червня 2016 року залишити без змін.